Журнал “Дошкільне виховання” випуск № 10 /2014 р.

МИСТЕЦТВО ЖИТИ РАЗОМ
Виховання толерантності у старших дошкільнят
Лідія КУЗЬМУК, завідувач, ДНЗ №44 “Попелюшка”, м.Рівне

Перше десятиріччя XXI ст. за пропозицією ЮНЕСКО було оголоше­не десятиріччям миру й ненасильства в інтересах усіх дітей планети. Однак через військову агресію щодо України наші малята не лише ді­зналися про негідні дії агресорів, а й багато хто з них стали свідками жахів війни. Та рано чи пізно відступить біда і діти житимуть у світі, орієнтованому на загальнолюдські цінності, зокрема толерантність. Наше завдання — зробити все для того, аби сформувати у юних громадян гуманістичну систему цінностей попри ті випробування, чер§з які нам усім доводиться нині проходити.

За мудрого вихователя старші дошкільня­та поступово оволодівають соціальними та морально-етичними нормами міжособистісних стосунків, набувають уміння дотримуватися їх у спілкуванні, здатність взаємодіяти з людь­ми: узгоджувати свої дії та поведінку з іншими; усвідомлювати власне місце в соціальному се­редовищі; позитивно сприймати себе. Малята вчаться співпереживати, співчувати, допомагати іншим, обирати адекватні способи спілкування в різних життєвих ситуаціях. Усі ці вміння є показ­никами соціально-комунікативної компетенції дошкільнят, формування якої передбачене освіт­ньою лінією “Дитина в соціумі” Базового компо­нента дошкільної освіти і неможливе без вихо­вання у дітей толерантного ставлення до інших. Толерантність як моральна якість особис­тості допомагає уникати конфліктних ситуацій, налагоджувати цивілізовані стосунки з близь­кими й чужими людьми, відстоювати свої пра­ва і не порушувати прав інших. Адже людські стосунки — велика цінність, їх треба розвива­ти, підтримувати й берегти.

Read More →

                                                    Вірус «Коксакі: лікування та профілактика

Віруси Коксакі (Сохзаскіеуігиз] — не нові. Уперше їх виявили в 1948-1949 роках в американському містечку Коксакі в дітей з поліомієлітоподібними ураженнями. Нині лікарям відомі до 30 серотипів вірусів Коксакі, які належать до роду ентеровірусів (Епіегоуігих], що зумовлюють ентеровірусну інфекцію. Вони стійкі до умов довкілля, заморожування, антибіотиків та дезінфекційних засобів, як-от ефір, 70%-вий етиловий спирт, лізол. За низької температури вони зберігаються в довкіллі протягом багатьох місяців, у водопроводі — до двох років. Зменшують активність під час нагрівання, за дії ультрафіолетового випромінювання, під час обробки розчином формальдегіду, хлорвмісним розчином. Якщо температура вища за +56 °С віруси Коксакі гинуть протягом 20 хв.    ‘

Джерело інфекції — хворі та вірусоносії. Особливо небезпечні хворі на стерті або безсимптомні форми ентеровірусної інфекції, а також реконвалесценти. Інфікуватися можна повітряно-крапельним, харчовим, водним, контактно-побутовим шляхами. Рідко віруси Коксакі передаються під час вагітності. Механічними переносниками збудника можуть бути мухи.

Найсприйнятливішими до ентеровірусів, зокрема й вірусів Коксакі, є діти віком від трьох до десяти років. Діти перших трьох місяців життя хворіють на ентеровірусну інфекцію рідко, оскільки успадковують від матері специфічні антитіла та отримують їх певний час через грудне молоко. Переважають спорадичні випадки, однак можливі й епідемічні спалахи, зокрема в організованих дитячих колективах, і великі епідемії.

Найбільше випадків захворювання припадає на літньо-осінній період із максимальними показниками у червні-серпні. Після перенесеного захворювання формується типоспецифічний стійкий імунітет.

