Насилля як вид неправильного виховання

 Наслідки жорстокого поводження з дітьми завжди завдають серйозної шкоди здоров’ю, розвитку і соціалізації дитини, нерідко складають загрозу її життю чи навіть, спричиняють смерть.

Насильство – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування однієї людини по відношенню до іншої людини, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи як людини, так і громадянина, а також наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Насильство над дітьми в сім’ях буває раптовим, довготривалим і систематичним.

Раптовий характер насильства може призвести до тяжкої фізичної травми дитини або до смертельного випадку.

Систематичний характер спричинених насильницьких дій не завжди є очевидним, проте може загрожувати життю дитини.

Довготривалий систематичний характер насильницьких дій заважає повноцінному розвитку дитини.

Наслідки жорстокого поводження та незадоволення потреб дітей відповідно до їхніх вікових особливостей

Ранній вік

Немовлята не реагують на розлуку з батьками, не виявляють ознак страху перед незнайомими людьми; не здатні розрізняти людей, значущих для них, та незнайомих; часто пасивні, апатичні, не реагують на оточуючих. Вони не дивляться в очі, не виявляють емоцій, коли до них хтось розмовляє, не в змозі привертати та утримувати увагу дорослих невербальними засобами; можуть розгойдуватися, битися головою об стіну тощо; постійно плачуть або не плачуть взагалі.
Діти раннього віку часто не можуть сформувати прив’язаність до своїх основних вихователів (батьків) або мають нестійку прив’язаність, що характеризується відчуттям тривоги, плаксивістю. Вони часто не в змозі формувати ігрові навички, відмовляються від участі у грі, що може вплинути на формування їхніх стосунків з іншими дітьми. Вони можуть ставати агресивними та завдавати шкоди іншим дітям; часто вважають себе «поганими».

Дошкільний вік

Фізичний розвиток: недостатній для віку зріст, слабкий м’язовий тонус, погана координація рухів, незграбна хода; хворобливість (особливо захворювання верхніх дихальних шляхів), розлади кишково-шлункового тракту; відсутність інтересу до рухливих ігор.

Когнітивний розвиток: дитина не говорить, або мова недостатньо розвинена та незрозуміла для оточуючих; слабка артикуляція або неправильне використання слів; труднощі в концентрації уваги, відсутність інтересів до оточуючих предметів, нездатність зосередитися.

Соціальний розвиток: нестійкі прив’язаності або їх відсутність; нерозбірливість у стосунках, нав’язливість, легковажність; недостатнє або досить бурхливе реагування на розлуку з батьками (іншими вихователями); емоційне відсторонення, ізольованість або відчуженість від дорослих та однолітків; соціальна незрілість у відносинах з однолітками (невміння взаємодіяти з іншими дітьми під час гри, ділитися, робити щось по черзі або домовлятися про щось, підвищена агресивність, прагнення командувати однолітками або конкурувати з ними); відсутність навичок та інтересу до участі в іграх, які вимагають уявлення та фантазії, утримування від будь-якої діяльності, пов’язаної з експериментуванням та дослідженнями довкілля.

Емоційний розвиток: часте відчуття страхів, нерідко безпричинна або з незначних причин душевна неврівноваженість; ознаки заниженої самооцінки та невпевненості у своїх силах, поганий контроль над своїми імпульсами, майже відсутність емоцій, пасивність та відсторонення; відсутність проявів «здорової» ініціативи, емоційна відчуженість, ознаки емоційних розладів на кшталт тривожності, депресивного стану, емоційної нестабільності; вірогідність енурезу, смоктання великого пальця.

