Практичний психолог

Вправи для батьків і дітей, що допоможуть керувати емоціями

Ці вправи допоможуть знизити тривожність, агресивність і навчать дитину керувати своїми емоціями.

  1. Вправа «Лагіднакрейда». Граполягає у тому, щобмалювати на наспині один у одного різні картинки абобукви, а потімвідгадувати, щобулозображено. Цяграподобаєтьсябагатьомдітям, але, на жаль, не дужепідходитьтривожним хлопчикам і дівчаткам, тому що вони, намагаючисьрозгадатизадуми партнера по грі, можутьхвилюватися, переживати, внаслідокчогонапружуватим’язисильніше і сильніше.
  2. Вправа «Апельсин»

Дитиналежить на спині, голова трохинабік, руки і ноги злегкарозставлені в сторони. Попросітьдитинууявити, що до її правої руки підкотився апельсин, нехай вона візьмейого в руку і почневичавлюватисік (рука повинна бути стиснута в кулак і дуже сильно напружена 8-10 секунд). «Розіжми кулачок, відкоти апельсин (деякідітиуявляють, що вони вичавилисік), ручка тепла … м’яка … відпочиває …» Потім апельсин підкотився до лівої руки. І та ж процедура виконуєтьсялівою рукою. Бажаноробитивправу 2 рази (при цьомупомінятифрукти), якщо вона виконуєтьсялише одна; якщо в комплексі з іншимивправами – досить одного разу (з лівою і правою рукою).

  1. Вправа «Зрушкамінь»Дитиналежить на спині. Попросітьїї уявити, щобіляправої ноги лежитьвеличезнийважкийкамінь. Треба добре впертися правою ногою (ступнею) в цейкамінь і постаратисяхоча б злегказрушитийого з місця. Для цьогослідзлегкапідняти ногу і сильно напружитиїї (8-12 секунд). Потім нога повертається у вихіднеположення; «Нога тепла … м’яка … відпочиває …» Те ж самепроробляється з лівою ногою.
  2. Вправа «Черепаха»Вправаробитьсялежачи, краще на боціабоживоті. Попросітьдитинууявити, що вона маленька черепашка, яка лежить на жовтомупісочку (абом’якійтравичці) біляпрозорогострумочка (річки, озера чи моря – за бажаннямдитини). Грієсонечко, черепашці тепло і добре. Ручки і ніжкирозслаблені, шийкам’яка … Раптомз’явилася холодна хмара і закриласонечко. Черепашці стало холодно і незатишно, і вона сховаланіжки, ручки і шийку в панцир (дитина сильно напружує спину, злегкавигинаючиїї і зображуючитим самим панцир, і так само напружуєшию, руки і ноги, нібивтягуючиїхпідпанцир; 5 10 секунд). Але ось хмараполетіла, зновувиглянулосонечко, знову стало тепло і добре. Черепашка зігрілася, і її шия, ручки і ніжки стали теплими і м’якими і зновуз’явилися з-підпанцира (спина розслабляється 5-10 секунд).
  3. Вправа «Розслаблення в позіморськоїзірки». Цю вправу слід робити як завершальну після попереднього комплексу або будь-яких інших вправ, що містять елементи напруження і розслаблення. Бажановправувиконуватипідмузику. Дитиналягаєспокійно в позіморськоїзірки. Попросітьїї закритиочі і уявитимісце, де вона любить відпочивати, де вона завжди себе добре і безпечнопочуває. Цеможе бути реальнемісцеабовигадане. Потім нехай вона уявить, щознаходиться в цьомумісці і робить в цьомумісці те, відчого вона отримує радість і задоволення (в іншомуваріанті – те, щохочеться). Тривалістьвправи 1-2 хвилини. В кінцівправипопросітьдитинувідкритиочі, потягнутисякількаразів, сісти, глибоковдихнути, видихнути і встати.

“Намалюй свою злість”

Коли дитина сердиться і починає неприйнятним чином проявляти свою злість (б’ється, кусається, кричить і т.п.), запропонуйте їй намалювати свою злість. Дайте аркуш паперу і олівці, бажано воскові. Не втручайтеся у процес малювання, просто спостерігайте.

