Домінантне заняття зі співу “Пісня – душа народу”

(для дітей старшого дошкільного віку)

Підготувала: Буковська Я. Ю.

Мета: продовжувати вчити співати чисто та злагоджено, передаючи жартівливий характер творів; вчити виконувати рухи українського танцю чітко та злагоджено, узгоджувати їх із музичним супроводом; розвивати музичний слух, логоритмічне відчуття; викликати у дітей позитивні емоції; виховувати любов до українського фольклору.

2 заняття
СЕМІНАРУ
“Виховуємо патріотів”

28.01.2015 р.

Заняття в школі педмайстерності на тему:

“Ми – українці” (Савич Н. П.)

До уваги батьків!

Лист МОН №1/9-411 від 13.08.14 року “Інструктивно-методичні рекомендації щодо організації роботи груп для дітей старшого дошкільного віку при загальноосвітніх навчальних закладах”

Детальніше читати ТУТ

 

Журнал “Дошкільне виховання” випуск № 12 /2014 р.

Земля – наш спільний дім, живімо мирно в нім!

Лідія КУЗЬМУК, завідувач, ДНЗ №44 “Попелюшка”, м.Рівне

img806 img808 img809


Як започаткувати сімейні трудові традиції

Роль сім’ї у вихованні дітей велика і відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість.

Але зараз все помітнішими стають прояви родинної кризи. Тому час звернутися до неоціненної скарбниці народного педагогічного досвіду, до історично складених тенденцій формування та розвитку української сім’ї.

Засобом досягнення головної мети народного виховання є народні традиції, які передаються з покоління в покоління, змалку формуючи у дитини необхідні якості та звички. Основою виховання є праця. Існує родинна традиція, за якою кожен член сім’ї, в тому числі й дитина, обов’язково трудиться, бере на себе частину загальних турбот та обов’язків. Величезний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у сім’ї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити та берегти красу, шанувати рідний дім та батьків. 

Проте, сьогодні, між українською традицією і сучасним вихованням виникла духовна прірва. Однією з причин цього є зниження виховного потенціалу сім’ї, зокрема в трудовому вихованні молоді. Про необхідність відродження народних традицій, їхнього використання в сучасному виховному процесі йдеться у Національній доктрині розвитку освіти: «Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності». Саме тому особливої актуальності набуває питання вдосконалення системи виховання, яка б базувалась на трудових традиціях та звичаях українського народу.

На жаль, сьогодні у багатьох родинах народні трудові традиції та звичаї втрачено. Причиною цього є насамперед відсутність трудових обов’язків у дітей. Відродження трудових традицій та звичаїв нині можливе за умови залучення дітей спільно з дорослими до сюжетних дійств календарно-обрядових ритуалів та свят. Під час таких заходів зміцнюється сім’я, успішно виховуються діти. Участь родини в традиційних автентичних дійствах: календарні звичаї та обряди (Різдво,

Новий рік, колядування, щедрування, посівання), прибирання столу, приготування певної кількості страв на Святий вечір, участь у святкуванні зустрічі весни; пастуші свята та обряди, обжинки і зажинки є вагомими засобами виховання позитивного ставлення до сільськогосподарської праці та є однією з форм підготовки підростаючого покоління до праці в колективі. У сім’ї формуються такі риси характеру, як працьовитість, бережливе ставлення до результатів праці, народних промислів, трудових традицій та обрядів.

Виховання дітей в українських родинах проходило в органічній єдності з укладом життя народу, його історією, культурними і побутовими традиціями. Воно ґрунтувалося на принципах духовності, народності, гуманізму, природовідповідності, зв’язку із життям народу тощо. Батьки змалечку залучали дітей до посильної праці, самообслуговування. Праця була могутнім чинником родинного виховання.

Родинно-трудові традиції,

які сприяли трудовому вихованню підростаючого покоління:

  • традиції залучення до хатніх і господарських робіт (вони визначали посильність праці, органічно поєднували життєву мудрість із материнською та батьківською любов’ю, честю родини);
  • традиції спільної систематичної праці привчали до відповідального ставлення й поваги до роботи;
  • традиції майстрів і трудових династій розвивали в юного покоління старанність, самодисципліну, наполегливість, комунікабельність, виховували дбайливого господаря.