Молодший шкільний вік

Діти не очікують (не шукають) допомоги дорослих, намагаються своїми діями та словами довести, що вони в змозі самостійно про себе подбати (що є фактично захисною реакцією, яка спричинена недовірою до дорослих); іноді не реагують на похвалу та позитивну увагу; діти намагаються виправдати очікування дорослих та беруть на себе їх зобов’язання.
У них виникають проблеми при спілкуванні з однолітками (відчувають себе неповноцінними та не вартими спілкування з іншими, можуть мати низьку самооцінку, гостро реагують на сприйняття їх однолітками, можуть відчувати сором і розгублення, якщо їм здається, що вони не виправдовують очікування однолітків); можуть намагатися контролювати та експлуатувати інших дітей, командувати ними або залякувати.
У таких дітей можуть виникати труднощі у навчанні, їх лякає шкільне середовище, в якому необхідно виконувати численні правила, вони часто не здатні концентруватися на виконанні завдань, для них характерні часті емоційні сплески, нездатність спокійно працювати на уроках. Вони схильні до асоціальних проявів – б’ють інших дітей, вживають ненормативну лексику, пошкоджують речі, говорять неправду, крадуть тощо.

Незалежно від віку діти, які постраждали від будь-якого виду насильства, як правило, в подальшому можуть мати такі проблеми:

  • відсутність здібностей до навчання;
  • небажання ходити до школи;
  • схильність до скоєння злочинів, жорстоке поводження;
  • проституція;
  • інфекції, що передаються статевим шляхом;
  • підліткова вагітність;
  • вживання алкоголю або наркотиків;
  • безробіття;
  • посттравматичні стресові розлади;
  • депресія або низька самооцінка;
  • дефекти мовлення;
  • ушкодження головного мозку;
  • схильність до самогубства.

Діти, що зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі.
Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це нерідко пов’язано з появою у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватись статева орієнтація. Згодом вони мають проблеми при створені власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблеми.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне – збитки здоров’ю дитини чи небезпека для її життя. Зі 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви. Потрібен час, щоб вилікувати фізичні ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевну травму, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, гострі психічні порушення, прагнення кудись втекти, сховатися або ж у вигляді глибокої загальмованості, зовнішньої байдужості. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Правила виховання дітей

  1. Не можна принижувати дитину – приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає відчувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.
  2. Не треба погрожувати – погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує. Від погроз дитина не перестане поводитися абияк, а якщо навіть і перестане, то лише в присутності дорослого, але потім обов’язково «відіграється».
  3. Не слід вимагати обіцянку загрозами – обіцянка, як і погроза, відноситься до майбутнього — коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.
  4. Нерозумно вимагати негайної покірності – дитина не робот і не зомбі, їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи не прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов’язках має залишатися ілюзія самостійності.
  5. Не слід допікати опікуючись – інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися — й так усе для тебе зроблять.
  6. Не можна сліпо потурати дитині – чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть більше часу й терпіння.
  7. Слід бути послідовним, аби досягнути розуміння – дитина не в змозі зрозуміти дорослі «інколи», «можливо», «подекуди» й «лише на свята». Чи можна навчитися переходити дорогу, якби в понеділок, вівторок і четвер червоний колір означав «стоп», а в середу й суботу — «можна перейти»?

Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою. Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності.

Свірщ К. О.

Домінантне заняття зі співу “Пісня – душа народу”

(для дітей старшого дошкільного віку)

Підготувала: Буковська Я. Ю.

Мета: продовжувати вчити співати чисто та злагоджено, передаючи жартівливий характер творів; вчити виконувати рухи українського танцю чітко та злагоджено, узгоджувати їх із музичним супроводом; розвивати музичний слух, логоритмічне відчуття; викликати у дітей позитивні емоції; виховувати любов до українського фольклору.

2 заняття
СЕМІНАРУ
“Виховуємо патріотів”

28.01.2015 р.

Заняття в школі педмайстерності на тему:

“Ми – українці” (Савич Н. П.)

Як започаткувати сімейні трудові традиції

Роль сім’ї у вихованні дітей велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість.

Але зараз все помітнішими стають прояви родинної кризи. Тому час звернутися до неоціненної скарбниці народного педагогічного досвіду, до історично складених тенденцій формування та розвитку української сім’ї.