М’ячик, котися!”

Тенісний м’ячик кладеться на рівну поверхню. Дитині пропонують здути його, щоб він прокотився по заданій траєкторії. Ігри за участю дихальних елементів психологи вважають найефективнішими.

“Жаба”
Якщомалюк любить купатися, запропонуйтейомудути на поверхню води, щобвийшлихвилі. Зусиллядитиниповинні бути доситьінтенсивними.

“Ураган”
Сядьте навпротималюка і запропонуйтейому вас здути. Нехай віннабере в легеніпобільшеповітря і як сліддме на вас – а ви при цьомуробітьвигляд, щопручаєтеся потокам повітря.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Декілька ознак того, що батьки припускаються помилок у занятті творчістю із дитиною

Дуже часто мами, займаючись з дитиноюмалюванням, ліпленнямабоіншими видами творчоїдіяльності, стикаються з деякими проблемами. Малюкиаботягнуть все до рота, не виконуючиочікуванихдій з фарбамиабоолівцями; їмшвидконабридає; вони взагалі не бажаютьслухативказівокмами, а роблять все по-своєму; абовзагалівідмовляютьсявід занять… Що ж не так робимо ми, мами, займаючись з дитиною? Ось 5 класичнихпомилок мам в заняттяхтворчістю з малюками:

1.Очікуваннямами не відповідаютьвікудитини.Діти не можутьдовгосидіти за одним і тим же заняттям. Такаособливістьїхнервово-психічноїдіяльності. Не чекайте, щооднорічниймалюкпросидитьпівгодини з пальчиковимифарбами. Крім того, дітямважливийпроцес, а не результат творчості, на відмінувід нас, мам. Тому дозвольте дитиніробити все по-своєму, хай навіть готова картина буде зовсім не схожа на задуману. Не заважайтедитині! Просто робітьсамі, а малюк, поспостерігавши за вами, тепернамагатиметьсяповторити!

  1. Контроль і нав’язування. Не змушуйтедитинузайматися. Це не принесеніякоїрадостініїй, ні вам. Постарайтесяпідлаштуватисяпідмалюка і знайти те, що буде цікаво вам обом. Дозвольте дитиніробити так, як вона хоче. Це ж творчийпроцес!
  2. Мета занять творчістю – навчити.Зробітьцю мету другорядною. Сконцентруйтесякраще на тому, щобпід час занять ваш малюкрозвивавуяву, фантазував і просто отримувавзадоволеннявідпроцесу. Пропонуйтейомурізніматеріали, різніспособиїхвикористання. Не обмежуйте дитину, не виправляйтейогомалюнки, тимбільше, не робітьзамістьнього. А вчити (триматиолівець, розрізнятикольори, малюватиформи) можнаненав’язливо.
  3. Критика.Критикою легко відбити у дитинибажання та інтерес. Крім того, є ризиквселити в дитину страх помилитися, невпевненість і шаблонність в мисленні.
  4. Бути дужесерйознимпід час заняття. Ви – не вчитель, не академік, ви – любляча, уважна мама! Так щоотримуйтезадоволеннявідпроведення часу з дитиною! Нехай заняттятворчістюбудутьрадісними і веселими. Експериментуйте, імпровізуйте, просто грайтеся і насолоджуйтесь! Удачі вам!

Рекомендації щодо ефективного спілкування педагогів із дітьми під час ігрової діяльності за підсумками розгляду КС в ДНЗ№44 (05.04.2017 року):