 

Особливості перебігу

Віруси Коксакі проникають в організм дитини через слизові оболонки носа, глотки, кишківника. У лімфоїдній тканині цих органів та регіонарних лімфатичних вузлах вони розмножуються та накопичуються. На третій день захворювання збудник потрапляє в кров, що розносить його організмом.

Віруси Коксакі затримуються в мозку та спинному мозку, м’язах, печінці, слизовій оболонці кишківника, підшлунковій залозі, легенях, нирках та лімфатичних вузлах. Це зумовлює розвиток хронічних форм захворювання — ентеровірусного енцефаліту, полідерма-томіозиту, міокардиту тощо.

Залежно від типу вірусу та індивідуальних особливостей організму, дитина або повністю одужує, або захворювання набуває хронічного перебігу з тривалим збереженням вірусу у внутрішніх органах.

 

Клінічні форми та їх симптоми

Інкубаційний період захворювання становить зазвичай 2-10 днів. Захворювання починається гостро з підвищення температури тіла до 40,0 °С та розвитку симптомів інтоксикації організму, як-от:

  • головний біль;
  • слабкість;
  • пітливість;
  • погіршення апетиту;
  • біль у м’язах;
  • сонливість.

Висока температура тіла може триматися до тижня. Її складно знизити жарознижувальними лікарськими засобами. Хворі з безсимптомними чи малосимптомними формами захворювання виділяють вірус до трьох тижнів від моменту інфікування, зокрема із випорожненнями— до 11 тижнів.

Клінічні форми захворювання різноманітні, зокрема:

  • тяжкі — серозний менінгіт, енцефаліт, міокардит, гепатит;
  • не загрожують життю — герпетична ангіна, ентеровірусна екзантема, ентеровірусна лихоманка, геморагічний кон’юнктивіт, епідемічна міалгія.

 

Герпетична ангіна

За герпетичної ангіни через день від появи перших симптомів інтоксикації організму на слизовій м’якого піднебіння, піднебінних дужок, язичка виникають дрібні до 2 мм папули із червоним вінчиком. Протягом 1-2 днів вони перетворюються на везикули, а потім на ерозії.

Діти раннього віку відчувають біль у ротоглотці. Вони не можуть ковтати, тому відмовляються пити воду та їсти. Це часто призводить до зневоднення організму. Збільшуються піднебінні та підщелепні лімфатичні вузли. Хворі діти одужують через тиждень від появи перших симптомів.

 

Ентеровірусна екзантема

Першими симптомами ентеровірусної екзантеми є почервоніння ротоглотки, кон’юнктиви, шкіри обличчя та шиї. За два-три дні температура тіла знижується до показників здорової людини. Однак натомість на незмінній шкірі тулуба, кінцівок, сідниць та кінцівок виникає поліморфне висипання. Деколи воно нагадує вітряну віспу. За два-чотири дні висипання безслідно зникає. На шкірі на нетривалий час може залишитися незначна пігментація.

Реконвалесцент — людина, яка ще не одужала остаточно, але вже не має яскравих проявів захворювання, але відновлення організму остаточно не відбулося

Однією із форм ентеровірусної екзантеми є так зване захворювання «рука — нога — рот», або ентеровірусний везикульозний стоматит. За цієї форми захворювання на тлі помірної інтоксикації та незначного підвищення температури тіла на шкірі кистей і стоп, міжпальцевих проміжках, слизовій оболонці ротової порожнини та навколоротовій ділянці виникає поліморфне висипання. Воно зазвичай не свербить, але може зумовлювати в дитини неприємне відчуття розпирання. Висипання може поєднуватися з іншими симптомами ентеровірусної інфекції, як-от:

  • діарея;
  • біль у м’язах;
  • запалення верхніх дихальних шляхів тощо.

Дитина одужує через 7-10 днів від початку захворювання.

