Насилля як вид неправильного виховання

 Наслідки жорстокого поводження з дітьми завжди завдають серйозної шкоди здоров’ю, розвитку і соціалізації дитини, нерідко складають загрозу її життю чи навіть, спричиняють смерть.

Насильство – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування однієї людини по відношенню до іншої людини, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи як людини, так і громадянина, а також наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Насильство над дітьми в сім’ях буває раптовим, довготривалим і систематичним.

Раптовий характер насильства може призвести до тяжкої фізичної травми дитини або до смертельного випадку.

Систематичний характер спричинених насильницьких дій не завжди є очевидним, проте може загрожувати життю дитини.

Довготривалий систематичний характер насильницьких дій заважає повноцінному розвитку дитини.

Наслідки жорстокого поводження та незадоволення потреб дітей відповідно до їхніх вікових особливостей

Ранній вік

Немовлята не реагують на розлуку з батьками, не виявляють ознак страху перед незнайомими людьми; не здатні розрізняти людей, значущих для них, та незнайомих; часто пасивні, апатичні, не реагують на оточуючих. Вони не дивляться в очі, не виявляють емоцій, коли до них хтось розмовляє, не в змозі привертати та утримувати увагу дорослих невербальними засобами; можуть розгойдуватися, битися головою об стіну тощо; постійно плачуть або не плачуть взагалі.
Діти раннього віку часто не можуть сформувати прив’язаність до своїх основних вихователів (батьків) або мають нестійку прив’язаність, що характеризується відчуттям тривоги, плаксивістю. Вони часто не в змозі формувати ігрові навички, відмовляються від участі у грі, що може вплинути на формування їхніх стосунків з іншими дітьми. Вони можуть ставати агресивними та завдавати шкоди іншим дітям; часто вважають себе «поганими».

Дошкільний вік

Фізичний розвиток: недостатній для віку зріст, слабкий м’язовий тонус, погана координація рухів, незграбна хода; хворобливість (особливо захворювання верхніх дихальних шляхів), розлади кишково-шлункового тракту; відсутність інтересу до рухливих ігор.

Когнітивний розвиток: дитина не говорить, або мова недостатньо розвинена та незрозуміла для оточуючих; слабка артикуляція або неправильне використання слів; труднощі в концентрації уваги, відсутність інтересів до оточуючих предметів, нездатність зосередитися.

Соціальний розвиток: нестійкі прив’язаності або їх відсутність; нерозбірливість у стосунках, нав’язливість, легковажність; недостатнє або досить бурхливе реагування на розлуку з батьками (іншими вихователями); емоційне відсторонення, ізольованість або відчуженість від дорослих та однолітків; соціальна незрілість у відносинах з однолітками (невміння взаємодіяти з іншими дітьми під час гри, ділитися, робити щось по черзі або домовлятися про щось, підвищена агресивність, прагнення командувати однолітками або конкурувати з ними); відсутність навичок та інтересу до участі в іграх, які вимагають уявлення та фантазії, утримування від будь-якої діяльності, пов’язаної з експериментуванням та дослідженнями довкілля.

Емоційний розвиток: часте відчуття страхів, нерідко безпричинна або з незначних причин душевна неврівноваженість; ознаки заниженої самооцінки та невпевненості у своїх силах, поганий контроль над своїми імпульсами, майже відсутність емоцій, пасивність та відсторонення; відсутність проявів «здорової» ініціативи, емоційна відчуженість, ознаки емоційних розладів на кшталт тривожності, депресивного стану, емоційної нестабільності; вірогідність енурезу, смоктання великого пальця.

Молодший шкільний вік

Діти не очікують (не шукають) допомоги дорослих, намагаються своїми діями та словами довести, що вони в змозі самостійно про себе подбати (що є фактично захисною реакцією, яка спричинена недовірою до дорослих); іноді не реагують на похвалу та позитивну увагу; діти намагаються виправдати очікування дорослих та беруть на себе їх зобов’язання.
У них виникають проблеми при спілкуванні з однолітками (відчувають себе неповноцінними та не вартими спілкування з іншими, можуть мати низьку самооцінку, гостро реагують на сприйняття їх однолітками, можуть відчувати сором і розгублення, якщо їм здається, що вони не виправдовують очікування однолітків); можуть намагатися контролювати та експлуатувати інших дітей, командувати ними або залякувати.
У таких дітей можуть виникати труднощі у навчанні, їх лякає шкільне середовище, в якому необхідно виконувати численні правила, вони часто не здатні концентруватися на виконанні завдань, для них характерні часті емоційні сплески, нездатність спокійно працювати на уроках. Вони схильні до асоціальних проявів – б’ють інших дітей, вживають ненормативну лексику, пошкоджують речі, говорять неправду, крадуть тощо.

