Джерело : інтернет ресурс (підготувала вихователь Марисюк О.)
Постійна тривога і перебування у сховку можуть пригнічувати, тому не варто забувати про необхідність зайняти себе та відволіктися від деструктивних думок.
Чим зайняти тіло у сховищі
-
Ліпити з пластиліну (зараз ліпити може бути ефективніше, ніж малювати).
-
По змозі взяти з собою подушки, щоб зробити будиночок.
-
Взяти з собою нитки, щоб довкола себе «прокреслити» коло безпеки.
-
Робити оригамі.
-
Збирати кінетичний пісок.
-
Робити мотанки з хусточок і роздавати дітям в укритті.
-
Вчитися жонглювати.
-
Пограти в чарівні дотики: уявити, що тіло ― музичний інструмент і кожна частина тіла видає свій звук.
-
Торкатися долонькою, а дитина співає, мукає, кукурікає тощо.
-
Видувати мильні бульбашки.
-
Рвати папір, а потім збирати з уривків колаж.
-
Створити боулінг ― збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок).
-
Кричати в «мішок для крику» або в стаканчик.
Веселі ігри в
-
«Я ― тварина». Показати жестом, позою, звуками тварину. Другий партнер по грі відгадує. (Образ тварини завжди «про життєвість»).
-
«Докричатись до Місяця». Уявити, що треба крикнути послання космонавтам чи інопланетянам. Можна кричати з різних кутів кімнати одне одному, можна спрямовувати звук далеко-далеко.
-
«Вдихнути хмарку». Уявити, що вдихнули хмарку, і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою (тупаючи ногами).
-
«Погода». Можна ходити, можна стукати подушечками пальців (краще нігтями): спочатку сонечко і легкий вітер (йдемо-стукаємо повільно, м’яко і тихо), потім вітер міцніє, починається дощ (йдемо швидше і тупаємо), дощ посилюється (тупаємо сильніше), злива (стрибаємо), гроза та ураган (стрибаємо, дмухаємо і кричимо), вітер заспокоюється, дощ стихає (поступово йдемо тихіше і повільніше). Закінчуємо «гарною погодою».
-
«Клац-клац». Стукати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, шкіритись і гарчати, як тигри. Після цього перетворитися на людей.
-
«Лети!» Дмухати одне на одного, як на перо. Дозволити собі дмухнути, щоб «здути» батьків з місця.
-
«Штовхання». «Відштовхнути повітряною хвилею» батьків (партнерів у грі), зробивши жест руками. Вони «відлітають» від дитини.
-
«Бій подушками».
-
«Борці сумо». Засунути подушку під футболку і штовхатися, подушка пом’якшуватиме удар.
-
«Шкрябалки та дряпалки». Нігтями «прошкрябати» малюнок у тісті, фользі, крупі. У пакет, що закривається, залити фарбу, дитина подушечками пальців і нігтями видряпуватиме візерунки.
-
«Злий бобер». Придумати злу тварину і поводитися так, як, нам здається, може поводитися ця тварина. Потім перетворитися на добру тварину. Потім на людину.
-
«Випустити пазурі». Показати, як тигреня шипить і показує пазурі, коли хоче захиститися. Потім перетворитися на людину.
-
«У ціль». Зім’яти в руках папір і, як м’ячиком, влучити в ціль.
-
«Буцалки так-ні». Буцатися руками чи головою, говорячи по черзі «так» чи «ні».
Настільні ігри для укриття
-
Шахи.
-
Шашки. Також їх можна збивати щиглями (нам потрібні «агресивні дії»).
-
Будь-які настільні ігри.
-
Карти.
-
Що простіша (тупіша) гра, то краще.
-
Розставляти доміношки і влаштовувати «ланцюгову реакцію».
Що малювати в укритті
-
Мандали (візерунки), будиночки, веселки.
-
Мрію.
-
Найбезпечніше, захищене місце.
-
Те, що хочеться робити одразу після війни.
-
Розмальовки.
-
Ангелів.
Ігри зі словами
«Мене діти в притулку навчили гри “Запитання”: один гравець ставить запитання ― другий має відповісти на нього запитанням; гра йде доти, доки хтось скаже речення без запитання (наприклад: Ти їв сьогодні? ― А чому ти цікавишся? ― Хіба це секретне запитання? і т.д.)», ― коментує Світлана Ройз.
Також можна пограти в такі словесні ігри:
-
«Чотири слова» (дітям від 8 років можна запропонувати і 5―6 слів). Вибираємо 4 абсолютно не пов’язані між собою слова. Використовуючи їх, складаємо по черзі невелику розповідь.
-
«Багато слів». Вибираємо велике слово. З його літер кожен на своєму аркуші складаємо та записуємо багато маленьких. (Діти можуть спочатку бути в команді з дорослими, а потім вони швидко стають самостійними гравцями.)
-
«Малювання словом». Вибираємо «складне» для дитини слово, яке важко писати або вимовляти. Вигадуємо, що саме малюватимемо. Наприклад, намалювати фігурку кота, використовуючи лише загадане слово (пишемо його багато разів у різних площинах).