 

Ентеровірусналихоманка

Часом ентеровірусну лихоманку також називають літнім грипом або триденною лихоманкою. За цієї форми ентеровірусної інфекції інтоксикація організму дитини помірна. Утім, вона все одно скаржиться на головний біль та біль у м’язах, іноді в животі. Про захворювання свідчать симптоми, як-от:

  • кон’юнктивіт;
  • почервоніння шкіри обличчя;
  • збільшення лімфатичних вузлів;
  • діарея.

Діарея супроводжується рідкими водянистими без патологічних домішок випорожненнями до 5-10 разів на день.

Хоча віруси Коксакі й належать до групи ентеровірусів, у хворих дітей необов’язково виникає діарея. Часом трапляється навіть закреп.

На шкірі у верхній частині тулуба та на обличчі виникає поліморфне висипання. При цьому що старша дитина, то воно є менш вираженим. Висипання зберігається від декількох годин до трьох діб, потім безслідно зникає. Також можливе збільшення печінки та селезінки. Трапляється, що лихоманка — це єдиний симптом захворювання. Ентеровірусна лихоманка триває три-чотири дні та має сприятливий перебіг.

Гострий геморагічний кон’юнктивіт

Інкубаційний період цієї форми захворювання найкоротший — від 12 годин до 2 днів. Для гострого геморагічного кон’юнктивіту характерні місцеві симптоми, як-от:

  • біль і різі в очах;
  • світлобоязнь;
  • сльозотеча;
  • почервоніння кон’юнктиви;
  • набряк повік.

На другий день захворювання в дитини виникають субкон’юнктивальні крововиливи на кон’юнктиві повік, потім вони поширюються на кон’юнктиву очного яблука. Часом такі крововиливи плутають із травматичними. Виділення з кон’юнктивальної порожнини серозні, у разі приєднання бактеріальної мікрофлори вони стають гнійними. Спершу ушкодження одностороннє, через один- два дні від початку захворювання запальний процес поширюється на інше око. Збільшуються і болять передвушні лімфатичні вузли. Стан хворої дитини поліпшується через 10-14 днів від початку захворювання.

Гострий геморагічний кон’юнктивіт спричиняє ускладнення, як-от катаракта, деструкція рогівки, глаукома.

Гострий геморагічний кон’юнктивіт трапляється зазвичай серед дітей, які проживають у країнах із тропічним вологим кліматом.

Цю клінічну форму ентеровірусної інфекції, зумовленої вірусами Коксакі, називають також плевродинією та хворобою Борнхольма. Дитина скаржиться на головний біль та нудоту. Основний симптом епідемічної міалгії — інтенсивні напади болю в м’язах грудної клітки й верхніх відділів живота, іноді спини та кінцівок. В останньому випадку дитина відчуває біль лише в долонях. Біль посилюється під час руху, зміни положення тіла, чхання, кашлю та спричиняє рясне потовиділення. Іноді біль такий сильний, що дитина не може зробити вдих. Напад болю триває від 40 с до ЗО хв. Під час пальпації больових ділянок біль посилюється, а відповідні м’язи напружуються.

Епідемічна міалгія має хвилеподібний перебіг, через 1-3 дні напад болю може повторитися. Часто ця форма захворювання поєднується з герпетичною ангіною, ентеровірусною екзантемою, серозним менінгітом або міокардитом.

 

Діагностика

Діагноз за різних клінічних форм ентеровірусної інфекції, зумовленої вірусами Коксакі, лікар встановлює на підставі комплексу симптомів, особливо під час епідемічних спалахів. Діагностувати спорадичні випадки зазвичай складно.

Загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі для встановлення діагнозу мало інформативні. Зазвичай зміни в них відсутні або ж не-специфічні та нетривалі. Аби підтвердити діагноз, використовують вірусологічні та серологічні методи дослідження. Для вірусологічної діагностики лаборанти використовують змиви із зіву та носа, секрет з везикул, у разі приєднання діареї — випорожнень. Для серологічних досліджень беруть парні сироватки: першу — до 4-5 дня захворювання, другу — після 14 дня. Якщо титр антитіл зростає в чотири рази й більше, діагностують ентеровірусну інфекцію.

Також аби визначити серотип вірусу, його кількість у крові дитини та антигени ентеровірусів використовують методи експрес- діагностики, як-от імуноферментний аналіз, полімеразної ланцюгової реакції та прямої і непрямої імунофлюоресценції. Саме ці методи і є основними для вірусологічного підтвердження ентеровірусної інфекції.

У разі спорадичних випадків ентеровірусної інфекції лікар не призначає лабораторну діагностику. Оскільки діагностувати етіологічну структуру такої інфекції складно. Часто захворювання спричиняє не один серотип вірусу

 

Лікування та профілактика

Зазвичай ентеровірусну інфекцію, зумовлену вірусами Коксакі, лікують амбулаторно. Лише в разі розвитку менінгітів, міокардитів, перикардитів та інших тяжких форм захворювання — в умовах стаціонару. Специфічного етіотропного лікування такої ентеровірусної інфекції немає. Боротися можна лише з її симптомами. За наявності високої температури лікар призначає жарознижувальні лікарські засоби, вираженої діареї і блювання — сорбенти та прокінетики. Аби відновити водний баланс в організмі, дитина має пити часто невеликими дозами рідину й розчини для регідратації. Біль у ротоглотці можна полегшити місцевими антисептиками. Після вживання їжі хвора дитина має полоскати ротоглотку настоями або відварами трав.

Висипання на шкірі особливого лікування не потребують. Проте аби запобігти приєднанню бактеріальної інфекції, варто вчасно обробляти їх місцевими антисептиками. У разі вираженого свербіння лікар рекомендує вживати антигістамінні препарати.

Лікар призначає противірусні лікарські засоби лише в разі тяж- ,кого перебігу ентеровірусної інфекції, а антибіотики — бактеріальних ускладнень чи хронічної інфекції.

Окрім того, батьки мають дотримуватися дієти під час організації харчування хворої дитини. Із раціону слід виключити продукти харчування, що подразнюють слизову оболонку ротоглотки та шлунково-кишкового тракту, як-от:

  • цитрусові;
  • свіжі овочі, фрукти та ягоди;
  • солоні й гострі страви;
  • фруктові соки;
  • молоко й кисломолочні продукти.

Найліпше годувати дитину 5-6 разів на добу. Усі страви обов’язково слід протирати.

Специфічної профілактики ентеровірусної інфекції, зумовленої вірусами Коксакі, також немає. Контактних дітей ізолюють на 14 днів. В осередку захворювання обов’язково;

  • проводять поточну дезінфекцію;
  • використовують засоби індивідуального захисту;
  • дотримуються правил особистої гігієни.

Після одужання та зникнення висипання дитина може повернутися до дошкільного навчального закладу. Але перед цим її обов’язково має оглянути лікар-педіатр або лікар-інфекціоніст та дати дозвіл на відвідування.

Неспецифічна профілактика ентеровірусної інфекції — це дотримання правил особистої гігієни та зміцнення імунітету дитини (див. Додаток 1).

 

Як захиститися від вірусів Коксакі

Рекомендації для батьків

 

  • Зміцнюйте імунітет дитини, оскільки лише здоровий та сильний організм може протидіяти вірусам.
  • Обмежуйте контакти дитини із людьми із симптомами інфекційних захворювань — кашлю, нежитю, діареї.
  • Ретельно мийте руки з милом перед кожним прийомом їжі, після прогулянок та відвідування туалету, а також привчайте до цього дитину.
  • Застерігайте дитину не торкатися брудними руками до очей, носа та рота.
  • Мийте та обдавайте окропом овочі, фрукти, ягоди та зелень.
  • Використовуйте в їжу лише ті продукти харчування, в якості яких не сумніваєтеся.
  • Пийте лише бутильовану питну воду.
  • Раз на тиждень використовуйте під час вологого прибирання помешкання дезінфекційні засоби.
  • Регулярно мийте дитячі іграшки.
  • Частіше провітрюйте помешкання.
  • Не відвідуйте з дитиною басейни, де були спалахи ентеровірусної інфекції.

