Вправи для батьків і дітей, що допоможуть керувати емоціями

Ці вправи допоможуть знизити тривожність, агресивність і навчать дитину керувати своїми емоціями.

1. Вправа «Лагіднакрейда». Граполягає у тому, щобмалювати на наспині один у одного різні картинки абобукви, а потімвідгадувати, щобулозображено. Цяграподобаєтьсябагатьомдітям, але, на жаль, не дужепідходитьтривожним хлопчикам і дівчаткам, тому що вони, намагаючисьрозгадатизадуми партнера по грі, можутьхвилюватися, переживати, внаслідокчогонапружуватим’язисильніше і сильніше.
2. Вправа «Апельсин»

Дитиналежить на спині, голова трохинабік, руки і ноги злегкарозставлені в сторони. Попросітьдитинууявити, що до її правої руки підкотився апельсин, нехай вона візьмейого в руку і почневичавлюватисік (рука повинна бути стиснута в кулак і дуже сильно напружена 8-10 секунд). «Розіжми кулачок, відкоти апельсин (деякідітиуявляють, що вони вичавилисік), ручка тепла … м’яка … відпочиває …» Потім апельсин підкотився до лівої руки. І та ж процедура виконуєтьсялівою рукою. Бажаноробитивправу 2 рази (при цьомупомінятифрукти), якщо вона виконуєтьсялише одна; якщо в комплексі з іншимивправами – досить одного разу (з лівою і правою рукою).

3. Вправа «Зрушкамінь»Дитиналежить на спині. Попросітьїї уявити, щобіляправої ноги лежитьвеличезнийважкийкамінь. Треба добре впертися правою ногою (ступнею) в цейкамінь і постаратисяхоча б злегказрушитийого з місця. Для цьогослідзлегкапідняти ногу і сильно напружитиїї (8-12 секунд). Потім нога повертається у вихіднеположення; «Нога тепла … м’яка … відпочиває …» Те ж самепроробляється з лівою ногою.
4. Вправа «Черепаха»Вправаробитьсялежачи, краще на боціабоживоті. Попросітьдитинууявити, що вона маленька черепашка, яка лежить на жовтомупісочку (абом’якійтравичці) біляпрозорогострумочка (річки, озера чи моря – за бажаннямдитини). Грієсонечко, черепашці тепло і добре. Ручки і ніжкирозслаблені, шийкам’яка … Раптомз’явилася холодна хмара і закриласонечко. Черепашці стало холодно і незатишно, і вона сховаланіжки, ручки і шийку в панцир (дитина сильно напружує спину, злегкавигинаючиїї і зображуючитим самим панцир, і так само напружуєшию, руки і ноги, нібивтягуючиїхпідпанцир; 5 10 секунд). Але ось хмараполетіла, зновувиглянулосонечко, знову стало тепло і добре. Черепашка зігрілася, і її шия, ручки і ніжки стали теплими і м’якими і зновуз’явилися з-підпанцира (спина розслабляється 5-10 секунд).
5. Вправа «Розслаблення в позіморськоїзірки». Цю вправу слід робити як завершальну після попереднього комплексу або будь-яких інших вправ, що містять елементи напруження і розслаблення. Бажановправувиконуватипідмузику. Дитиналягаєспокійно в позіморськоїзірки. Попросітьїї закритиочі і уявитимісце, де вона любить відпочивати, де вона завжди себе добре і безпечнопочуває. Цеможе бути реальнемісцеабовигадане. Потім нехай вона уявить, щознаходиться в цьомумісці і робить в цьомумісці те, відчого вона отримує радість і задоволення (в іншомуваріанті – те, щохочеться). Тривалістьвправи 1-2 хвилини. В кінцівправипопросітьдитинувідкритиочі, потягнутисякількаразів, сісти, глибоковдихнути, видихнути і встати.

“Намалюй свою злість”

Коли дитина сердиться і починає неприйнятним чином проявляти свою злість (б’ється, кусається, кричить і т.п.), запропонуйте їй намалювати свою злість. Дайте аркуш паперу і олівці, бажано воскові. Не втручайтеся у процес малювання, просто спостерігайте.

