Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити. Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров’ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти. Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам’ятка.Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров’я дитини.Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.

Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.Не нагадуйте дитині про її “старі гріхи”. Не заважайте їй “починати життя спочатку”. Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності. Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу. Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. “Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю “мудрість” далі, передаючи її з покоління в покоління!” — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки. “Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп’яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: “Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути”. Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: “Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь”. Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: “Жодного насильства!”Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з’являються такі “дорослі” захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?
Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці “дрібниці” інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

     Ознайомлення дітей з природою – один  із головних засобів їх розвитку. В процесі його розширюється орієнтація дітей в навколишньому середовищі, формуються пізнавальні здібності, виховується відповідне відношення до природи. Вихователь знайомить дітей з природою  дає їм відповідний об’єм знань відповідно їх віковим особливостям про предмети, явища живої і не живої природи, виховання інтересу і любові до неї. Діти дошкільного віку зі світом природи є найважливішим засобом формування гармонійної, всебічно розвиненої особистості, що володіють знаннями й навичками екологічно доцільної поведінки в природі.

    Природа  для дитини – це жива лабораторія, де можна спостерігати за безліччю неймовірно цікавих речей. Це школа, у якій ми успішно оволодіваємо знаннями про правила поведінки, опановуємо вміння та навички щадливого користування її ресурсами, їх збереження і примноження. А ще природа — невичерпне джерело духовного збагачення не лише для дітей, а й для дорослих. Спостерігаючи за довкіллям, дитина здатна помітити багато такого, що змусить її пригорнутися до світу природи всієї душею, прагнути ніколи йому не шкодити.

Основи характеру, життєва позиція дитини закладаються в сім’ї. І щоб пояснювати дітям, як берегти природу, щоб прищепити їм якісь природознавчі навички, дуже важливий особистий приклад батьків! Їх дбайливе, любовне, дбайливе ставлення до природи.

Краса рідної природи розкриває красу людської праці, народжує бажання зробити свій край ще прекраснішим. Тому так важливо показати дітям як людина оберігає і примножує природні багатства, скільки праці вкладає, щоб радували всіх лісу і озера, поля і річки.

У вихованні у дитини дбайливого ставлення до природи немає і не може бути дрібниць. Зірваний просто так квітка, спіймана з цікавості метелик, розтоптаний жучок – все це при байдужому ставленні з боку дорослих може призвести до вкрай небажаних наслідків.

Любов дітей до природи починається з осмислення її цінностей. Тому перш за все потрібно показати пізнавальну та естетичну цінність природи. Завдяки цьому з часом і розвинеться дбайливе, відповідальне ставлення до навколишнього природного середовища.

Зацікавлювати дитину батьки можуть найрізноманітнішими способами. Наприклад, вирощування домашніх рослин. Крім того, щоб діти своєчасно їх поливали, слід всіляко заохочувати їх інтерес до росту і розвитку рослин, появи нових росточков, квітів, плодів. Найбільш придатні для цього такі швидкорослі рослини як герань або бегонія, кімнатні культури помідорів і огірків. Відповідальність – важливе людська якість. І саме його ми будемо розвивати, довіряючи крихітці життя зелених вихованців. Також можете спробувати виростити апельсини або лимони, ананаси чи груші. Посадіть в землю кісточки фруктів і подивіться, що вийде. Ну, хіба це не диво: виростити на підвіконні даний тропічна рослина і поласувати його плодами?

Кожна сім’я має всі можливості для того, щоб пробудити, розвинути у дитини інтерес до життя природи, потреба постійного спілкування з нею.

Велике виховне значення мають регулярні сімейні поїздки в ліс, поля, на річку чи озеро. Дитина, під благотворним впливом батьків, поступово сприймає красу і принадність природних ландшафтів, вникає в таїнства життя природи. У безпосередньому зіткненні з природою у дітей розвивається спостережливість, допитливість, інтерес до природних об’єктів.

Дуже велике значення має читання вголос книг про природу, життя тварин. Залучаючи дитину в обговорення прочитаного, дорослі роз’яснюють незрозумілі моменти, направляють його думки й інтереси на життя природи.

Особливо дитини тягне до тварин. Він пристрасно бажає мати і опікати яке-небудь жива істота. Вміст у будинку тварини пов’язано з додатковим навантаженням і труднощами. І все-таки, важко переоцінити вплив, який чинить на формування особистості дитини спілкування, турбота і догляд за слабким живою істотою. З тваринами дитина може емоційно спілкуватися – грати і розмовляти. Ігри з братами меншими (особливо з собаками і кішками) тренують дітей фізично. Дитина стає більш рухливим і спритним, удосконалюється його моторика і координація рухів. Наявність тварини в будинку робить дружніше і згуртована сім’ю.

Так само величезне значення має художньо-творча діяльність дітей. Ліплення з глини, пластиліну, всі види аплікацій, конструювання із застосуванням круп, тесту і природних матеріалів, малювання за допомогою рослинних елементів – все це сприяють вихованню любові до природи у дошкільнят. Прагнення зробити гарніше, краще впливає на світ почуттів, дозволяє розкрити творчий потенціал, підвищує рівень розвитку мовлення у дошкільників, діти вчаться створювати, вчаться розуміти і бачити красу і багатство природи.

Екологічне виховання буде дієвіше тільки в тому випадку, якщо в родині існує постійне, щоденне спілкування дорослих з дітьми. Не шкодуйте свого часу на ігри з домашніми тваринами, на ботанічні експерименти, на читання добрих віршів і оповідань про природу, на прогулянки. І тоді ваші діти і в дорослому житті будуть усвідомлено і дбайливо ставитися до всього живого і неживого на Землі.