Засобом досягнення головної мети народного виховання є народні традиції, які передаються з покоління в покоління, змалку формуючи у дитини необхідні якості та звички. Основою виховання є праця. Існує родинна традиція, за якою кожен член сім’ї, в тому числі й дитина, обов’язково трудиться, бере на себе частину загальних турбот та обов’язків. Величезний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у сім’ї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити та берегти красу, шанувати рідний дім та батьків. 

Проте, сьогодні, між українською традицією і сучасним вихованням виникла духовна прірва. Однією з причин цього є зниження виховного потенціалу сім’ї, зокрема в трудовому вихованні молоді. Про необхідність відродження народних традицій, їхнього використання в сучасному виховному процесі йдеться у Національній доктрині розвитку освіти: «Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності». Саме тому особливої актуальності набуває питання вдосконалення системи виховання, яка б базувалась на трудових традиціях та звичаях українського народу.

На жаль, сьогодні у багатьох родинах народні трудові традиції та звичаї втрачено. Причиною цього є насамперед відсутність трудових обов’язків у дітей. Відродження трудових традицій та звичаїв нині можливе за умови залучення дітей спільно з дорослими до сюжетних дійств календарно-обрядових ритуалів та свят. Під час таких заходів зміцнюється сім’я, успішно виховуються діти. Участь родини в традиційних автентичних дійствах: календарні звичаї та обряди (Різдво,

Новий рік, колядування, щедрування, посівання), прибирання столу, приготування певної кількості страв на Святий вечір, участь у святкуванні зустрічі весни; пастуші свята та обряди, обжинки і зажинки є вагомими засобами виховання позитивного ставлення до сільськогосподарської праці та є однією з форм підготовки підростаючого покоління до праці в колективі. У сім’ї формуються такі риси характеру, як працьовитість, бережливе ставлення до результатів праці, народних промислів, трудових традицій та обрядів.

Виховання дітей в українських родинах проходило в органічній єдності з укладом життя народу, його історією, культурними і побутовими традиціями. Воно ґрунтувалося на принципах духовності, народності, гуманізму, природовідповідності, зв’язку із життям народу тощо. Батьки змалечку залучали дітей до посильної праці, самообслуговування. Праця була могутнім чинником родинного виховання.

Родинно-трудові традиції,

які сприяли трудовому вихованню підростаючого покоління:

  • традиції залучення до хатніх і господарських робіт (вони визначали посильність праці, органічно поєднували життєву мудрість із материнською та батьківською любов’ю, честю родини);
  • традиції спільної систематичної праці привчали до відповідального ставлення й поваги до роботи;
  • традиції майстрів і трудових династій розвивали в юного покоління старанність, самодисципліну, наполегливість, комунікабельність, виховували дбайливого господаря.

Тобто дитина у процесі зростання й духовного розвитку набувала досвіду етнічної поведінки спочатку через засвоєння звичаїв, а потім через сприйняття родинних традицій.

У вихованні українці дотримувалися звичаїв, традицій того стилю життя, який склався в регіоні, де жила сім’я. Умови мікросередовища безпосередньо впливали на побут родини, який був переважно зосереджений навколо господарських занять дорослого населення, і саме тут здійснювалась підготовка до життя, до трудової діяльності. Трудова обрядовість була пов’язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт, тому дітей рано привчали до праці.

Трудові свята є однією з найважливіших складників народного календаря, зокрема свят, пов’язаних з прокладанням першої борозни, жнивами. Найефективнішим з виховної точки зору є спільна участь дітей, молоді разом з батьками, іншими краянами в цих дійствах. Спостерігаючи за посадженими батьками сходів, вони починають розуміти явища природи, цінити працю. Практична участь у жнивах, зборі врожаю городніх і садових культур, обжинках залишає глибокий слід у серці, душі дитини, поглиблює її трудове, екологічне, фізичне і естетичне виховання.