“М’ячик, котися!”

Тенісний м’ячик кладеться на рівну поверхню. Дитині пропонують здути його, щоб він прокотився по заданій траєкторії. Ігри за участю дихальних елементів психологи вважають найефективнішими.

“Жаба”
Якщомалюк любить купатися, запропонуйтейомудути на поверхню води, щобвийшлихвилі. Зусиллядитиниповинні бути доситьінтенсивними.

“Ураган”
Сядьте навпротималюка і запропонуйтейому вас здути. Нехай віннабере в легеніпобільшеповітря і як сліддме на вас – а ви при цьомуробітьвигляд, щопручаєтеся потокам повітря.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

Декілька ознак того, що батьки припускаються помилок у занятті творчістю із дитиною

Дуже часто мами, займаючись з дитиноюмалюванням, ліпленнямабоіншими видами творчоїдіяльності, стикаються з деякими проблемами. Малюкиаботягнуть все до рота, не виконуючиочікуванихдій з фарбамиабоолівцями; їмшвидконабридає; вони взагалі не бажаютьслухативказівокмами, а роблять все по-своєму; абовзагалівідмовляютьсявід занять… Що ж не так робимо ми, мами, займаючись з дитиною? Ось 5 класичнихпомилок мам в заняттяхтворчістю з малюками:

1.Очікуваннямами не відповідаютьвікудитини.Діти не можутьдовгосидіти за одним і тим же заняттям. Такаособливістьїхнервово-психічноїдіяльності. Не чекайте, щооднорічниймалюкпросидитьпівгодини з пальчиковимифарбами. Крім того, дітямважливийпроцес, а не результат творчості, на відмінувід нас, мам. Тому дозвольте дитиніробити все по-своєму, хай навіть готова картина буде зовсім не схожа на задуману. Не заважайтедитині! Просто робітьсамі, а малюк, поспостерігавши за вами, тепернамагатиметьсяповторити!

2. Контроль і нав’язування. Не змушуйтедитинузайматися. Це не принесеніякоїрадостініїй, ні вам. Постарайтесяпідлаштуватисяпідмалюка і знайти те, що буде цікаво вам обом. Дозвольте дитиніробити так, як вона хоче. Це ж творчийпроцес!
3. Мета занять творчістю – навчити.Зробітьцю мету другорядною. Сконцентруйтесякраще на тому, щобпід час занять ваш малюкрозвивавуяву, фантазував і просто отримувавзадоволеннявідпроцесу. Пропонуйтейомурізніматеріали, різніспособиїхвикористання. Не обмежуйте дитину, не виправляйтейогомалюнки, тимбільше, не робітьзамістьнього. А вчити (триматиолівець, розрізнятикольори, малюватиформи) можнаненав’язливо.
4. Критика.Критикою легко відбити у дитинибажання та інтерес. Крім того, є ризиквселити в дитину страх помилитися, невпевненість і шаблонність в мисленні.
5. Бути дужесерйознимпід час заняття. Ви – не вчитель, не академік, ви – любляча, уважна мама! Так щоотримуйтезадоволеннявідпроведення часу з дитиною! Нехай заняттятворчістюбудутьрадісними і веселими. Експериментуйте, імпровізуйте, просто грайтеся і насолоджуйтесь! Удачі вам!

Рекомендації щодо ефективного спілкування педагогів із дітьми під час ігрової діяльності за підсумками розгляду КС в ДНЗ№44 (05.04.2017 року):

• При спілкуванні із дошкільниками та при організації їх спілкування дотримуйтесь певних правил:

