Дитина знову не слухається, влаштовує істерику на людях, відмовляється виконувати ваші вимоги і не піддається ні на які вмовляння? Виявляється, всі ці і багато інші проблеми виховання можна вирішити, не вдаючись до традиційних у таких випадках покаранням.

Рано чи пізно вдумливі батьки приходять до усвідомлення безперспективності виховання дитини з допомогою погроз, шантажу, ляпанців і інших проявів сили замислюються про те, чи можна виховати дитину, не вдаючись до яких би то ні було покаранням. «Покарання» в даному випадку трактується широко і має на увазі не тільки фізичні покарання, але і, наприклад, часові обмеження та заборони, що вводяться батьками у відповідь на погану поведінку дитини (наприклад, позбавлення дитини можливості грати в комп’ютер, дивитися телевізор або гуляти з друзями).

Безумовно, виховання без покарань, здається на перший погляд (та й насправді є більш складним, що вимагає від батьків певної витримки, вміння визнавати свої помилки, уваги до інтересів дитини і поваги до його особистості. Скільки батьків давали собі обіцянку більше ніколи не бити і не карати свою дитину і скільки з них знову і знову робили це?

Кожен раз батьки знаходять собі нові виправдання – «дитина вивів мене з себе», «я випробувала всі інші методи», «він просто нестерпний», «мене теж в дитинстві карали, але нічого страшного, виріс нормальною людиною»…

насправді, покарання як виховний вплив зовсім не є обов’язковим елементом виховання. Воно стає таким тільки тоді, коли батьки не зуміли вибудувати довірчі стосунки зі своєю дитиною, не змогли чітко визначити йому межі дозволеного поведінки і не впоралися з завданням розвитку у дитини функції внутрішнього самоконтролю. Адже по суті своїй покарання виконує зовнішню контролюючу функцію поведінки дитини.

Як же виховувати дитину без покарань?

Виховання без покарань базується на декількох основних принципах.

1. Ключова думка, яка визначає цей підхід, – визнання унікальності особистості дитини, наявності у нього почуттів і переживань, бажань і потреб. На практиці це означає, що стикаючись з неналежною поведінкою дитини, батьки, перш за все, думає не про те, що це поведінка має бути негайно припинено через його «неугодности», а про те, що така поведінка може бути викликана, які переживання і прагнення лежать в його основі. Іншими словами, якщо дитина поводиться погано, значить, на це є якась причина, значить, дитина відчуває дискомфорт, що ми, батьки, повинні спробувати усунути.

2. Повага інтересів та цінностей дитини. Визнання особистості дитини веде за собою визнання наявності у нього власних цінностей, навіть якщо вони йдуть врозріз з вашими власними цінностями. Люблячі батьки повинні визнати право дитини робити свої помилки, мати помилкове, але свою власну думку про що б то не було, цікавитися незначними з їх точки зору речами. Такий підхід дозволяє дитині активно формувати свою систему цінностей, вчитися знаходити і виправляти свої помилки, виховує аналітичне мислення і вчить самостійному здійсненню вибору.

3. Для того щоб зробити виховання без покарань дійсно ефективним, батьки повинні навчитися бачити свої помилки і визнавати свою недосконалість. Слід регулярно переглядати свої виховні методи, свою систему заборон та вимог, що висуваються до дитини і, при необхідності, вносити до них відповідні зміни. Якщо дитина занадто активно висловлює протест проти ваших вимог, варто ще раз задуматися про їх справедливості і доцільності в даній конкретній ситуації. Найчастіше, це може означати протиріччя вимог та обмежень природним потребам та інтересам дитини.

4. Безумовна любов – одне з найважливіших і необхідних вимог, що робить можливим здійснення виховання без покарань. Надзвичайно важливо постійно говорити про свою любов дитині будь-якого віку і обов’язково виражати свою любов за допомогою тілесних проявів (з допомогою дотиків, обіймів, поплескувань по плечу і т. д. в залежності від віку дитини).