  • При спілкуванні із дошкільниками та при організації їх спілкування дотримуйтесь певних правил:
  1. Розмовляйте зрозумілою мовою – учасники взаємодії мають спілкуватись між собою доступною, знайомою, зрозумілою всім мовою.
  2. Увійдіть в контакт із дитиною-лідером. Дозвольте їй спрямувати розмову, підтримуючи теми, які вона запропонує. А під час розмови непомітно перехопіть ініціативу, поверніть розмову в потрібному напрямі, поглиблюйте запропоновану вами тему.
  3. Виступіть ініціатором розмови з малоактивною дитиною. Зорієнтуйтесь, які теми її цікавлять. Спілкуючись, повідомляйте інформацію,яка спонукатиме її зацікавитись у розмові.
  4. Формуйте активну позицію малоактивної дитини у спілкуванні.
  5. Поважайте співрозмовника – під час спілкування підкресліть його значущість. Згадаймо про базову потребу у прийнятті та визнанні.
  6. Для того щоб контролювати свою увагу при взаємодії із великою групою дітей скористайтесь порадою К.С, Станіславського, а саме зберіть її по “колах”.  Зосередьтеся на одній дитині – це “мале коло” уваги, розширте його до “середнього” – підгрупа дітей, а далі переходьте до “великого” кола – вся група. Щойно відчуєте, що увага розсіюється – почніть усе спочатку.
  7. Підкреслюйте спільне –  педагог  повинен  надати зразок спілкування “ми з тобою схожі” , «ми з тобою партнери» – це дасть можливість дитині зрозуміти, що в них є єдність інтересів, цілей, завдань, планів, думок, точок зору партнерів зі спілкування.
  8. Проявляйте інтерес до проблем дитини – інтерес має бути явним, тобто вираженим за допомогою слів, дій, вчинків. Діти мають відчути вашу зацікавленість у грі.
  9. Використовуйте при спілкуванні “Я-повідомлення” – як спосіб вирішення конфліктних ситуацій.

Практичний психолог ДНЗ №44 Габрієль К.І. (05.04.2017)

Пропонуємо Вам статтю практичного психолога:

Давайте поговоримо про незручну проблему – сексуального насильства над дітьми

Проблема сексуального насильства над дітьми є проблемою прихованою. Надзвичайно тяжко встановити кількість потерпілих дітей. За оціночними даними Ради Європи кожна п’ята дитина страждає від різних форм сексуального насильства. Часто засоби інформації висвітлюючи історії про дітей, які зазнали насильства, були викрадені чи навіть вбиті, описують злочинців-незнайомців, але важливо знати, що такі злочини не є типовими.

Сексуальне насильство, що відбувається  над дітьми, за своїми наслідками відноситься до найтяжчих психологічних травм. Зазвичай жертвами сексуального насильства  є діти молодше 12 років, але найчастіше ними стають діти у віці від 3 до 7 років. В цьому віці дитина ще не  розуміє, що відбувається, тому її легше залякати, схилити до того, щоб вона нікому нічого не говорила – тобто таким чином «укласти  договір мовчання». Тому педагогам дошкільного закладу та батькам надважливо налагодити співпрацю у даній проблемі, оскільки дошкільний вік є найбільш вразливим щодо сексуального насильства.

Що ж таке сексуальне насильство?

зґвалтування;

нав’язування сексуальних стосунків;

сексуальні дотики/поцілунки;

інцест (кровозмішення);

показ порнографії;

залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.

Що робити у випадку, коли дитина є жертвою насильства а сім’ї?

Функції та повноваження органів і установ щодо захисту дітей від жорстокого поводження та насильства в сім’ї.

Законом України “Про охорону дитинства” (стаття 10) гарантовано право дитини на захист від усіх форм насильства.

Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Надання дитині та особам, які піклуються про неї, необхідної допомоги у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною. Передача інформації про такі випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства покладається на:

органи опіки і піклування;

служби у справах дітей;

центри соціальних служб для молоді.

Пам’ятайте, що особи, які здійснюють сексуальне насильство над дітьми , у 8 випадках із 10 (за даними NSPCC) зазвичай є добре знайомими людьми для дитини. Це можуть бути члени сім‘ї, друзі, сусіди. Деякі з них працюють на посадах, що передбачають постійний контакт з дітьми, деякі мають авторитетні позиції та користуються довірою і повагою серед інших дорослих. У випадку, коли агресор є близьким родичем, дитина може не розповідати про насильство аж допоки не стане дорослою. А може не розповісти ніколи.
То ж давайте задумаємось, що краще:

  1. Виявити факт сексуального насильства над дитиною і звернутись до компетентних органів та служб за допомогою
  2. Виявити факт сексуального насильства та приховати його, при цьому не надати психологічної допомоги дитині

(Правильну відповідь на поставленні запитання вам допоможуть знайти матеріали кампанії «Один з п’яти»)

Практичний психолог ДНЗ          Габрієль К.І.