1. Розмовляйте зрозумілою мовою – учасники взаємодії мають спілкуватись між собою доступною, знайомою, зрозумілою всім мовою.
2. Увійдіть в контакт із дитиною-лідером. Дозвольте їй спрямувати розмову, підтримуючи теми, які вона запропонує. А під час розмови непомітно перехопіть ініціативу, поверніть розмову в потрібному напрямі, поглиблюйте запропоновану вами тему.
3. Виступіть ініціатором розмови з малоактивною дитиною. Зорієнтуйтесь, які теми її цікавлять. Спілкуючись, повідомляйте інформацію,яка спонукатиме її зацікавитись у розмові.
4. Формуйте активну позицію малоактивної дитини у спілкуванні.
5. Поважайте співрозмовника – під час спілкування підкресліть його значущість. Згадаймо про базову потребу у прийнятті та визнанні.
6. Для того щоб контролювати свою увагу при взаємодії із великою групою дітей скористайтесь порадою К.С, Станіславського, а саме зберіть її по “колах”.  Зосередьтеся на одній дитині – це “мале коло” уваги, розширте його до “середнього” – підгрупа дітей, а далі переходьте до “великого” кола – вся група. Щойно відчуєте, що увага розсіюється – почніть усе спочатку.
7. Підкреслюйте спільне –  педагог  повинен  надати зразок спілкування “ми з тобою схожі” , «ми з тобою партнери» – це дасть можливість дитині зрозуміти, що в них є єдність інтересів, цілей, завдань, планів, думок, точок зору партнерів зі спілкування.
8. Проявляйте інтерес до проблем дитини – інтерес має бути явним, тобто вираженим за допомогою слів, дій, вчинків. Діти мають відчути вашу зацікавленість у грі.
9. Використовуйте при спілкуванні “Я-повідомлення” – як спосіб вирішення конфліктних ситуацій.

Практичний психолог ДНЗ №44 Габрієль К.І. (05.04.2017)

Пропонуємо Вам статтю практичного психолога:

Давайте поговоримо про незручну проблему – сексуального насильства над дітьми

Проблема сексуального насильства над дітьми є проблемою прихованою. Надзвичайно тяжко встановити кількість потерпілих дітей. За оціночними даними Ради Європи кожна п’ята дитина страждає від різних форм сексуального насильства. Часто засоби інформації висвітлюючи історії про дітей, які зазнали насильства, були викрадені чи навіть вбиті, описують злочинців-незнайомців, але важливо знати, що такі злочини не є типовими.

Сексуальне насильство, що відбувається  над дітьми, за своїми наслідками відноситься до найтяжчих психологічних травм. Зазвичай жертвами сексуального насильства  є діти молодше 12 років, але найчастіше ними стають діти у віці від 3 до 7 років. В цьому віці дитина ще не  розуміє, що відбувається, тому її легше залякати, схилити до того, щоб вона нікому нічого не говорила – тобто таким чином «укласти  договір мовчання». Тому педагогам дошкільного закладу та батькам надважливо налагодити співпрацю у даній проблемі, оскільки дошкільний вік є найбільш вразливим щодо сексуального насильства.

Що ж таке сексуальне насильство?

зґвалтування;

нав’язування сексуальних стосунків;

сексуальні дотики/поцілунки;

інцест (кровозмішення);

показ порнографії;

залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.

Що робити у випадку, коли дитина є жертвою насильства а сім’ї?

Функції та повноваження органів і установ щодо захисту дітей від жорстокого поводження та насильства в сім’ї.

Законом України “Про охорону дитинства” (стаття 10) гарантовано право дитини на захист від усіх форм насильства.

Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Надання дитині та особам, які піклуються про неї, необхідної допомоги у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною. Передача інформації про такі випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства покладається на:

органи опіки і піклування;

служби у справах дітей;

центри соціальних служб для молоді.

Пам’ятайте, що особи, які здійснюють сексуальне насильство над дітьми , у 8 випадках із 10 (за даними NSPCC) зазвичай є добре знайомими людьми для дитини. Це можуть бути члени сім‘ї, друзі, сусіди. Деякі з них працюють на посадах, що передбачають постійний контакт з дітьми, деякі мають авторитетні позиції та користуються довірою і повагою серед інших дорослих. У випадку, коли агресор є близьким родичем, дитина може не розповідати про насильство аж допоки не стане дорослою. А може не розповісти ніколи.
То ж давайте задумаємось, що краще:

1. Виявити факт сексуального насильства над дитиною і звернутись до компетентних органів та служб за допомогою
2. Виявити факт сексуального насильства та приховати його, при цьому не надати психологічної допомоги дитині

(Правильну відповідь на поставленні запитання вам допоможуть знайти матеріали кампанії «Один з п’яти»)

Практичний психолог ДНЗ          Габрієль К.І.