Дитина має рости в атмосфері любові і поваги, він повинен знати і відчувати в кожен момент часу, що в родині його люблять – і тоді, коли приніс зі школи «п’ятірки», і тоді, коли чекає тата з батьківських зборів, і тоді, коли сам, без нагадування, зібрав свої іграшки, і тоді, коли розбив улюблену мамину вазу. Якщо ми караємо дитини через погані вчинки, раз за разом переконуючи його в тому, що він поганий, ми, тим самим, навішуємо на нього ярлик, який вже не залишає дитині простору для змін.

5. Сімейні правила. Встановіть і донесіть до відома вашої дитини певний перелік правил (він не повинен бути занадто довгим), які обов’язкові для дотримання всіма членами сім’ї. У цьому списку виключити всяку можливість виникнення подвійних стандартів вимог по відношенню до дитини чи іншого члена сім’ї. Наприклад, якщо не можна їсти солодке до обіду, то це не можна робити ні татові, ні мамі, ні старшій сестрі, ні вдома, ні у бабусі з дідусем, ні в гостях. Пам’ятайте про те, що подвійні стандарти серйозно дезорієнтують дитини, перешкоджають формуванню у нього самоконтролю і сприяють розвитку таких небажаних проявів поведінки, як підлабузництво і спритність.

6. Подавайте приклад. З народження і як мінімум до підліткового віку батьки є авторитетом для своїх дітей і повинні скористатися цією чудовою нагодою подати їм приклад бажаного поведінки. Ви не прищепите дитині інтерес до читання, якщо він частіше бачить вас перед телевізором, ніж з книгою в руках; ви не навчите дитину поваги до старших, якщо дозволяєте собі неприємні висловлювання на адресу вчителів, сусідів, власних батьків; ви не зможете привчити його до порядку і чистоті, якщо у вашій кімнаті бардак і ви робите прибирання абияк. Наслідування батькам є природним для дитини, тому, маючи намір виховати своєї дитини без покарань, нам слід завжди віддавати собі звіт в тому, який приклад ми подаємо.

7. Відмова від виховання, заснованого на тиск авторитету і сили. Якщо у ситуаціях неправильного поведінки дитини (наприклад, коли він забирає чужі іграшки або розкидає і рве свої речі), батьки підпорядковують його волю, застосовують силу чи загрожують її застосуванням, рано чи пізно це призведе до того, що дитина почне прагнути будь-якими способами вийти з-під контролю цієї сили. Якщо ж психіка дитини виявиться недостатньо сильною, він може перетворитися на абсолютно безвольне і безініціативність істота. Так чи інакше, тиск авторитету лише заганяє внутрішні труднощі дитини, що лежать в основі поганої поведінки, глибоко всередину, що створює тільки видимість вирішення проблеми.

8. Будьте послідовні. Виховання без покарань починається з виховання вихователів, тобто самих батьків. Батьки повинні мати чітку систему цінностей, ясно уявляти собі цілі виховного процесу, вміти керувати своїми емоціями, особистісно зростати разом зі своєю дитиною. Дорослим, які виховують дитину, слід розвивати в собі самодисципліну і терпіння. Тільки в цьому випадку батьки можуть розраховувати на ефективність своїх виховних впливів.

Безумовно, слідування всім перерахованим принципам в житті може здатися занадто складним, особливо тим батькам, які з допомогою тиску авторитету і систематичних покарань домоглися більш або менш влаштовує їх поведінки дитини. Однак навіть у цьому випадку, не варто задовольнятися тимчасовими результатами, досягнутими таким сумнівним шляхом.

Для того щоб виховання було дійсно ефективним, а його результати довгостроковими, буде потрібно чимала робота над собою і щоденна праця з вибудовування довірчих взаємин з дитиною. Поступово, крок за кроком, ви зможете прийти до взаєморозуміння і взаємоповаги з вашою дитиною, заснованому на любові, безумовному прийнятті та природних закономірностях дитячо-батьківських відносин.

Вихователь: Андрійчук О.М.