До вашої уваги пропонується стаття від практичного психолога Антонюк І.В.

«Психосоматичні захворювання у дошкільника»

Статтю можна переглянуть за посиланням. 

Насилля як вид неправильного виховання

 Наслідки жорстокого поводження з дітьми завжди завдають серйозної шкоди здоров’ю, розвитку і соціалізації дитини, нерідко складають загрозу її життю чи навіть, спричиняють смерть.

Насильство – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування однієї людини по відношенню до іншої людини, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи як людини, так і громадянина, а також наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Насильство над дітьми в сім’ях буває раптовим, довготривалим і систематичним.

Раптовий характер насильства може призвести до тяжкої фізичної травми дитини або до смертельного випадку.

Систематичний характер спричинених насильницьких дій не завжди є очевидним, проте може загрожувати життю дитини.

Довготривалий систематичний характер насильницьких дій заважає повноцінному розвитку дитини.

Наслідки жорстокого поводження та незадоволення потреб дітей відповідно до їхніх вікових особливостей

Ранній вік

Немовлята не реагують на розлуку з батьками, не виявляють ознак страху перед незнайомими людьми; не здатні розрізняти людей, значущих для них, та незнайомих; часто пасивні, апатичні, не реагують на оточуючих. Вони не дивляться в очі, не виявляють емоцій, коли до них хтось розмовляє, не в змозі привертати та утримувати увагу дорослих невербальними засобами; можуть розгойдуватися, битися головою об стіну тощо; постійно плачуть або не плачуть взагалі.
Діти раннього віку часто не можуть сформувати прив’язаність до своїх основних вихователів (батьків) або мають нестійку прив’язаність, що характеризується відчуттям тривоги, плаксивістю. Вони часто не в змозі формувати ігрові навички, відмовляються від участі у грі, що може вплинути на формування їхніх стосунків з іншими дітьми. Вони можуть ставати агресивними та завдавати шкоди іншим дітям; часто вважають себе «поганими».

Дошкільний вік

Фізичний розвиток: недостатній для віку зріст, слабкий м’язовий тонус, погана координація рухів, незграбна хода; хворобливість (особливо захворювання верхніх дихальних шляхів), розлади кишково-шлункового тракту; відсутність інтересу до рухливих ігор.

Когнітивний розвиток: дитина не говорить, або мова недостатньо розвинена та незрозуміла для оточуючих; слабка артикуляція або неправильне використання слів; труднощі в концентрації уваги, відсутність інтересів до оточуючих предметів, нездатність зосередитися.

Соціальний розвиток: нестійкі прив’язаності або їх відсутність; нерозбірливість у стосунках, нав’язливість, легковажність; недостатнє або досить бурхливе реагування на розлуку з батьками (іншими вихователями); емоційне відсторонення, ізольованість або відчуженість від дорослих та однолітків; соціальна незрілість у відносинах з однолітками (невміння взаємодіяти з іншими дітьми під час гри, ділитися, робити щось по черзі або домовлятися про щось, підвищена агресивність, прагнення командувати однолітками або конкурувати з ними); відсутність навичок та інтересу до участі в іграх, які вимагають уявлення та фантазії, утримування від будь-якої діяльності, пов’язаної з експериментуванням та дослідженнями довкілля.

Емоційний розвиток: часте відчуття страхів, нерідко безпричинна або з незначних причин душевна неврівноваженість; ознаки заниженої самооцінки та невпевненості у своїх силах, поганий контроль над своїми імпульсами, майже відсутність емоцій, пасивність та відсторонення; відсутність проявів «здорової» ініціативи, емоційна відчуженість, ознаки емоційних розладів на кшталт тривожності, депресивного стану, емоційної нестабільності; вірогідність енурезу, смоктання великого пальця.

