Консультації

4.05.2018року

       МОЗ надало МОН нове роз’яснення про те, яка медична довідка потрібна

                                     для зарахування   дитини в дитсадок

 

МОЗ надало нове роз’яснення Міністерству освіти і науки про те, яку медичну довідку потрібно надавати для зарахування дитини до дитсадка. Відповідний лист надійшов до МОН сьогодні, 25 квітня, замість попереднього роз’яснення

Згідно з новим листом МОЗ відтепер для вступу дитини до дитсадка не потрібно надавати медичну довідку особливої форми – достатньо довідки від педіатра чи сімейного лікаря, в якого спостерігається дитина. Для вступу дитини до школи батьки надають довідку від лікаря, що дитина пройшла профілактичний огляд (форма № 086-1/о).

Яка довідка потрібна для відвідування дитсадка

Для відвідування закладу дошкільної освіти батькам потрібно надати довідку із засвідченням факту, що дитина здорова. Таку довідку випише педіатр або сімейний лікар закладу охорони здоров’я, у якому спостерігається дитина.

У довідці лікар має зазначити:

  • прізвище, ім’я, по батькові дитини;
  • дату народження;
  • місце проживання;
  • інформацію про стан здоров’я дитини та можливість відвідування закладу дошкільної освіти.

Якщо дитина має певне захворювання, то за рішенням одного з батьків або іншого законного представника дитини, у цій довідці може бути зроблено відповідний запис.

Якщо ж батьки або законні представники вирішать не вказувати в довідці діагноз дитини, то лікар зазначає застереження щодо фізичних навантажень та інші рекомендації медичного характеру. Відповідно, медичні працівники закладів дошкільної освіти володітимуть необхідною інформацією про стан здоров’я дитини.

Зверніть увагу, що для дітей до 6 років, які йдуть у дитячий садок, не потрібна довідка № 086-1/о чи будь-якої іншої форми.

 

Про форми для профілактичних щеплень

Усю інформацію про проведення вакцинації чи ревакцинації, а також здійснення туберкулінових проб лікарі чи медсестри фіксують у «Карті профілактичних щеплень»  (форма № 063/о). Цю форму ведуть у амбулаторно-поліклінічних, виховних і навчальних закладах. Відповідно, довідка про проведені щеплення, що містяться у формі № 063/о, дає змогу медичним працівникам освітніх закладів бути ознайомленими з наявністю чи відсутністю щеплень у конкретної дитини.

Відповідно до листа-роз’яснення МОЗ, інших довідок, крім зазначених вище, заклади дошкільної та шкільної освіти не мають права вимагати. Слід зазначити, що порядок прийому дітей до спеціалізованих закладів освіти, зокрема компенсаторного типу, здійснюється на підставі відповідних нормативно-правових актів, якими можуть передбачатися додаткові вимоги.

Нагадаємо, МОЗ України скасував «Медичну карту дитини» (форма № 026/о), яка раніше зберігалась у школах та дитсадках: дані про стан здоров’я дитини не можуть бути відкритими і зберігатись поза межами медзакладу.

Право на медичну таємницю гарантує ст. 39-1. Закону України «Основи Законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801-XII. «Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта», – йдеться у Законі. Тож дані про стан здоров’я дитини можуть міститися виключно у «Історії розвитку дитини № ___» (Форма № 112/о ) – медичній картці, яка зберігається у закладі охорони здоров’я.

 

09.02.2018року.

ПОРАДНИК ДЛЯ БАТЬКІВ

Виховуємо раціонального споживача

ПЛАНУЄМО ПОКУПКИ

Чи траплялося, що ви не можете згадати, куди витрачали гроші? Чи, можливо, ви не можете накопичити кошти на необхідну річ? Тоді вам важливо планувати свої покупки.

Запорукою успіху в управлінні сімейним бюджетом є облік і планування. Облік — це контроль основних доходів і витрат сім’ї, а планування передбачає чіткі уявлення про те, які речі, предмети та послуги і в якій послідовності слід купувати — що найнеобхідніше, а що можна придбати й пізніше.

