Author Archives: "Попелюшка"

         Синдром емоційного вигорання це стан, коли людина відчуває себе емоційно і фізично виснаженою.
Про батьківське вигорання як і раніше говорять рідше, ніж про професійне, але воно, безумовно, існує. ❗️ Найчастіше батьки самі не розуміють, чому дитина раптом починає їх дратувати і злити. Вони зриваються і кричать на неї, а потім намагаються знайти відповіді, як цього уникнути. І, незважаючи на те, що більшість дорослих усвідомлюють, що подібні дії помилкові, ситуація може повторюватися знову і знову. І чим менша дитина, тим серйознішими можуть бути наслідки для її емоційного здоров’я.

    Багато хто вважає, що до емоційного вигорання схильні тільки жінки, проте це не так. Ця недуга проявляється також у татусів, бабусь, дідусів, однак у матерів вона дійсно зустрічається частіше.

⚠️ ХТО НАЙЧАСТІШЕ СТРАЖДАЄ від синдрому емоційного вигорання:
🚩 батьки, які мають двох і більше дітей віком до п’яти років;
🚩 батьки дитини, яка часто хворіє, має важко виліковне або невиліковне захворювання;
🚩 матері, які виходять на роботу до моменту закінчення декретної відпустки або працюють з дому, паралельно займаючись вихованням дітей, тобто живуть в режимі мультизадачності;
🚩 єдині батьки в неповних сім’ях;
🚩 батьки, які самі в дитинстві відчували психологічні труднощі;
🚩 батьки-перфекціоністи, які мають завищені вимоги до власної батьківської ролі.

⚠️ ЗА ЯКИМИ ОЗНАКАМИ близькі можуть розпізнати емоційне вигорання у батьків:
🆘 Людина все рідше буває в хорошому настрої, постійно дратується.
🆘 Людина втрачає цікавість до самої себе і власних потреб: перестає стежити за зовнішнім виглядом, забуває про розваги. Не виникає бажання зайнятися чимось, крім турботи про дитину.
🆘 Не відчуває бажання взаємодіяти з іншими людьми: поступово коло спілкування звужується, не хоче розмовляти і бачитися навіть з найближчими.
🆘 Може неадекватно реагувати на прості зауваження і робити серйозні заяви: наприклад, погрожувати розлученням або виганяти всіх з дому.
🆘 Може несподівано розплакатися або впасти в істерику.

⚠️ ЯК ВПОРАТИСЬ із емоційним вигоранням?
✅ Визнайте проблему, не лякайтеся її і не бійтеся бути «недосконалими батьками». Важливо зрозуміти, що ви не справляєтеся і, що нічого страшного в цьому немає.
✅ Не звинувачуйте себе та інших. Подібна ситуація може статися будь з ким і будь коли.
✅ Навчіться просити про допомогу.
Попросіть близьких допомогти вам з дитиною, зніміть з себе хоча б частину щоденного навантаження. Просіть надати вам будь-яку посильну допомогу: виконати домашні справи, дати гроші в борг. Особливо актуально це в тому випадку, якщо ви – єдиний батько/мати в родині.
✅ Позбавляйтеся від почуття провини за власні задоволення.
Діти тонко відчувають емоційний стан батьків, і якщо ви відчуваєте себе радісними, щасливими, такими, що відпочили, то такий же душевний підйом будуть відчувати і ваші діти.
✅ Спробуйте виспатися – іноді хороший сон може все поставити на свої місця.
✅ Шукайте внутрішній ресурс.
Використовуйте всі можливі ресурси, які допоможуть вам поліпшити емоційний стан. Це можуть бути хобі, сеанси масажу, похід в кіно або ресторан, поїздка за місто, зустрічі з друзями.
✅ Зверніться до фахівця. Іноді вистачає однієї-двох зустрічей із психологом, психотерапевтом або лікарем аби все «стало на свої місця». Разом ви зможете знайти додаткові ресурси, підтримку та скласти план роботи для подолання проблеми.

Джерело : https://www.facebook.com/groups/580039705516144/permalink/2106200729566693/

       “Дуже часто батьки задають собі питання: коли розпочинати навчати дитину читати?Ось у знайомої вже знає букви,в іншої читає… А моя що?! Потрібно!!! Вже!!! Наздоганяти інших!!!!І при цьому,не враховуються індивідуальні особливості,окремо взятої, дитини і допускаються помилки…..Вашій увазі пропоную рекомендації Олени Павлової…”

Підготувала: вихователь – Рокунь Валентина Олександрівна.

Варто пам’ятати, що ми, дорослі, маємо спершу подбати про свій внутрішній стан, психологічну стійкість і здатність бути гнучкими у складних непередбачуваних обставинах.

Загальновідомо: колективну психічну травму лікувати найскладніше. Тож заради забезпечення відносного душевного спокою й адекватного емоційного стану не тільки свого, а й своїх близьких, насамперед дітей, маємо взяти на себе відповідальність, передусім за себе. Урятуймо спершу себе самих, а потім і весь світ.

10 засобів невідкладної психологічної самодопомоги  в умовах війни

Визначаємося із власною картиною світу

Час відповісти собі на екзистенційні запитання: “Хто я? Де я?”; “У що я вірю? На що спираюся?”; “Що я здатний зробити, а чого не зроблю ніколи?”.

Чітке розуміння власних опор допоможе впоратися з гострими емоційними реакціями, знайти пояснення тому, що відбувається, побачити обрії та перспективи.

Відкриваємо власні джерела енергетичних ресурсів

Перебуваючи у спокійному стані, запишіть чи навіть намалюйте (аби добре запам’ятати) джерела, що надають вам сили, такі як природа, спорт, спілкування, присадибна ділянка, хобі та ін. І в момент, коли вас раптом «накриють» емоції або поглине апатія, ви зможете припасти до одного з цих джерел і наповнитись енергією.