Молодший шкільний вік

Діти не очікують (не шукають) допомоги дорослих, намагаються своїми діями та словами довести, що вони в змозі самостійно про себе подбати (що є фактично захисною реакцією, яка спричинена недовірою до дорослих); іноді не реагують на похвалу та позитивну увагу; діти намагаються виправдати очікування дорослих та беруть на себе їх зобов’язання.
У них виникають проблеми при спілкуванні з однолітками (відчувають себе неповноцінними та не вартими спілкування з іншими, можуть мати низьку самооцінку, гостро реагують на сприйняття їх однолітками, можуть відчувати сором і розгублення, якщо їм здається, що вони не виправдовують очікування однолітків); можуть намагатися контролювати та експлуатувати інших дітей, командувати ними або залякувати.
У таких дітей можуть виникати труднощі у навчанні, їх лякає шкільне середовище, в якому необхідно виконувати численні правила, вони часто не здатні концентруватися на виконанні завдань, для них характерні часті емоційні сплески, нездатність спокійно працювати на уроках. Вони схильні до асоціальних проявів – б’ють інших дітей, вживають ненормативну лексику, пошкоджують речі, говорять неправду, крадуть тощо.

Незалежно від віку діти, які постраждали від будь-якого виду насильства, як правило, в подальшому можуть мати такі проблеми:

  • відсутність здібностей до навчання;
  • небажання ходити до школи;
  • схильність до скоєння злочинів, жорстоке поводження;
  • проституція;
  • інфекції, що передаються статевим шляхом;
  • підліткова вагітність;
  • вживання алкоголю або наркотиків;
  • безробіття;
  • посттравматичні стресові розлади;
  • депресія або низька самооцінка;
  • дефекти мовлення;
  • ушкодження головного мозку;
  • схильність до самогубства.

Діти, що зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі.
Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це нерідко пов’язано з появою у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватись статева орієнтація. Згодом вони мають проблеми при створені власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблеми.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне – збитки здоров’ю дитини чи небезпека для її життя. Зі 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви. Потрібен час, щоб вилікувати фізичні ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевну травму, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, гострі психічні порушення, прагнення кудись втекти, сховатися або ж у вигляді глибокої загальмованості, зовнішньої байдужості. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Правила виховання дітей

  1. Не можна принижувати дитину – приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає відчувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.
  2. Не треба погрожувати – погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує. Від погроз дитина не перестане поводитися абияк, а якщо навіть і перестане, то лише в присутності дорослого, але потім обов’язково «відіграється».
  3. Не слід вимагати обіцянку загрозами – обіцянка, як і погроза, відноситься до майбутнього — коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.
  4. Нерозумно вимагати негайної покірності – дитина не робот і не зомбі, їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи не прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов’язках має залишатися ілюзія самостійності.
  5. Не слід допікати опікуючись – інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися — й так усе для тебе зроблять.
  6. Не можна сліпо потурати дитині – чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть більше часу й терпіння.
  7. Слід бути послідовним, аби досягнути розуміння – дитина не в змозі зрозуміти дорослі «інколи», «можливо», «подекуди» й «лише на свята». Чи можна навчитися переходити дорогу, якби в понеділок, вівторок і четвер червоний колір означав «стоп», а в середу й суботу — «можна перейти»?

Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою. Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності.

Свірщ К. О.

Як започаткувати сімейні трудові традиції

Роль сім’ї у вихованні дітей велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість.

Але зараз все помітнішими стають прояви родинної кризи. Тому час звернутися до неоціненної скарбниці народного педагогічного досвіду, до історично складених тенденцій формування та розвитку української сім’ї.

Засобом досягнення головної мети народного виховання є народні традиції, які передаються з покоління в покоління, змалку формуючи у дитини необхідні якості та звички. Основою виховання є праця. Існує родинна традиція, за якою кожен член сім’ї, в тому числі й дитина, обов’язково трудиться, бере на себе частину загальних турбот та обов’язків. Величезний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у сім’ї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити та берегти красу, шанувати рідний дім та батьків. 