Насилля як вид неправильного виховання

 Наслідки жорстокого поводження з дітьми завжди завдають серйозної шкоди здоров’ю, розвитку і соціалізації дитини, нерідко складають загрозу її життю чи навіть, спричиняють смерть.

Насильство – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування однієї людини по відношенню до іншої людини, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи як людини, так і громадянина, а також наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Насильство над дітьми в сім’ях буває раптовим, довготривалим і систематичним.

Раптовий характер насильства може призвести до тяжкої фізичної травми дитини або до смертельного випадку.

Систематичний характер спричинених насильницьких дій не завжди є очевидним, проте може загрожувати життю дитини.

Довготривалий систематичний характер насильницьких дій заважає повноцінному розвитку дитини.

Наслідки жорстокого поводження та незадоволення потреб дітей відповідно до їхніх вікових особливостей

Ранній вік

Немовлята не реагують на розлуку з батьками, не виявляють ознак страху перед незнайомими людьми; не здатні розрізняти людей, значущих для них, та незнайомих; часто пасивні, апатичні, не реагують на оточуючих. Вони не дивляться в очі, не виявляють емоцій, коли до них хтось розмовляє, не в змозі привертати та утримувати увагу дорослих невербальними засобами; можуть розгойдуватися, битися головою об стіну тощо; постійно плачуть або не плачуть взагалі.
Діти раннього віку часто не можуть сформувати прив’язаність до своїх основних вихователів (батьків) або мають нестійку прив’язаність, що характеризується відчуттям тривоги, плаксивістю. Вони часто не в змозі формувати ігрові навички, відмовляються від участі у грі, що може вплинути на формування їхніх стосунків з іншими дітьми. Вони можуть ставати агресивними та завдавати шкоди іншим дітям; часто вважають себе «поганими».

Дошкільний вік

Фізичний розвиток: недостатній для віку зріст, слабкий м’язовий тонус, погана координація рухів, незграбна хода; хворобливість (особливо захворювання верхніх дихальних шляхів), розлади кишково-шлункового тракту; відсутність інтересу до рухливих ігор.

Когнітивний розвиток: дитина не говорить, або мова недостатньо розвинена та незрозуміла для оточуючих; слабка артикуляція або неправильне використання слів; труднощі в концентрації уваги, відсутність інтересів до оточуючих предметів, нездатність зосередитися.

Соціальний розвиток: нестійкі прив’язаності або їх відсутність; нерозбірливість у стосунках, нав’язливість, легковажність; недостатнє або досить бурхливе реагування на розлуку з батьками (іншими вихователями); емоційне відсторонення, ізольованість або відчуженість від дорослих та однолітків; соціальна незрілість у відносинах з однолітками (невміння взаємодіяти з іншими дітьми під час гри, ділитися, робити щось по черзі або домовлятися про щось, підвищена агресивність, прагнення командувати однолітками або конкурувати з ними); відсутність навичок та інтересу до участі в іграх, які вимагають уявлення та фантазії, утримування від будь-якої діяльності, пов’язаної з експериментуванням та дослідженнями довкілля.

Емоційний розвиток: часте відчуття страхів, нерідко безпричинна або з незначних причин душевна неврівноваженість; ознаки заниженої самооцінки та невпевненості у своїх силах, поганий контроль над своїми імпульсами, майже відсутність емоцій, пасивність та відсторонення; відсутність проявів «здорової» ініціативи, емоційна відчуженість, ознаки емоційних розладів на кшталт тривожності, депресивного стану, емоційної нестабільності; вірогідність енурезу, смоктання великого пальця.