 

 

Як доглядати за дитиною в разі ентеровірусної інфекції,

 зумовленої вірусами Коксакі

Рекомендації для батьків

 

  • Дотримуйтеся постільного режиму на весь гострий період захворювання.
  • Давайте часто пити лише тепле, не кисле. Це сприятиме відновленню втраченої організмом рідини через підвищену температуру або діарею.
  • Виключіть з раціону соки, газовані напої, солоні, кислі або гірки страви.
  • Відварюйте, готуйте на пару, тушкуйте страви. Вони мають бути напіврідкими чи рідкими.
  • Частіше мийте руки, дотримуйтеся гігієни порожнини рота та носа, аби запобігти поширенню інфекції.
  • Обов’язково прикривайте рот і ніс під час чхання та кашлю та навчіть цього дитину.
  • За появи перших симптомів захворювання виокремте для дитини посуд, рушники.
  • Під час контакту з хворою дитиною використовуйте медичну або марлеву маску.

Для ентеровірусів, зокрема й вірусів Коксакі, характерний поліморфізм симптомів. Іноді розрізнити, який саме вірус зумовив захворювання, неможливо навіть за допомогою лабораторних досліджень. Тож заспокойте батьків вихованців. Поясніть їм природу ентеровірусних інфекцій, розкажіть як захиститися від них, а якщо дитина захворіє, як доглядати за нею [див. Додаток 2). Адже правильний догляд дає змогу запобігти можливим ускладненням захворювання та поширенню інфекції серед членів родини.

 

Профілактика харчових отруєнь

imagesс

Гострі кишкові інфекції – це група гострих інфекційних захворювань, що характеризуються ураженням шлунково–кишкового тракту з порушенням водно-мінерального обміну, загальною інтоксикацією організму. Чинники передачі збудників ГКІ такі:

  • неякісно промиті овочі,зелень,фрукти,ягоді;
  • молочна продукція з терміном використання ,що минув;
  • нехтування правилами особистої гігієни та санітарними правилами та нормами;
  • порушення технології приготування страв;
  • зберігання харчових продуктів без дотримання належного температурного режиму.

Для всіх ГКІ характерні такі особливості:
збудник потрапляє до організму через шкірні покриви , предмети побуту, іграшки,одяг,меблі,заражені збудником чи його токсином.Шляхом передачі можуть бути забруднена їжа та вода.

З метою профілактики харчових отруєнь у кожній сім’ї необхідно:
суворо дотримуватися санітарних правил первинного та термічного оброблення продуктів в процесі приготування страв;-дотримуватися правил особистої гігієни: мити руки після прогулянки, відвідування туалету, перед прийомом їжі;

  • дотримуватись правил миття посуду;
  • воду вживати тільки кип’ячену;
  • молочні продукти вживати тільки після термічної обробки;
  • вести боротьбу з мухами;
  • дотримуватись термінів вживання продуктів харчування: зокрема таких, що швидко псуються;
  • овочі та фрукти перед вживанням мити проточною водою і знезаражувати окропом;
  • щоденно в кінці дня мити іграшки;
  • вести боротьбу з шкідливими звичками.

Мануйлик Г. С.

Співайте діткам перед сном

Муз«Котику сіренький…» Скільки теплих і ласкавих слів знаходить матуся, заспокоюючи свою дитинку. Скільки любові і ніжності у колискових піснях!! Малюк, ще не вміючи розмовляти, не розуміючи жодного слова, почувши колискову одразу заспокоюється, затихає, засипає! Саме колискові пісні вважаються першими в житті вашого малюка, вони сприймаються з магічною силою, тому що співає їх найрідніша в світі людина – матуся!