Головна роль у вихованні дитини відводилась грі. Користь гри у тому, що вона була тісно пов’язана з національними традиціями, обрядами. Дитина, виконуючи певні дії, відтворювала вчинки конкретної людини певного часу, одержуючи необхідний обсяг знань, норм поведінки і моралі. Гра відображає основні трудові традиції конкретного регіону.

Народна система трудового виховання дітей у сім’ї багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім’ї, навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника. У трудових родинах працюють всі без винятку, крім тяжкохворих. За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня та давав завдання кожному членові сім’ї на наступний день. Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків.

Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на 3 етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6-7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), і основний або завершальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі протягом другого і третього років життя дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в харчуванні, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарними нормами поведінки. Провідними засобами на першому етапі трудового виховання в родинній етнопедагогіці є показ і спостереження, які розширювали кругозір дітей та давали перші уявлення про різні види праці.

Другий проміжний етап у родинному вихованні наступав, коли діти ставали активними помічниками батьків. Остаточне формування людини як працівника певної галузі за традицією родинної етнопедагогіки припадає на третій, основний або завершальний етап трудового виховання, коли юнаки і дівчата остаточно утверджуються професійно, і беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і вчинках нарівні з дорослими.

Хліб – головний результат людської праці і основний продукт харчування. Народ цінить його понад усе. Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині прищеплювалося дітям постійно. Дітям нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Хлібом – сіллю як символом достатку і щирості зустрічають гостя. Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею. Арсенал засобів виховного впливу з метою формування у дітей шанобливого ставлення і любові до землі в народній педагогіці дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красу й велич рідної землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад дорослих, зокрема батьків, у ставленні до землі, професії хлібороба, залучення дітей з раннього віку досільськогосподарської праці.

Батькам і педагогам необхідно включати ди­тину в усі доступні її силам і віковим можливостям види діяльності, впроваджувати в життя родини нові традиції і дотримува­тися їх, формуючи особливий стиль спілкування.

Вдома можна запровадити:

  • матусин вихідний, коли всі хатні справи виконують тато і діти — готують їжу, прибирають, перуть тощо;
  • суботнє чаювання у бабусі, до якого завжди мама з до­помогою дітей випікатиме нескладне у приготуванні, але смачне печиво;
  • прогулянки з татом у вихідний день, з яких діти приноситимуть цікаві природні матеріали (жолуді, кашта­ни, листя тощо) для спільного виготовлення творчих виробів;
  • походи до театру чи музею;
  • спільні для всієї родини ігри та читання.

Результатом тісної взаємодії дорослого з дітьми є те, що діти стають розумнішими, добрішими, більше вміють і прагнуть вчитися нового.

Свірщ К. О.

                                                    Вірус «Коксакі: лікування та профілактика

Віруси Коксакі (Сохзаскіеуігиз] — не нові. Уперше їх виявили в 1948-1949 роках в американському містечку Коксакі в дітей з поліомієлітоподібними ураженнями. Нині лікарям відомі до 30 серотипів вірусів Коксакі, які належать до роду ентеровірусів (Епіегоуігих], що зумовлюють ентеровірусну інфекцію. Вони стійкі до умов довкілля, заморожування, антибіотиків та дезінфекційних засобів, як-от ефір, 70%-вий етиловий спирт, лізол. За низької температури вони зберігаються в довкіллі протягом багатьох місяців, у водопроводі — до двох років. Зменшують активність під час нагрівання, за дії ультрафіолетового випромінювання, під час обробки розчином формальдегіду, хлорвмісним розчином. Якщо температура вища за +56 °С віруси Коксакі гинуть протягом 20 хв.    ‘

Джерело інфекції — хворі та вірусоносії. Особливо небезпечні хворі на стерті або безсимптомні форми ентеровірусної інфекції, а також реконвалесценти. Інфікуватися можна повітряно-крапельним, харчовим, водним, контактно-побутовим шляхами. Рідко віруси Коксакі передаються під час вагітності. Механічними переносниками збудника можуть бути мухи.