ЯК ДІЯТИ?

Складіть баланс вашого бюджету: напишіть усі очікувані в наступному місяці джерела доходу та протягом місяця записуйте свої витрати. Наприкінці місяця підбийте баланс. Поміркуйте, чи всі витрати обгрунтовані: можливо, чогось вам не вистачило, а чогось виявилося забагато; що ви могли б зробити для оптимізації витрат у наступному місяці.

Скорочуйте витрати. Оберіть декілька пунктів свого бюджету, з якими ви будете працювати. Визначте три кроки, які дадуть змогу скоротити витрати за кожним пунктом. Починайте з невеликих, нескладних для себе кроків. Через місяць оцініть, чи скоротилися витрати.

Визначте постійні (сума яких майже не змінюється протягом року) та періодичні (розмір яких можна оцінити приблизно) витрати. Відкладайте кошти на них щомісяця одразу після отримання зарплати. Складіть план дорогих покупок (меблі, техніка тощо) на найближчі 1-2 роки.

Призначте орієнтовну дату придбання та щомісяця відкладайте із зарплати визначену суму одночасно із коштами на періодичні витрати.

ЯКИЙ РЕЗУЛЬТАТ?

Ви зменшите кількість нераціональних витрат і заощадите кошти.

КОРИСТУЄМОСЯ БЕРЕЖЛИВО ТА ЕКОНОМНО

Уміння заощаджувати гроші не менш важливе для ефективного ведення домогосподарства, аніж уміння їх заробляти. Економію більшість людей пов’язує зі стражданнями й постійними заборонами. Та це зовсім не так.

Аби економити гроші, не потрібно докорінно змінювати життя і купувати все низькоякісне. Є багато способів заощаджувати без кардинальних обмежень.

ЯК ДІЯТИ?

Складіть список вашої косметики, мийних засобів та інших побутових хімічних речовин. Упродовж місяця простежте, наскільки ефективно ви їх використовуєте, та оптимізуйте придбання цих товарів. Купуйте концентровані засоби, адже їх витрачаємо менше, а користуємося довше.

Купуйте пральний порошок у великій упаковці, адже так ви не переплачуєте за останню.

Передивіться ваш старий одяг та речі. Те, що ви не використовували протягом двох років, продайте через інтернет, передайте на благодійні потреби, відремонтуйте або знайдіть йому нове призначення. Ремонтуйте зламані речі. Це дешевше, аніж купувати нові.

Піклуйтеся про речі. Помістіть ваше зимове пальто у чохол, очистіть плями на килимі, поки вони свіжі, після закінчення сезону вимите взуття зберігайте в коробках тощо. Так речі прослужать вам довше.

– Не купуйте зайвих речей. Якщо ви використовуєте перфоратор раз на рік, позичте його в сусідів.

ЯКИЙ РЕЗУЛЬТАТ?

Ви не витрачатимете зайве і зможете заощадити кошти для реалізації ваших бажань.

ЕКОНОМИМО НА ПРОДУКТАХ, АЛЕ НЕ НА ХАРЧУВАННІ.

Ви, напевне, не раз помічали, як ішли в магазин по один-два товари, а купували набагато більше. Мета магазину — продати вам максимум товарів і отримати прибуток, а ваша мета — купувати тільки те, що потрібно та вигідно для сімейного бюджету.

ЯК ДІЯТИ?

Купуйте за списком. Перед походом у магазин складіть список необхідних покупок і чітко його дотримуйтеся.

– Записуйте витрати. Тільки чітко знаючи, скільки коштів і на що потрібно, ви зможете раціонально планувати свої витрати. Порівнюйте вартість товарів у різних магазинах. Облік цін дасть вам змогу зрозуміти, чи справді вигідні знижки й акції.

– Заздалегідь визначте максимальний продуктовий бюджет на найближчий тиждень або місяць і не витрачайте більше.