Ритм колискових зазвичай відповідає серцебиттю, ритму дихання матері і малюка, відіграє важливу роль у духовному розвитку дитини. Саме завдяки колисковим, дитина отримує перші уявлення про навколишній світ: тварин, пташок, оточуючі предмети.

                         Котику сіренький, ,                     Дитя буде спати,

                         Котику біленький,                     Котик воркотати,

                         Котку волохатий,                     Ой на кота воркота,

                         Не ходи по хаті,                         На дитину дрімота!

Коли дитина підростає, їй співають колискові казкового змісту, в текстах яких вирішуються психологічні питання. В багатьох колискових піснях перед дитиною розвертається перспектива про його майбутню самостійність. Таким чином, колискові дають дитині уявлення про навколишній світ, знайомить з головними принципами побудови світу.

Але найголовніше в колискових – це материнська ніжність, любов, що надає впевненості кожній дитині. Пісні показують, що життя прекрасне, але в теперішній нелегкий час, почуття захищеності для дитини дуже важливе, адже наш світ складний і непередбачуваний!

Дуже важливе і саме спілкування матері і дитини! Чудово, якщо у вашій сім’ї зберігаються традиції, як спів колискових, читання казок перед сном, задушевні розмови про головне! А сон, як відомо, дається людині не тільки для відпочинку, а й для глибинної обробки тої інформації, яку отримала ваша дитина на протязі дня. Довірливі відносини, які виникають в моменти такого спілкування, відіграють важливу роль для дитини не тільки ясельного віку, а й надалі, коли дитина дорослішає! І навіть тоді, коли ваша дитина подорослішає, вона буде знати, що у нього є та людина, яка його завжди вислухає, зрозуміє, підтримає, з якою так приємно спілкуватися просто покласти голівку на плече. Співайте діткам! Не соромтесь! Адже саме ви – найкращий співак і приклад для своєї дитини!

Письменюк Л.Г.

Рекомендації для батьків, члени сімей яких знаходяться на кризових територіях, та у стані соціальної та політичної напруги

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу у дітей.

Спостерігаючи за своєю дитиною, батьки можуть знайти шляхи, як допомогти їй впоратися зі своїми почуттями. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їхні почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.
Загальні рекомендації для батьків, які живуть у стані соціальної та політичної напруги
Потурбуємось про тіло:

  • побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
  • дайте дитині можливість займатися спортом, танцями, гратися в рухливі ігри. Це допоможе їй зняти напругу;
  • харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не хоче. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
  • дитині і вам необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);
  • не відмовляйте дитині у солодощах. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
  • не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
  • теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

 Потурбуємось про емоційну стабільність:

  • не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;
  • створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
  • подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;
  • читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
  • якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло (вкрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
  • якщо дитина «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);
  • дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
  • дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
  • поговоріть з дитиною про почуття, які вона відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;
  • зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

 Подбаємо про осмислення подій:

  • Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.
  • Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
  • У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.
  • Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.
  • Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

 Особлива важливість гри:

  • зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати у військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад у вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;
  • вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
  • заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);
  • велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реакція дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.
ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психотерапевта.

 Важливо:

  • Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.
  • Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.
  • Менше таємниць і натяків (вони ще більше лякають дитину).
  • Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне запитання.
  • Підтримувати надію на краще.
  • Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.
  • НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
  • Не залишати дитину наодинці зі своїми переживаннями, проте і не докучати їй.
  • Ні в якому разі не соромити дитину і не звинувачувати в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
  • Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.
  • Заручитися самим надією на те, що травму можна пережити.
  • Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається впоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.
  • У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.

Свірщ К. О.

Формування самостійності в трудовій діяльності.