Найсприйнятливішими до ентеровірусів, зокрема й вірусів Коксакі, є діти віком від трьох до десяти років. Діти перших трьох місяців життя хворіють на ентеровірусну інфекцію рідко, оскільки успадковують від матері специфічні антитіла та отримують їх певний час через грудне молоко. Переважають спорадичні випадки, однак можливі й епідемічні спалахи, зокрема в організованих дитячих колективах, і великі епідемії.

Найбільше випадків захворювання припадає на літньо-осінній період із максимальними показниками у червні-серпні. Після перенесеного захворювання формується типоспецифічний стійкий імунітет.

 

Особливості перебігу

Віруси Коксакі проникають в організм дитини через слизові оболонки носа, глотки, кишківника. У лімфоїдній тканині цих органів та регіонарних лімфатичних вузлах вони розмножуються та накопичуються. На третій день захворювання збудник потрапляє в кров, що розносить його організмом.

Віруси Коксакі затримуються в мозку та спинному мозку, м’язах, печінці, слизовій оболонці кишківника, підшлунковій залозі, легенях, нирках та лімфатичних вузлах. Це зумовлює розвиток хронічних форм захворювання — ентеровірусного енцефаліту, полідерма-томіозиту, міокардиту тощо.

Залежно від типу вірусу та індивідуальних особливостей організму, дитина або повністю одужує, або захворювання набуває хронічного перебігу з тривалим збереженням вірусу у внутрішніх органах.

 

Клінічні форми та їх симптоми

Інкубаційний період захворювання становить зазвичай 2-10 днів. Захворювання починається гостро з підвищення температури тіла до 40,0 °С та розвитку симптомів інтоксикації організму, як-от:

  • головний біль;
  • слабкість;
  • пітливість;
  • погіршення апетиту;
  • біль у м’язах;
  • сонливість.

Висока температура тіла може триматися до тижня. Її складно знизити жарознижувальними лікарськими засобами. Хворі з безсимптомними чи малосимптомними формами захворювання виділяють вірус до трьох тижнів від моменту інфікування, зокрема із випорожненнями— до 11 тижнів.

Клінічні форми захворювання різноманітні, зокрема:

  • тяжкі — серозний менінгіт, енцефаліт, міокардит, гепатит;
  • не загрожують життю — герпетична ангіна, ентеровірусна екзантема, ентеровірусна лихоманка, геморагічний кон’юнктивіт, епідемічна міалгія.

 

Герпетична ангіна

За герпетичної ангіни через день від появи перших симптомів інтоксикації організму на слизовій м’якого піднебіння, піднебінних дужок, язичка виникають дрібні до 2 мм папули із червоним вінчиком. Протягом 1-2 днів вони перетворюються на везикули, а потім на ерозії.

Діти раннього віку відчувають біль у ротоглотці. Вони не можуть ковтати, тому відмовляються пити воду та їсти. Це часто призводить до зневоднення організму. Збільшуються піднебінні та підщелепні лімфатичні вузли. Хворі діти одужують через тиждень від появи перших симптомів.

 

Ентеровірусна екзантема

Першими симптомами ентеровірусної екзантеми є почервоніння ротоглотки, кон’юнктиви, шкіри обличчя та шиї. За два-три дні температура тіла знижується до показників здорової людини. Однак натомість на незмінній шкірі тулуба, кінцівок, сідниць та кінцівок виникає поліморфне висипання. Деколи воно нагадує вітряну віспу. За два-чотири дні висипання безслідно зникає. На шкірі на нетривалий час може залишитися незначна пігментація.