Проте, сьогодні, між українською традицією і сучасним вихованням виникла духовна прірва. Однією з причин цього є зниження виховного потенціалу сім’ї, зокрема в трудовому вихованні молоді. Про необхідність відродження народних традицій, їхнього використання в сучасному виховному процесі йдеться у Національній доктрині розвитку освіти: «Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності». Саме тому особливої актуальності набуває питання вдосконалення системи виховання, яка б базувалась на трудових традиціях та звичаях українського народу.

На жаль, сьогодні у багатьох родинах народні трудові традиції та звичаї втрачено. Причиною цього є насамперед відсутність трудових обов’язків у дітей. Відродження трудових традицій та звичаїв нині можливе за умови залучення дітей спільно з дорослими до сюжетних дійств календарно-обрядових ритуалів та свят. Під час таких заходів зміцнюється сім’я, успішно виховуються діти. Участь родини в традиційних автентичних дійствах: календарні звичаї та обряди (Різдво,

Новий рік, колядування, щедрування, посівання), прибирання столу, приготування певної кількості страв на Святий вечір, участь у святкуванні зустрічі весни; пастуші свята та обряди, обжинки і зажинки є вагомими засобами виховання позитивного ставлення до сільськогосподарської праці та є однією з форм підготовки підростаючого покоління до праці в колективі. У сім’ї формуються такі риси характеру, як працьовитість, бережливе ставлення до результатів праці, народних промислів, трудових традицій та обрядів.

Виховання дітей в українських родинах проходило в органічній єдності з укладом життя народу, його історією, культурними і побутовими традиціями. Воно ґрунтувалося на принципах духовності, народності, гуманізму, природовідповідності, зв’язку із життям народу тощо. Батьки змалечку залучали дітей до посильної праці, самообслуговування. Праця була могутнім чинником родинного виховання.

Родинно-трудові традиції,

які сприяли трудовому вихованню підростаючого покоління:

  • традиції залучення до хатніх і господарських робіт (вони визначали посильність праці, органічно поєднували життєву мудрість із материнською та батьківською любов’ю, честю родини);
  • традиції спільної систематичної праці привчали до відповідального ставлення й поваги до роботи;
  • традиції майстрів і трудових династій розвивали в юного покоління старанність, самодисципліну, наполегливість, комунікабельність, виховували дбайливого господаря.

Тобто дитина у процесі зростання й духовного розвитку набувала досвіду етнічної поведінки спочатку через засвоєння звичаїв, а потім через сприйняття родинних традицій.

У вихованні українці дотримувалися звичаїв, традицій того стилю життя, який склався в регіоні, де жила сім’я. Умови мікросередовища безпосередньо впливали на побут родини, який був переважно зосереджений навколо господарських занять дорослого населення, і саме тут здійснювалась підготовка до життя, до трудової діяльності. Трудова обрядовість була пов’язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт, тому дітей рано привчали до праці.

Трудові свята є однією з найважливіших складників народного календаря, зокрема свят, пов’язаних з прокладанням першої борозни, жнивами. Найефективнішим з виховної точки зору є спільна участь дітей, молоді разом з батьками, іншими краянами в цих дійствах. Спостерігаючи за посадженими батьками сходів, вони починають розуміти явища природи, цінити працю. Практична участь у жнивах, зборі врожаю городніх і садових культур, обжинках залишає глибокий слід у серці, душі дитини, поглиблює її трудове, екологічне, фізичне і естетичне виховання.

Головна роль у вихованні дитини відводилась грі. Користь гри у тому, що вона була тісно пов’язана з національними традиціями, обрядами. Дитина, виконуючи певні дії, відтворювала вчинки конкретної людини певного часу, одержуючи необхідний обсяг знань, норм поведінки і моралі. Гра відображає основні трудові традиції конкретного регіону.