-
«Навпаки». Говорити слова навпаки, не записуючи їх (наприклад, чайник ― кинйач, стіна ― анітс…).
-
Написати врозкид на аркуші літери і з’єднувати їх лініями в слова.
-
«Покажи слово». Один гравець загадує слово і показує його пантомімою.
-
«Я загадав». Розповісти про загадане слово, не називаючи його (наприклад: «Я загадав білий, холодний, скрипить під ногами, тане…»).
-
«Індукція ― дедукція». Гравець загадує предмет. Інші повинні його вгадати, ставлячи запитання, на які він може відповісти тільки «Так» або «Ні» (з дитиною можна почати із загадування тварин та частин тіла).
-
«Остання літера». Кожен гравець каже слово, яке починається на останню літеру попереднього слова.
-
«Рима». Називаємо 4 (або два) випадкові слова, на які шукаємо риму або з якими вигадуємо чотиривірші.
-
«Літера». Називаємо слова лише на задану літеру (варіант для дорослих: слова-предмети на загадану літеру, які можна покласти у трилітрову банку).
-
«Шукаємо схоже». Називаємо два випадкові слова і шукаємо, що їх може поєднувати.
-
«Чарівна мова». Для дітей, які навчаються розбивати слова на склади. Розмовляємо, перед кожним складом додаючи додатковий склад (жи, ма, хрю….)
-
«Нісенітниця». Говоримо початок речення, до якого потрібно вигадати абсолютну «нісенітницю», нереальне продовження.
-
«Казка». Складаємо казку ― кожен говорить по реченню.
-
«Асоціації». Один гравець називає слово, наступний ― свою асоціацію на це слово (дітям можемо пояснити: перше, що спадає на думку, коли чуєш це слово).
-
«Це слово вміє…». Описуємо слово його «вміннями».
-
«Картина». Називаємо слово і по черзі розповідаємо, яку «об’ємну» картину ми бачимо, коли вимовляємо це слово (наприклад, для одного гравця слово «чай» означає сім’я сидить за столом та розмовляє, для іншого ― чайна плантація та збирачі чаю, для третього ― стіл накритий скатертиною, грає музика, для четвертого ― чайна церемонія, для п’ятого ― людина сама стоїть біля вікна, насолоджуючись самотою і чаєм).
-
«Антоніми». Називаємо слова і шукаємо до них антоніми.
-
«Неіснуюче слово». Вигадуємо неіснуючі слова і що вони могли б означати мовою інопланетян.
-
«Тарабарська мова». Розмовляємо одне з одним «тарабарською мовою», намагаючись по інтонації вгадати, про що кожен говорить. Підготувала вихователь – Парфенюк Н.
-
Дитина знову не слухається, влаштовує істерику на людях, відмовляється виконувати ваші вимоги і не піддається ні на які вмовляння? Виявляється, всі ці і багато інші проблеми виховання можна вирішити, не вдаючись до традиційних у таких випадках покаранням.
Дитина знову не слухається, влаштовує істерику на людях, відмовляється виконувати ваші вимоги і не піддається ні на які вмовляння? Виявляється, всі ці і багато інші проблеми виховання можна вирішити, не вдаючись до традиційних у таких випадках покаранням.Рано чи пізно вдумливі батьки приходять до усвідомлення безперспективності виховання дитини з допомогою погроз, шантажу, ляпанців і інших проявів сили замислюються про те, чи можна виховати дитину, не вдаючись до яких би то ні було покаранням. «Покарання» в даному випадку трактується широко і має на увазі не тільки фізичні покарання, але і, наприклад, часові обмеження та заборони, що вводяться батьками у відповідь на погану поведінку дитини (наприклад, позбавлення дитини можливості грати в комп’ютер, дивитися телевізор або гуляти з друзями).
Безумовно, виховання без покарань, здається на перший погляд (та й насправді є більш складним, що вимагає від батьків певної витримки, вміння визнавати свої помилки, уваги до інтересів дитини і поваги до його особистості. Скільки батьків давали собі обіцянку більше ніколи не бити і не карати свою дитину і скільки з них знову і знову робили це?
Кожен раз батьки знаходять собі нові виправдання – «дитина вивів мене з себе», «я випробувала всі інші методи», «він просто нестерпний», «мене теж в дитинстві карали, але нічого страшного, виріс нормальною людиною»…
насправді, покарання як виховний вплив зовсім не є обов’язковим елементом виховання. Воно стає таким тільки тоді, коли батьки не зуміли вибудувати довірчі стосунки зі своєю дитиною, не змогли чітко визначити йому межі дозволеного поведінки і не впоралися з завданням розвитку у дитини функції внутрішнього самоконтролю. Адже по суті своїй покарання виконує зовнішню контролюючу функцію поведінки дитини.
Як же виховувати дитину без покарань?
Виховання без покарань базується на декількох основних принципах.