– Не ходіть в магазин голодними, бо у вашому продуктовому кошику опиниться багато зайвої їжі.

Порівнюйте ціни фасованих продуктів з такими самими розсипними.

Не звертайте увагу на те, що не планували купувати. Зона підвищеного ризику — черга до каси, де здійснюється більшість спонтанних покупок. Експериментуйте: замість товару улюбленої торговельної марки спробуйте інший, якщо він дешевший.

– Пам’ятайте, що різні групи продуктів взаємозамінні — замість риби на вечерю можна приготувати курку, а замість рису вибрати картоплю або овочі, якщо в певний сезон вони дешевші чи їх продають за акцією. Не оминайте увагою акції та знижки, щоб зробити продуктові запаси за вигідними цінами. Але будьте пильними. Ставтеся до акцій в супермаркетах критично: порівняйте ціни і переконайтеся, що повна ціна товару не дешевша, ніж ціна зі знижкою.

Замість візка беріть кошик. Що більший кошик, то меншою здається кількість покупок і посилюється бажання покласти туди ще щось.

– Замість щоденних походів до магазину призвичайтеся раз на тиждень купувати набір продуктів. При цьому складання списку покупок і сімейного меню на декілька днів стане постійною потребою, згодом — звичкою, і забезпечить певні заощадження.

Робіть покупки самостійно. Похід у магазин усією сім’єю підвищує ризик незапланованих витрат. Крім того, розмови з близькими відволікають вашу увагу.

Звертайте увагу на музику — повільна спокійні музика, що лунає в торговельному залі магазину, підсвідомо спонукає нас на довше затриматися у приміщенні і, як наслідок, більше купити. Будьте пильні та контролюйте час на покупки.

ЯКИЙ РЕЗУЛЬТАТ?

Ви заощаджуєте на продуктах, але продовжуєте харчуватися повноцінно і якісно.

БОРЕМОСЯ З ШОПІНГОМАНІЄЮ

Шопінгоманією (від англ. shop — магазин) називають невгамовну та спустошливу для гаманця пристрасть купувати. Ця своєрідна хвороба «вражає» людей у період сезонних розпродажів і знижок, а також перед святами.

Психологи з’ясували, що на людей, схильних до шопінгоманії, походи за покупками діють подібно до наркотиків: спричинюють стан ейфорії, знімають нервове напруження й відволікають від життєвих проблем. Проте розплатою за таке приємне проведення часу є витрата значних грошових сум і відчуття провини.

ЯК ДІЯТИ?

Не купуйте товар лише після перегляду яскравого рекламного ролика про нього чи поради продавця.

Не втрачайте голову, почувши про сезонні та передсвяткові знижки й розпродажі. Купуйте в цей період тільки ті речі, за які вам було б не шкода сплатити й повну вартість.

– Вирушаючи в магазин, не беріть із собою багато грошей. У гаманці має бути сума, витрата якої не збиткова для сімейного бюджету.

Не купуйте по кілька однотипних речей, які, на вашу думку, знадобляться для подарунка друзям чи знайомим.

Вирушайте за дорогими покупками усією сім’єю або разом із товаришем, з яким можна обговорити свій вибір.

Перш ніж купити щось незаплановане, поставте собі такі запитання: «Чому раптом мені захотілося купити цю річ? Чи справді вона мені потрібна?».

Якщо помічаєте, що купуєте більше, ніж потрібно, поміркуйте, чи є якась закономірність у ваших покупках; чи, можливо, ви купуєте незаплановане, коли вам сумно.

ЯКИЙ РЕЗУЛЬТАТ?

Усі куплені вами речі будуть потрібними, а отже, ви користуватиметеся ними залюбки.

Директор ЗДО Л.Кузьмук.

12.02.2018р.