Незалежно від віку діти, які постраждали від будь-якого виду насильства, як правило, в подальшому можуть мати такі проблеми:

• відсутність здібностей до навчання;
• небажання ходити до школи;
• схильність до скоєння злочинів, жорстоке поводження;
• проституція;
• інфекції, що передаються статевим шляхом;
• підліткова вагітність;
• вживання алкоголю або наркотиків;
• безробіття;
• посттравматичні стресові розлади;
• депресія або низька самооцінка;
• дефекти мовлення;
• ушкодження головного мозку;
• схильність до самогубства.

Діти, що зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі.
Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це нерідко пов’язано з появою у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватись статева орієнтація. Згодом вони мають проблеми при створені власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблеми.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне – збитки здоров’ю дитини чи небезпека для її життя. Зі 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви. Потрібен час, щоб вилікувати фізичні ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевну травму, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, гострі психічні порушення, прагнення кудись втекти, сховатися або ж у вигляді глибокої загальмованості, зовнішньої байдужості. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Правила виховання дітей

1. Не можна принижувати дитину – приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає відчувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.
2. Не треба погрожувати – погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує. Від погроз дитина не перестане поводитися абияк, а якщо навіть і перестане, то лише в присутності дорослого, але потім обов’язково «відіграється».
3. Не слід вимагати обіцянку загрозами – обіцянка, як і погроза, відноситься до майбутнього — коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.
4. Нерозумно вимагати негайної покірності – дитина не робот і не зомбі, їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи не прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов’язках має залишатися ілюзія самостійності.
5. Не слід допікати опікуючись – інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися — й так усе для тебе зроблять.
6. Не можна сліпо потурати дитині – чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть більше часу й терпіння.
7. Слід бути послідовним, аби досягнути розуміння – дитина не в змозі зрозуміти дорослі «інколи», «можливо», «подекуди» й «лише на свята». Чи можна навчитися переходити дорогу, якби в понеділок, вівторок і четвер червоний колір означав «стоп», а в середу й суботу — «можна перейти»?

Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою. Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності.

Свірщ К. О.

Рекомендації для батьків, члени сімей яких знаходяться на кризових територіях, та у стані соціальної та політичної напруги

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу у дітей.

Спостерігаючи за своєю дитиною, батьки можуть знайти шляхи, як допомогти їй впоратися зі своїми почуттями. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їхні почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.
Загальні рекомендації для батьків, які живуть у стані соціальної та політичної напруги
Потурбуємось про тіло:

• побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
• дайте дитині можливість займатися спортом, танцями, гратися в рухливі ігри. Це допоможе їй зняти напругу;
• харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не хоче. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
• дитині і вам необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);
• не відмовляйте дитині у солодощах. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
• не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
• теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

 Потурбуємось про емоційну стабільність:

• не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;
• створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
• подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;
• читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
• якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло (вкрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
• якщо дитина «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);
• дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
• дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
• поговоріть з дитиною про почуття, які вона відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;
• зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

 Подбаємо про осмислення подій:

• Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.
• Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
• У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.
• Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.
• Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

 Особлива важливість гри:

• зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати у військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад у вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;
• вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
• заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);
• велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реакція дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.
ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психотерапевта.

 Важливо:

• Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.
• Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.
• Менше таємниць і натяків (вони ще більше лякають дитину).
• Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне запитання.
• Підтримувати надію на краще.
• Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.
• НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
• Не залишати дитину наодинці зі своїми переживаннями, проте і не докучати їй.
• Ні в якому разі не соромити дитину і не звинувачувати в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
• Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.
• Заручитися самим надією на те, що травму можна пережити.
• Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається впоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.
• У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.

Свірщ К. О.