Реконвалесцент — людина, яка ще не одужала остаточно, але вже не має яскравих проявів захворювання, але відновлення організму остаточно не відбулося

Однією із форм ентеровірусної екзантеми є так зване захворювання «рука — нога — рот», або ентеровірусний везикульозний стоматит. За цієї форми захворювання на тлі помірної інтоксикації та незначного підвищення температури тіла на шкірі кистей і стоп, міжпальцевих проміжках, слизовій оболонці ротової порожнини та навколоротовій ділянці виникає поліморфне висипання. Воно зазвичай не свербить, але може зумовлювати в дитини неприємне відчуття розпирання. Висипання може поєднуватися з іншими симптомами ентеровірусної інфекції, як-от:

  • діарея;
  • біль у м’язах;
  • запалення верхніх дихальних шляхів тощо.

Дитина одужує через 7-10 днів від початку захворювання.

 

Ентеровірусналихоманка

Часом ентеровірусну лихоманку також називають літнім грипом або триденною лихоманкою. За цієї форми ентеровірусної інфекції інтоксикація організму дитини помірна. Утім, вона все одно скаржиться на головний біль та біль у м’язах, іноді в животі. Про захворювання свідчать симптоми, як-от:

  • кон’юнктивіт;
  • почервоніння шкіри обличчя;
  • збільшення лімфатичних вузлів;
  • діарея.

Діарея супроводжується рідкими водянистими без патологічних домішок випорожненнями до 5-10 разів на день.

Хоча віруси Коксакі й належать до групи ентеровірусів, у хворих дітей необов’язково виникає діарея. Часом трапляється навіть закреп.

На шкірі у верхній частині тулуба та на обличчі виникає поліморфне висипання. При цьому що старша дитина, то воно є менш вираженим. Висипання зберігається від декількох годин до трьох діб, потім безслідно зникає. Також можливе збільшення печінки та селезінки. Трапляється, що лихоманка — це єдиний симптом захворювання. Ентеровірусна лихоманка триває три-чотири дні та має сприятливий перебіг.

Гострий геморагічний кон’юнктивіт

Інкубаційний період цієї форми захворювання найкоротший — від 12 годин до 2 днів. Для гострого геморагічного кон’юнктивіту характерні місцеві симптоми, як-от:

  • біль і різі в очах;
  • світлобоязнь;
  • сльозотеча;
  • почервоніння кон’юнктиви;
  • набряк повік.

На другий день захворювання в дитини виникають субкон’юнктивальні крововиливи на кон’юнктиві повік, потім вони поширюються на кон’юнктиву очного яблука. Часом такі крововиливи плутають із травматичними. Виділення з кон’юнктивальної порожнини серозні, у разі приєднання бактеріальної мікрофлори вони стають гнійними. Спершу ушкодження одностороннє, через один- два дні від початку захворювання запальний процес поширюється на інше око. Збільшуються і болять передвушні лімфатичні вузли. Стан хворої дитини поліпшується через 10-14 днів від початку захворювання.

Гострий геморагічний кон’юнктивіт спричиняє ускладнення, як-от катаракта, деструкція рогівки, глаукома.

Гострий геморагічний кон’юнктивіт трапляється зазвичай серед дітей, які проживають у країнах із тропічним вологим кліматом.

Цю клінічну форму ентеровірусної інфекції, зумовленої вірусами Коксакі, називають також плевродинією та хворобою Борнхольма. Дитина скаржиться на головний біль та нудоту. Основний симптом епідемічної міалгії — інтенсивні напади болю в м’язах грудної клітки й верхніх відділів живота, іноді спини та кінцівок. В останньому випадку дитина відчуває біль лише в долонях. Біль посилюється під час руху, зміни положення тіла, чхання, кашлю та спричиняє рясне потовиділення. Іноді біль такий сильний, що дитина не може зробити вдих. Напад болю триває від 40 с до ЗО хв. Під час пальпації больових ділянок біль посилюється, а відповідні м’язи напружуються.

Епідемічна міалгія має хвилеподібний перебіг, через 1-3 дні напад болю може повторитися. Часто ця форма захворювання поєднується з герпетичною ангіною, ентеровірусною екзантемою, серозним менінгітом або міокардитом.