(рекомендації для вихователів і батьків)

Трудова діяльність сприяє вихованню у дитини самостійності при умові, якщо праця для дитини – не примусова тяжка повинність, а джерело радості і натхнення.

Трудове виховання – одна з умов розвитку самостійності, оскільки створює простір для збагачення досвіду дитини в процесі її практичної діяльності, коли взаємозв’язок між знаннями і практикою їх застосування відкриває перед малюком можливості для реалізації його потенційних здібностей.

Для розвитку в дошкільнят самостійності в посильній праці доцільно застосовувати   технологію поступової зміни тактики педагогічного впливу на організацію трудової діяльності дітей:

Крок перший: Зацікавити дітей ідеєю, ситуацією, атрибутами і матеріалами праці. Варто вихователеві принести до групи, яскраві, цікаві за фактурою чи просто незвичні для дітей матеріали (фольгу, плоди дерев, насіння квітів, вату, солому) або внести нове обладнання ( чашки, поливальниці, п’яльця, мотузку, клаптики тканини, тощо) і почати діяти з ними і діти потягнуться до вас.

Крок другий: Забезпечити наявність у групі матеріалів для дитячої праці та спонукати батьків до їх придбання й естетичного оформлення.

1.Для праці в груповій кімнаті знадобляться: фартушки й рукавички для роботи на кухні, маленькі щітки для одягу та взуття, набори яскравих ганчірок для прибирання, маленькі рушнички для витирання посуду, набори кольорових ниток і голок з широкими вушками, ґудзиків різних розмірів тощо.

  1. Для праці в природі – поливальниці з довгими носиками, невеликі пластмасові горщики для вирощування рослин, палички для розпушування грунту та спеціальний городній інвентар (металевий чи дерев’яний) для роботи у квітнику, саду, на городі.
  2. Для художньої праці – коробочки з нитками й тканиною різної фактури, бісером, намистинами, шматочками тонкого дроту для плетіння, набори кольорового паперу та картону, ножиці із заокругленими кінцями, набори для вишивання.
  3. Для кулінарії – дощечки та ножиці із заокругленими лезами, набори форм для печива, мірний кухоль, пісочний годинник тощо.

Крок третій: організувати спільну трудову діяльність дорослого й дитини, під час якої малюк ознайомлюється зі знаряддями праці, під час якої малюк знайомиться зі знаряддями праці, їх призначенням та способами догляду за ними, безпосередньо опановує трудові дії, набуває й закріплює трудові вміння і навички. На цьому етапі дуже важливе партнерське ставлення до дитини з боку дорослого, надання їй права вибору міри участі в спільній діяльності, її обсягу, матеріалів та способу дій. Не менш важливий чинник успішності спільної праці – заохочення дитини, схвалення її зусиль, позитивне оцінювання результатів.

Крок четвертий: закріпити навички самостійності в трудовій діяльності, перенести їх на інші види діяльності та перевести в річище щоденних побутових дій. На цьому етапі особливо значення набувають єдність вимог до дітей з боку дорослих, контроль їхньої самостійної діяльності та підтримання прагнення малюків до самостійності. Для цього необхідне виділення в розпорядку дня дитячого садка та родини вільного часу, коли дитина могла б зайнятися цікавою для неї працею, забезпеченням відповідними матеріалами, спонукання до самостійної діяльності, її мотивація і оцінювання. З поступовим розвитком самостійності поліпшуються стосунки між самими дітьми та дітьми і дорослими. Адже сформованість організаційних умінь дітей ( домовитися між собою, розподілити обов’язки, вчасно прийти на допомогу, прибрати по закінченні роботи своє місце) прямо залежить від розвитку їх трудових умінь. Чим краще сформовані трудові навички дитини, то краще вона може організувати роботу – свою та інших дітей, знайти з ними спільну мову і то швидше досягне бажаного результату.

08.09.2014 р.