Молодший шкільний вік

Діти не очікують (не шукають) допомоги дорослих, намагаються своїми діями та словами довести, що вони в змозі самостійно про себе подбати (що є фактично захисною реакцією, яка спричинена недовірою до дорослих); іноді не реагують на похвалу та позитивну увагу; діти намагаються виправдати очікування дорослих та беруть на себе їх зобов’язання.
У них виникають проблеми при спілкуванні з однолітками (відчувають себе неповноцінними та не вартими спілкування з іншими, можуть мати низьку самооцінку, гостро реагують на сприйняття їх однолітками, можуть відчувати сором і розгублення, якщо їм здається, що вони не виправдовують очікування однолітків); можуть намагатися контролювати та експлуатувати інших дітей, командувати ними або залякувати.
У таких дітей можуть виникати труднощі у навчанні, їх лякає шкільне середовище, в якому необхідно виконувати численні правила, вони часто не здатні концентруватися на виконанні завдань, для них характерні часті емоційні сплески, нездатність спокійно працювати на уроках. Вони схильні до асоціальних проявів – б’ють інших дітей, вживають ненормативну лексику, пошкоджують речі, говорять неправду, крадуть тощо.

Незалежно від віку діти, які постраждали від будь-якого виду насильства, як правило, в подальшому можуть мати такі проблеми:

• відсутність здібностей до навчання;
• небажання ходити до школи;
• схильність до скоєння злочинів, жорстоке поводження;
• проституція;
• інфекції, що передаються статевим шляхом;
• підліткова вагітність;
• вживання алкоголю або наркотиків;
• безробіття;
• посттравматичні стресові розлади;
• депресія або низька самооцінка;
• дефекти мовлення;
• ушкодження головного мозку;
• схильність до самогубства.

Діти, що зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі.
Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це нерідко пов’язано з появою у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватись статева орієнтація. Згодом вони мають проблеми при створені власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблеми.

Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне – збитки здоров’ю дитини чи небезпека для її життя. Зі 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви. Потрібен час, щоб вилікувати фізичні ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевну травму, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

До наближених наслідків належать фізичні травми, гострі психічні порушення, прагнення кудись втекти, сховатися або ж у вигляді глибокої загальмованості, зовнішньої байдужості. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

Правила виховання дітей

1. Не можна принижувати дитину – приниження руйнують позитивну самооцінку. Малюк починає відчувати провину за те, що він живе на світі. У результаті може вирости глибоко нещасна людина.
2. Не треба погрожувати – погрози змушують дитину боятися й ненавидіти дорослого, який їй погрожує. Від погроз дитина не перестане поводитися абияк, а якщо навіть і перестане, то лише в присутності дорослого, але потім обов’язково «відіграється».
3. Не слід вимагати обіцянку загрозами – обіцянка, як і погроза, відноситься до майбутнього — коли ще вона здійсниться? А дитина живе сьогодні, в теперішньому часі. Насильне вимагання обіцянок розвине в ній почуття провини, або цинічність у словах та справах.
4. Нерозумно вимагати негайної покірності – дитина не робот і не зомбі, їй потрібен час, щоб зрозуміти й прийняти чи не прийняти вашу настанову. Попереджайте малюка, що час гри скоро закінчиться. Навіть у беззастережних обов’язках має залишатися ілюзія самостійності.
5. Не слід допікати опікуючись – інакше дитина ніколи не відчує, що може зробити щось сама. А це знижує самооцінку й призводить до формування психологічних комплексів. Окрім цього, зайва опіка привчає дитину до думки, що можна не напружуватися — й так усе для тебе зроблять.
6. Не можна сліпо потурати дитині – чим конкретніші «так» і «ні», тим простіше дитині зрозуміти, чого хоче від неї дорослий. Деякі правила малюк засвоюватиме швидко, інші ж потребуватимуть більше часу й терпіння.
7. Слід бути послідовним, аби досягнути розуміння – дитина не в змозі зрозуміти дорослі «інколи», «можливо», «подекуди» й «лише на свята». Чи можна навчитися переходити дорогу, якби в понеділок, вівторок і четвер червоний колір означав «стоп», а в середу й суботу — «можна перейти»?

Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою. Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності.

Свірщ К. О.