Метод екологічних проектів у роботі зі старшими дошкільниками
Процес екологічного виховання старших дошкільників надає багато можливостей для реалізації розвивальних принципів навчання. У його змісті починають виділятися досить складні природоохоронні теми («Забруднення навколишнього середовища, його причини і наслідки», «Охорона від забруднення води, повітря, грунту», «Охорона рідкісних видів рослин та тварин», «Вплив діяльності людини на навколишнє середовище», «Правила поведінки в природі», «Екологічна безпека дошкільнят» тощо).
Проблемно-пошукові методи навчання займають особливе місце в екологічній освіті дошкільників. Вони слугують для розкриття дітям властивостей об’єктів і явищ природи (елементарні досліди, порівняльні спостереження, моделювання), самостійного виявлення зв’язків та залежностей у природі (мовні логічні завдання, евристичні бесіди, екологічний тренінг), засвоєння екологічної суті правил поведінки у природі (проблемно-ігрові ситуації). Проблемно-пошукові методи завжди слід поєднувати із іншими методами пізнання природи (спостереженнями, розповідями, ілюстративним матеріалом).
Екологічна освіта старших дошкільнят, організована у формі проблемного навчання, може включати елементи самостійної дослідницької роботи дітей. Найефективнішим у цьому плані є так званий «метод екологічних проектів». Це, по суті, досить складна форма пізнавальної діяльності, побудована за законами проведення наукових пошуків. Використовуючи «метод проектів» у екологічному вихованні, ми не просто ставимо дитину перед проблемою, яку їй самостійно слід розв’язати, ми перетворюємо її навчальну діяльність із репродуктивної діяльності на творчу. Він ґрунтується на дитячих інтересах та потребах, вікових та індивідуальних особливостях дітей, стимулює їхню самостійність. Розробка «екологічного проекту» дозволяє педагогові також організувати практичну та пізнавальну взаємодію дітей, що має суттєве значення у розвивальному навчанні.
Можна надати екологічному проекту ігрової форми, включити до нього елементи драматизування, при цьому діти уявлять себе на місці того чи іншого природного об’єкта, пробують передати в художній діяльності свої почуття, ставлення до природи. Для прикладу можна запропонувати дітям здійснити «уявні подорожі» по сторінках «Червоної книги», у минуле («До тих тварин, яких уже немає»), скласти «Книгу скарг та пропозицій» неживої природи, рослин та тварин, перетворитись на добрих чарівників тощо. Захист проекту в цьому разі відбувається у формі «Екологічного театру». Звичайно, реалізація таких творчих задумів досить складна, потребує від дошкільнят клопіткої підготовчої роботи, самостійного пошуку певної екологічної інформації. До таких проектів варто залучати дітей, котрі виявляють особливий інтерес до пізнання природи, мають високий рівень розумових та художніх здібностей.
Від прямого навчання, у якому вихователь сам визначає дидактичні завдання та з допомогою зразка і вправляння спрямовує діяльність кожного вихованця на досягнення результату, через опосередковане та проблемне, вихователь може прийти до особистісно-орієнтованого навчання. В основі його лежить особливий стиль взаємодії між учасниками навчального процесу, який і визначається словом «співробітництво».
Необхідно відмітити, які б методи і прийоми навчання і виховання не використовував вихователь, вирішальна роль у розв’язання цих завдань належить сім’ї. Сім’я – важливий життєвий ланцюжок, у якому екологічні знання, набуті дитиною в дитячому садку, її перші уявлення про природу й довкілля поєднуються з практикою повсякденного життя. Тому робота з сім’єю, повинна починатися з виховання екологічної культури в першу чергу у самих батьків і у нас, педагогів, адже ми є прикладом дітям в усьому.
Не дозволяймо нашим душам лінуватися.
вихователь-методист Бурковська О. А.