 

Діагностика

Діагноз за різних клінічних форм ентеровірусної інфекції, зумовленої вірусами Коксакі, лікар встановлює на підставі комплексу симптомів, особливо під час епідемічних спалахів. Діагностувати спорадичні випадки зазвичай складно.

Загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі для встановлення діагнозу мало інформативні. Зазвичай зміни в них відсутні або ж не-специфічні та нетривалі. Аби підтвердити діагноз, використовують вірусологічні та серологічні методи дослідження. Для вірусологічної діагностики лаборанти використовують змиви із зіву та носа, секрет з везикул, у разі приєднання діареї — випорожнень. Для серологічних досліджень беруть парні сироватки: першу — до 4-5 дня захворювання, другу — після 14 дня. Якщо титр антитіл зростає в чотири рази й більше, діагностують ентеровірусну інфекцію.

Також аби визначити серотип вірусу, його кількість у крові дитини та антигени ентеровірусів використовують методи експрес- діагностики, як-от імуноферментний аналіз, полімеразної ланцюгової реакції та прямої і непрямої імунофлюоресценції. Саме ці методи і є основними для вірусологічного підтвердження ентеровірусної інфекції.

У разі спорадичних випадків ентеровірусної інфекції лікар не призначає лабораторну діагностику. Оскільки діагностувати етіологічну структуру такої інфекції складно. Часто захворювання спричиняє не один серотип вірусу

 

Лікування та профілактика

Зазвичай ентеровірусну інфекцію, зумовлену вірусами Коксакі, лікують амбулаторно. Лише в разі розвитку менінгітів, міокардитів, перикардитів та інших тяжких форм захворювання — в умовах стаціонару. Специфічного етіотропного лікування такої ентеровірусної інфекції немає. Боротися можна лише з її симптомами. За наявності високої температури лікар призначає жарознижувальні лікарські засоби, вираженої діареї і блювання — сорбенти та прокінетики. Аби відновити водний баланс в організмі, дитина має пити часто невеликими дозами рідину й розчини для регідратації. Біль у ротоглотці можна полегшити місцевими антисептиками. Після вживання їжі хвора дитина має полоскати ротоглотку настоями або відварами трав.

Висипання на шкірі особливого лікування не потребують. Проте аби запобігти приєднанню бактеріальної інфекції, варто вчасно обробляти їх місцевими антисептиками. У разі вираженого свербіння лікар рекомендує вживати антигістамінні препарати.

Лікар призначає противірусні лікарські засоби лише в разі тяж- ,кого перебігу ентеровірусної інфекції, а антибіотики — бактеріальних ускладнень чи хронічної інфекції.

Окрім того, батьки мають дотримуватися дієти під час організації харчування хворої дитини. Із раціону слід виключити продукти харчування, що подразнюють слизову оболонку ротоглотки та шлунково-кишкового тракту, як-от:

  • цитрусові;
  • свіжі овочі, фрукти та ягоди;
  • солоні й гострі страви;
  • фруктові соки;
  • молоко й кисломолочні продукти.

Найліпше годувати дитину 5-6 разів на добу. Усі страви обов’язково слід протирати.

Специфічної профілактики ентеровірусної інфекції, зумовленої вірусами Коксакі, також немає. Контактних дітей ізолюють на 14 днів. В осередку захворювання обов’язково;

  • проводять поточну дезінфекцію;
  • використовують засоби індивідуального захисту;
  • дотримуються правил особистої гігієни.

Після одужання та зникнення висипання дитина може повернутися до дошкільного навчального закладу. Але перед цим її обов’язково має оглянути лікар-педіатр або лікар-інфекціоніст та дати дозвіл на відвідування.

Неспецифічна профілактика ентеровірусної інфекції — це дотримання правил особистої гігієни та зміцнення імунітету дитини (див. Додаток 1).