Тобто дитина у процесі зростання й духовного розвитку набувала досвіду етнічної поведінки спочатку через засвоєння звичаїв, а потім через сприйняття родинних традицій.

У вихованні українці дотримувалися звичаїв, традицій того стилю життя, який склався в регіоні, де жила сім’я. Умови мікросередовища безпосередньо впливали на побут родини, який був переважно зосереджений навколо господарських занять дорослого населення, і саме тут здійснювалась підготовка до життя, до трудової діяльності. Трудова обрядовість була пов’язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт, тому дітей рано привчали до праці.

Трудові свята є однією з найважливіших складників народного календаря, зокрема свят, пов’язаних з прокладанням першої борозни, жнивами. Найефективнішим з виховної точки зору є спільна участь дітей, молоді разом з батьками, іншими краянами в цих дійствах. Спостерігаючи за посадженими батьками сходів, вони починають розуміти явища природи, цінити працю. Практична участь у жнивах, зборі врожаю городніх і садових культур, обжинках залишає глибокий слід у серці, душі дитини, поглиблює її трудове, екологічне, фізичне і естетичне виховання.

Головна роль у вихованні дитини відводилась грі. Користь гри у тому, що вона була тісно пов’язана з національними традиціями, обрядами. Дитина, виконуючи певні дії, відтворювала вчинки конкретної людини певного часу, одержуючи необхідний обсяг знань, норм поведінки і моралі. Гра відображає основні трудові традиції конкретного регіону.

Народна система трудового виховання дітей у сім’ї багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім’ї, навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника. У трудових родинах працюють всі без винятку, крім тяжкохворих. За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня та давав завдання кожному членові сім’ї на наступний день. Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків.

Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на 3 етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6-7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), і основний або завершальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі протягом другого і третього років життя дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в харчуванні, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарними нормами поведінки. Провідними засобами на першому етапі трудового виховання в родинній етнопедагогіці є показ і спостереження, які розширювали кругозір дітей та давали перші уявлення про різні види праці.

Другий проміжний етап у родинному вихованні наступав, коли діти ставали активними помічниками батьків. Остаточне формування людини як працівника певної галузі за традицією родинної етнопедагогіки припадає на третій, основний або завершальний етап трудового виховання, коли юнаки і дівчата остаточно утверджуються професійно, і беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і вчинках нарівні з дорослими.

Хліб – головний результат людської праці і основний продукт харчування. Народ цінить його понад усе. Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині прищеплювалося дітям постійно. Дітям нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Хлібом – сіллю як символом достатку і щирості зустрічають гостя. Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею. Арсенал засобів виховного впливу з метою формування у дітей шанобливого ставлення і любові до землі в народній педагогіці дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красу й велич рідної землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад дорослих, зокрема батьків, у ставленні до землі, професії хлібороба, залучення дітей з раннього віку досільськогосподарської праці.

Батькам і педагогам необхідно включати ди­тину в усі доступні її силам і віковим можливостям види діяльності, впроваджувати в життя родини нові традиції і дотримува­тися їх, формуючи особливий стиль спілкування.

Вдома можна запровадити:

  • матусин вихідний, коли всі хатні справи виконують тато і діти — готують їжу, прибирають, перуть тощо;
  • суботнє чаювання у бабусі, до якого завжди мама з до­помогою дітей випікатиме нескладне у приготуванні, але смачне печиво;
  • прогулянки з татом у вихідний день, з яких діти приноситимуть цікаві природні матеріали (жолуді, кашта­ни, листя тощо) для спільного виготовлення творчих виробів;
  • походи до театру чи музею;
  • спільні для всієї родини ігри та читання.

Результатом тісної взаємодії дорослого з дітьми є те, що діти стають розумнішими, добрішими, більше вміють і прагнуть вчитися нового.

Свірщ К. О.