Пам’ятаймо: тривале сидіння в соцмережах дає химерне відчуття бадьорості, проте діє як алкоголь: спершу надмірна енергійність, потім «відкат» і незабаром — залежність. Тож подбайте заздалегідь про безпечні «джерела живої води».

Залишаємося (або стаємо) фізично активними

Важливо рухатися. Крім очевидної фізичної користі отримуємо шанс підвищити рівень своєї життєздатності та емоційної стійкості. Згадайте, як чудово в мирний час ваше роздратування сублімувалося у прибирання квартири. Використовуйте цей ефект.

Надихаємося мистецтвом

Ефективним засобом «перемкнутися», відпочити від тяжких думок, а також усвідомити власні поведінкові прояви та емоційні реакції є перегляд мульт- і кінофільмів, читання книжок, розглядання репродукцій картин, слухання інструментальної музики чи пісень. Сучасні вітчизняні художники миттєво реагують на події в країні, допомагаючи їх пережити. Мистецький світ слугує своєрідним амортизатором, що пом’якшує емоційні коливання і психологічні удари.

Шукаємо опору в авторитетах

Ідеї та ідеали — це те, що тримає нас на поверхні бурхливого океану життя. Кожна людина упродовж свого життя має задовольнити дві базові екзистенційні потреби: знайти відповідь на запитання «Хто я?» і «йти за ідеєю» — за автором певної концепції, групою, що її сповідує.

Це може бути Святе Письмо, або ідеї древніх і сучасних філософів, мудреців, письменників, психологів тощо. Значущих людей може бути кілька, але їхні слова та погляди мають вписуватись у Вашу картину світу.

Робимо добрі справи

Отримали ресурс від значущої для Вас людини — передайте далі, станьте опорою для інших. Добрі справи можуть бути різними: це і благодійна допомога, і волонтерство, і молитва за тих, хто перебуває на передовій, у зоні бойових дій або у скрутних умовах.

Наповнюємось українським контентом

Нині відбувається велика битва за сам факт існування України як держави, як нації. Свій внесок у Перемогу кожен з нас може зробити тим, що говоритиме українською, переглядатиме українські фільми, читатиме вітчизняних письменників, відкриватиме по-новому історію Батьківщини.

Усвідомлюємо власні емоції

Візьмімо за звичку спостерігати за проявами в собі різних емоцій. Добре спрацьовує прийом «Стоп» (відчувши, що рівень люті зашкалює, перемикайтеся, виходьте з «новинного простору») або «Таймінг» (скажіть собі: «Я поплачу до певної години, а потім, встану і піду працювати, гуляти, малювати тощо»). Звучить трохи дивакувато — люди ж не роботи! Але це не просто механістичність чи бездушність. Це про здатність до саморегуляції, про почуття відповідальності, зрілість і вихід із дитячої, позиції. Так, ми даємо собі право гніватися, лютувати, боятися, дратуватися. Але також пам’ятаємо про можливі наслідки цих емоцій, серед яких — трансформація в якість характеру (наприклад, тотальна ненависть може, у разі «застрягання» в ній, зрештою стати і частиною нашої натури).

Вітамінізуємося

З огляду на те, що нині доводиться переживати українцям, пропонуємо такий «вітамінний комплекс»:

В (віра). Історія людства засвідчує: для того, хто вірить, немає нічого неможливого, завдяки вірі здобуваються великі перемоги.

Н (надія). Не втрачаймо надії: Україні бути — квітучій, вільній і самобутній!

Р (радість). Шукаймо краплинки радості в житті: у ніжній квіточці,  дитячій усмішці, у ковтку гарячої кави, у дружніх обіймах.

Ви також можете додати до цього «рецепту» дещо від себе: розписати інструкцію та спосіб застосування «вітамінів».

Живемо тут і зараз

Нікому не відомо, що на нас чекає і скільки це все триватиме. Тому маємо навчитися жити в поточному моменті. Не тужити за минулим, не боятися майбутнього, а спробувати адекватно оцінити і прожити той досвід, який пропонує нам життя.

Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі змінити себе” А. Шептицький

 

Матеріали взяті з журналу «Дошкільне виховання». – 2022р. – №3-4. Ст. 9-11.

          Не карайте дитину й не гнівайтеся на неї за те, що вона плаче в момент розлуки з вами на порозі дошкільного закладу або ще вдома при згадці про необхідність йти до дитячого садка. Пам’ятайте, що дитина має право на таку реакцію. Водночас суворе нагадування дитині про те, що вона «обіцяла не плакати», теж зовсім не ефективне. Позаяк дитина цього віку ще не вміє тримати слово. Тож ліпше ще раз нагадайте їй, що ви невдовзі обов’язково прийдете й заберете її додому.

  • Не лякайте дитину дошкільним закладом, використовуючи фрази на кшталт: «Ось будеш погано поводитися, знову до дитячого садка підеш!». Місце, яким лякають, ніколи не стане для дитини ні улюбленим, ні безпечним.

  • Не відгукуйтеся негативно про вихователів і дошкільний заклад загалом у присутності дитини. Це може навести на думку, що дитячий садок – це нехороше місце, у якому працюють погані люди. У такому разі тривожність дитини не зникне взагалі.

  • Не обманюйте дитину, кажучи, що ви прийдете дуже скоро, якщо насправді їй доведеться перебувати в дошкільному закладі півдня чи навіть повний день. Нехай ліпше дитина знає, що мама прийде нескоро, аніж марно чекатиме її цілий день. Адже в такому випадку вона може втратити довіру до найближчої людини.