-
Ключова думка, яка визначає цей підхід, – визнання унікальності особистості дитини, наявності у нього почуттів і переживань, бажань і потреб. На практиці це означає, що стикаючись з неналежною поведінкою дитини, батьки, перш за все, думає не про те, що це поведінка має бути негайно припинено через його «неугодности», а про те, що така поведінка може бути викликана, які переживання і прагнення лежать в його основі. Іншими словами, якщо дитина поводиться погано, значить, на це є якась причина, значить, дитина відчуває дискомфорт, що ми, батьки, повинні спробувати усунути.
-
Повага інтересів та цінностей дитини. Визнання особистості дитини веде за собою визнання наявності у нього власних цінностей, навіть якщо вони йдуть врозріз з вашими власними цінностями. Люблячі батьки повинні визнати право дитини робити свої помилки, мати помилкове, але свою власну думку про що б то не було, цікавитися незначними з їх точки зору речами. Такий підхід дозволяє дитині активно формувати свою систему цінностей, вчитися знаходити і виправляти свої помилки, виховує аналітичне мислення і вчить самостійному здійсненню вибору.
-
Для того щоб зробити виховання без покарань дійсно ефективним, батьки повинні навчитися бачити свої помилки і визнавати свою недосконалість. Слід регулярно переглядати свої виховні методи, свою систему заборон та вимог, що висуваються до дитини і, при необхідності, вносити до них відповідні зміни. Якщо дитина занадто активно висловлює протест проти ваших вимог, варто ще раз задуматися про їх справедливості і доцільності в даній конкретній ситуації. Найчастіше, це може означати протиріччя вимог та обмежень природним потребам та інтересам дитини.
-
Безумовна любов – одне з найважливіших і необхідних вимог, що робить можливим здійснення виховання без покарань. Надзвичайно важливо постійно говорити про свою любов дитині будь-якого віку і обов’язково виражати свою любов за допомогою тілесних проявів (з допомогою дотиків, обіймів, поплескувань по плечу і т. д. в залежності від віку дитини).
Дитина має рости в атмосфері любові і поваги, він повинен знати і відчувати в кожен момент часу, що в родині його люблять – і тоді, коли приніс зі школи «п’ятірки», і тоді, коли чекає тата з батьківських зборів, і тоді, коли сам, без нагадування, зібрав свої іграшки, і тоді, коли розбив улюблену мамину вазу. Якщо ми караємо дитини через погані вчинки, раз за разом переконуючи його в тому, що він поганий, ми, тим самим, навішуємо на нього ярлик, який вже не залишає дитині простору для змін.
-
Сімейні правила. Встановіть і донесіть до відома вашої дитини певний перелік правил (він не повинен бути занадто довгим), які обов’язкові для дотримання всіма членами сім’ї. У цьому списку виключити всяку можливість виникнення подвійних стандартів вимог по відношенню до дитини чи іншого члена сім’ї. Наприклад, якщо не можна їсти солодке до обіду, то це не можна робити ні татові, ні мамі, ні старшій сестрі, ні вдома, ні у бабусі з дідусем, ні в гостях. Пам’ятайте про те, що подвійні стандарти серйозно дезорієнтують дитини, перешкоджають формуванню у нього самоконтролю і сприяють розвитку таких небажаних проявів поведінки, як підлабузництво і спритність.
-
Подавайте приклад. З народження і як мінімум до підліткового віку батьки є авторитетом для своїх дітей і повинні скористатися цією чудовою нагодою подати їм приклад бажаного поведінки. Ви не прищепите дитині інтерес до читання, якщо він частіше бачить вас перед телевізором, ніж з книгою в руках; ви не навчите дитину поваги до старших, якщо дозволяєте собі неприємні висловлювання на адресу вчителів, сусідів, власних батьків; ви не зможете привчити його до порядку і чистоті, якщо у вашій кімнаті бардак і ви робите прибирання абияк. Наслідування батькам є природним для дитини, тому, маючи намір виховати своєї дитини без покарань, нам слід завжди віддавати собі звіт в тому, який приклад ми подаємо.
-
Відмова від виховання, заснованого на тиск авторитету і сили. Якщо у ситуаціях неправильного поведінки дитини (наприклад, коли він забирає чужі іграшки або розкидає і рве свої речі), батьки підпорядковують його волю, застосовують силу чи загрожують її застосуванням, рано чи пізно це призведе до того, що дитина почне прагнути будь-якими способами вийти з-під контролю цієї сили. Якщо ж психіка дитини виявиться недостатньо сильною, він може перетворитися на абсолютно безвольне і безініціативність істота. Так чи інакше, тиск авторитету лише заганяє внутрішні труднощі дитини, що лежать в основі поганої поведінки, глибоко всередину, що створює тільки видимість вирішення проблеми.
-
Будьте послідовні. Виховання без покарань починається з виховання вихователів, тобто самих батьків. Батьки повинні мати чітку систему цінностей, ясно уявляти собі цілі виховного процесу, вміти керувати своїми емоціями, особистісно зростати разом зі своєю дитиною. Дорослим, які виховують дитину, слід розвивати в собі самодисципліну і терпіння. Тільки в цьому випадку батьки можуть розраховувати на ефективність своїх виховних впливів.