Народна система трудового виховання дітей у сім’ї багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім’ї, навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника. У трудових родинах працюють всі без винятку, крім тяжкохворих. За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня та давав завдання кожному членові сім’ї на наступний день. Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків.

Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на 3 етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6-7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), і основний або завершальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі протягом другого і третього років життя дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в харчуванні, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарними нормами поведінки. Провідними засобами на першому етапі трудового виховання в родинній етнопедагогіці є показ і спостереження, які розширювали кругозір дітей та давали перші уявлення про різні види праці.

Другий проміжний етап у родинному вихованні наступав, коли діти ставали активними помічниками батьків. Остаточне формування людини як працівника певної галузі за традицією родинної етнопедагогіки припадає на третій, основний або завершальний етап трудового виховання, коли юнаки і дівчата остаточно утверджуються професійно, і беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і вчинках нарівні з дорослими.

Хліб – головний результат людської праці і основний продукт харчування. Народ цінить його понад усе. Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині прищеплювалося дітям постійно. Дітям нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Хлібом – сіллю як символом достатку і щирості зустрічають гостя. Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею. Арсенал засобів виховного впливу з метою формування у дітей шанобливого ставлення і любові до землі в народній педагогіці дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красу й велич рідної землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад дорослих, зокрема батьків, у ставленні до землі, професії хлібороба, залучення дітей з раннього віку досільськогосподарської праці.

Батькам і педагогам необхідно включати ди­тину в усі доступні її силам і віковим можливостям види діяльності, впроваджувати в життя родини нові традиції і дотримува­тися їх, формуючи особливий стиль спілкування.

Вдома можна запровадити:

  • матусин вихідний, коли всі хатні справи виконують тато і діти — готують їжу, прибирають, перуть тощо;
  • суботнє чаювання у бабусі, до якого завжди мама з до­помогою дітей випікатиме нескладне у приготуванні, але смачне печиво;
  • прогулянки з татом у вихідний день, з яких діти приноситимуть цікаві природні матеріали (жолуді, кашта­ни, листя тощо) для спільного виготовлення творчих виробів;
  • походи до театру чи музею;
  • спільні для всієї родини ігри та читання.

Результатом тісної взаємодії дорослого з дітьми є те, що діти стають розумнішими, добрішими, більше вміють і прагнуть вчитися нового.

Свірщ К. О.

Рекомендації для батьків, члени сімей яких знаходяться на кризових територіях, та у стані соціальної та політичної напруги

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу у дітей.

Спостерігаючи за своєю дитиною, батьки можуть знайти шляхи, як допомогти їй впоратися зі своїми почуттями. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їхні почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.
Загальні рекомендації для батьків, які живуть у стані соціальної та політичної напруги
Потурбуємось про тіло:

  • побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
  • дайте дитині можливість займатися спортом, танцями, гратися в рухливі ігри. Це допоможе їй зняти напругу;
  • харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не хоче. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
  • дитині і вам необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);
  • не відмовляйте дитині у солодощах. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
  • не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
  • теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

 Потурбуємось про емоційну стабільність:

  • не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;
  • створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
  • подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;
  • читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
  • якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло (вкрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
  • якщо дитина «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);
  • дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
  • дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
  • поговоріть з дитиною про почуття, які вона відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;
  • зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

 Подбаємо про осмислення подій:

  • Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.
  • Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
  • У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.
  • Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.
  • Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

 Особлива важливість гри:

  • зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати у військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад у вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;
  • вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
  • заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);
  • велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реакція дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.
ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психотерапевта.

 Важливо:

  • Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.
  • Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.
  • Менше таємниць і натяків (вони ще більше лякають дитину).
  • Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне запитання.
  • Підтримувати надію на краще.
  • Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.
  • НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
  • Не залишати дитину наодинці зі своїми переживаннями, проте і не докучати їй.
  • Ні в якому разі не соромити дитину і не звинувачувати в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
  • Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.
  • Заручитися самим надією на те, що травму можна пережити.
  • Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається впоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.
  • У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.

Свірщ К. О.