Як підготувати дитину до дитячого садка

• Усвідомте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями групи та особливостями організації життя у групі.
• Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що у дитячому садку багато діток, іграшок, там буде цікаво і добре.
• Створіть спокійний, безконфліктний клімат у сім’ї. На якийсь час припиніть походи в цирк, театр, у гості. Скоротіть перегляд телепередач.
• Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного на­строю, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким до­тиком руки до чола.
• Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дитячого садка, особливо дотримуйтесь часу вкладання спати і періодів харчування.
• Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носович­ком, умиватися та мити руки.
• Готуйте вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, дайте їй зрозуміти, що це неминуче тільки тому, що вона вже велика.
• Говоріть малюку, що це дуже добре, що він доріс до дитсадка і став таким великим.
• Повідомте вихователів про звички та вподобання вашого малюка.
• Прощатися з дитиною потрібно легко і швидко.
• Якщо малюк важко розлучається з матір’ю, то бажано перші кілька тижнів доручити відводити дитину в дитячий садок батькові.
• У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці. Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно. Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1—2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повер­тається.
• Увесь час пояснюйте малюку, що він для вас залишився, як і раніше, дорогим і улюбленим.
• Не можна допускати перерви у відвідування дитсадка – тиждень удома не тільки не допоможе дитині адаптуватися, але й продемонструє йому, що є інший варіант, якого можна всіма силами добиватися, це може перерости у серйозні нервові захворювання і розлади.
• Забираючи дитину з ДНЗ, поцікавтеся у неї, як пройшов день, що вона робила у дитсадку протягом дня. Уважно вислухайте новини, якими хоче поділитися ваша дитина.
• Не обговорюйте при малюкові проблем, пов’язаних із дитячим садком.
• Не загрожуйте дитині дитячим садком як покаранням за гріхи й неслухняність.
• Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи і будьте певні, що працівники зуміють прийняти вашу дитину й по-материнськи дбатимуть про неї.
  

Як батькам спілкуватися з дитиною в період її адаптації до умов ДНЗ

1. У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.
2. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного на­строю, це зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким до­тиком руки до чола.
3. Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.
4. Не загрожуйте дитині дитячим садком як покаранням за гріхи й неслухняність.
5. Пам’ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.
6. Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носович­ком, умиватися та мити руки.
7. Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декіль­ка годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці. Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно. Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1—2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повер­тається.
8. Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім’ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого кон­кретно ви вимагаєте від неї.
9. Цікавтеся у вихователів вашої дитини, як вона грається, як спілкується з іншими дітьми.
10. Обов’язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки вашого малюка.
11. Тримайте тісний зв’язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнськи дбають про неї.
12. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садка не припав на епікризні терміни: 1 рік 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.
13. Завітавши перший раз у дитячий садок, відвідайте прак­тичного психолога ДНЗ, познайомтеся з ним.
    

Як позбутися негативного емоційного стану мами в адаптаційний період малюка?

Емоції мами глибокі, вона переживає сильне потрясіння — розлуку з дитиною. Але, насамперед, мамі потрібно зрозуміти, що всі батьки через це проходять. Стежте за своїми емоціями. Часто мами, готуючи перший раз свою дитину в дитсадок, самі починають хвилюватися. Якщо ви будете впевнені у своїх діях, то й дитина буде спокійна.

Завчасно формуйте у малюка позитивне налаштування на ди­тячий садок. Розповідайте веселі історії з життя знайомих вам дітей, які відвідували дитячий садок, діліться своїм особистим досвідом.

Перед вступом у ДНЗ навчіть дитину необхідних прийомів самообслуговування. Вміння самостійно одягатися і ходити в ту­алет не найголовніше, ці навички сформуються дуже швидко, для вихователя ваша дитина не перша, хто не вміє самостійно взуватися. А ось переживань малюкові ви додасте. Учіть дитину вирішувати проблеми у міру їхнього надходження, а не зазда­легідь про них хвилюватися.

Орієнтуйте дитину на вихователя. Малюк має твердо зна­ти: що б там трапилося, він завжди може звернутися до нього за допомогою. Ім’я та по батькові майбутньої виховательки повинне постійно фігурувати у ваших розмовах, її образ має бути у свідомості дитини позитивним.

 Як не розпестити дитину під час хвороби

1. Буде краще, коли дитина під час хвороби отримає іграшку неяскраву, безшумну й не дуже велику.
2. Під час хвороби приберіть подалі такі іграшки: автомати, машинки з моторами, ляльок, що плачуть, яскраві та великі плюшеві іграшки, конструктори, лабіринти, головоломки, тобто ті іграшки, які потребують від малюка розумових зусиль. У цей період дитині необхідний спокій.
3. Будьте послідовні у своїх діях та вчинках.
4. Намагайтеся не створювати для дитини особливих умов у сім’ї, не потрібні часті поступки тільки через плач чи погане самопочуття. А якщо потрібно дорікнути їй, то робіть це спокій­но й ласкаво.
5. Не хваліть дитину надмірно, не запитуйте боязким голосом про її самопочуття.
6. Зберігайте із хворою дитиною звичні для неї взаємини (спокійний, дружелюбний вираз обличчя). Достатньо один-два рази в день цікавитись у дитини про її здоров’я, а не кожні 10 хвилин запитувати: «Як ти себе почуваєш?».
7. У харчуванні дотримуватися правила «хоче — їсть, не хо­че — не примушуйте».
8. У період хвороби будьте спокійні та впевнені, випромінюй­те гарний настрій, і видужання малюка відбудеться швидко.

Свірщ К. О.