 

Як захиститися від вірусів Коксакі

Рекомендації для батьків

 

  • Зміцнюйте імунітет дитини, оскільки лише здоровий та сильний організм може протидіяти вірусам.
  • Обмежуйте контакти дитини із людьми із симптомами інфекційних захворювань — кашлю, нежитю, діареї.
  • Ретельно мийте руки з милом перед кожним прийомом їжі, після прогулянок та відвідування туалету, а також привчайте до цього дитину.
  • Застерігайте дитину не торкатися брудними руками до очей, носа та рота.
  • Мийте та обдавайте окропом овочі, фрукти, ягоди та зелень.
  • Використовуйте в їжу лише ті продукти харчування, в якості яких не сумніваєтеся.
  • Пийте лише бутильовану питну воду.
  • Раз на тиждень використовуйте під час вологого прибирання помешкання дезінфекційні засоби.
  • Регулярно мийте дитячі іграшки.
  • Частіше провітрюйте помешкання.
  • Не відвідуйте з дитиною басейни, де були спалахи ентеровірусної інфекції.

 

 

Як доглядати за дитиною в разі ентеровірусної інфекції,

 зумовленої вірусами Коксакі

Рекомендації для батьків

 

  • Дотримуйтеся постільного режиму на весь гострий період захворювання.
  • Давайте часто пити лише тепле, не кисле. Це сприятиме відновленню втраченої організмом рідини через підвищену температуру або діарею.
  • Виключіть з раціону соки, газовані напої, солоні, кислі або гірки страви.
  • Відварюйте, готуйте на пару, тушкуйте страви. Вони мають бути напіврідкими чи рідкими.
  • Частіше мийте руки, дотримуйтеся гігієни порожнини рота та носа, аби запобігти поширенню інфекції.
  • Обов’язково прикривайте рот і ніс під час чхання та кашлю та навчіть цього дитину.
  • За появи перших симптомів захворювання виокремте для дитини посуд, рушники.
  • Під час контакту з хворою дитиною використовуйте медичну або марлеву маску.

Для ентеровірусів, зокрема й вірусів Коксакі, характерний поліморфізм симптомів. Іноді розрізнити, який саме вірус зумовив захворювання, неможливо навіть за допомогою лабораторних досліджень. Тож заспокойте батьків вихованців. Поясніть їм природу ентеровірусних інфекцій, розкажіть як захиститися від них, а якщо дитина захворіє, як доглядати за нею [див. Додаток 2). Адже правильний догляд дає змогу запобігти можливим ускладненням захворювання та поширенню інфекції серед членів родини.

 

Профілактика харчових отруєнь

imagesс

Гострі кишкові інфекції – це група гострих інфекційних захворювань, що характеризуються ураженням шлунково–кишкового тракту з порушенням водно-мінерального обміну, загальною інтоксикацією організму. Чинники передачі збудників ГКІ такі:

  • неякісно промиті овочі,зелень,фрукти,ягоді;
  • молочна продукція з терміном використання ,що минув;
  • нехтування правилами особистої гігієни та санітарними правилами та нормами;
  • порушення технології приготування страв;
  • зберігання харчових продуктів без дотримання належного температурного режиму.

Для всіх ГКІ характерні такі особливості:
збудник потрапляє до організму через шкірні покриви , предмети побуту, іграшки,одяг,меблі,заражені збудником чи його токсином.Шляхом передачі можуть бути забруднена їжа та вода.

З метою профілактики харчових отруєнь у кожній сім’ї необхідно:
суворо дотримуватися санітарних правил первинного та термічного оброблення продуктів в процесі приготування страв;-дотримуватися правил особистої гігієни: мити руки після прогулянки, відвідування туалету, перед прийомом їжі;

  • дотримуватись правил миття посуду;
  • воду вживати тільки кип’ячену;
  • молочні продукти вживати тільки після термічної обробки;
  • вести боротьбу з мухами;
  • дотримуватись термінів вживання продуктів харчування: зокрема таких, що швидко псуються;
  • овочі та фрукти перед вживанням мити проточною водою і знезаражувати окропом;
  • щоденно в кінці дня мити іграшки;
  • вести боротьбу з шкідливими звичками.

Мануйлик Г. С.