 « Десять не можна» В. Сухомлинського

  1.  Не можна ледарювати, коли всі працюють; ганебно байдикувати, розважатися, коли – ти добре знаєш про це – старші покоління працюють і не можуть дозволити собі відпочинку.
  2. Не можна сміятися над старістю і старими людьми – це величезне блюзнірство; про старість треба говорити тільки з повагою; у світі є три речі, з яких ніколи не можна сміятися, – патріотизм, справжня любов до жінки і старість.
  3. Не можна заходити в суперечку з шанованими і дорослими людьми, особливо із стариками; не гідно людської мудрості й розсудливості поспішно висловлювати сумнів щодо істинності того, що радять старші; якщо в тебе просяться на язик якісь сумніви, придержи їх в голові, подумай, розмірковуй, а  потім спитай у старшого ще раз – спитай так, щоб не образити.
  4. Не можна виявляти незадоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі… У товариша твоє є, а про тебе батьки не подбали: від своїх батьків ти не маєш права вимагати нічого.
  5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі, – кращий шматочок на столі, смачнішу цукерку, кращий одяг. Умій відмовитися від подарунка, якщо ти знаєш, що в цій речі мати відмовила собі; думка про право на якусь свою винятковість – це отрута твоєї душі; велике щастя відчувати нетерпимість до цієї отрути.
  1. Не можна робити того, що осуджують старші, – ні на очах у них, ні десь на стороні; кожний свій вчинок розглядай з погляду старших: що подумають вони; особливо неприпустимі настирливість, намагання без потреби нагадувати про себе, виставляти на показ свої домагання: мати і батько ніколи не забувають про тебе; якщо ти не на очах у них, вони думають про тебе більше, ніж тоді, коли ти крутишся поруч; пам’ятай, що в матері і в батька є свій духовний світ, вони іноді хочуть залишитися на одинці собою.
  2. Не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе; в радісні свята ніколи не залишай її саму; ти сам – твоє слово, твоя усмішка, твоя присутність – єдина її радість; чим ближчий кінець людського життя, тим гостріше переживає людина горе своєї самотності; залишати одиноким дідуся, старого батька, навіть і тоді, коли ти сам уже став старим, – нелюдяно, дико; пам’ятай, що в житті людини настає такий період, коли ніякої іншої радості, крім радості людського спілкування, в неї вже не може бути.
  3. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради в старших, особливо в діда, не попрощавшись з ними, не дочекавшись від них побажання щасливої дороги і не побажавши їм щасливо залишатися.
  4. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого; тільки моральний, невіглас уподібнюється тварині, що вгамовує свою жадобу сама і боїться, щоб її родич, присутній при цьому, не урвав шматка собі; людська трапеза – це не вгамування голоду, не фізіологічний акт у ланцюгу обміну речовин; люди придумали стіл не тільки для того, щоб ставити під нього ноги, а на стіл спиратися; за столом відбувається цікаве духовне спілкування людей; якщо ти запросив старшого розділити з тобою трапезу, ти зробив йому велику приємність.
  5. Не можна сидіти, коли поруч стоїть доросла, особливо літня людина, тим більше жінка; не чекай, поки з тобою привітається старший, ти повинен першим привітати його, зустрівшись, а прощаючись, побажати доброго здоров’я; у цих правилах етикету закладено глибоку внутрішню суть – повагу до людської гідності; не вміючи поважати її, ти уподібнюєшся невігласу, який плює у прекрасні хвилі моря; море величезне у своїй величі і красі, і цим ти його не зневажиш, не принизиш, а тільки зганьбиш себе.

Виховання людини у педагогічній спадщині В.Сухомлинського

      Відомо, що знання відіграють важливу роль у формуванні морального обличчя, однак у системі загальної освіти недооцінюється знання, безпосередньо пов’язані з душею людини, з формуванням її переконань. Так, В.Сухомлинський писав: «Про багато важливих і необхідних речей дізнаються наші вихованці в школі: про елементарні частинки і гравітацію, про таємниці живої речовини і озброєння спартанських воїнів. Але як мало вони знають про людину, як слабо розкривається для самопізнання і самовиховання гуманітарні знання з таких предметів, як література, історія!» (Сухомлинський В.О. Твори в 5 Т .– Т.3 – С.533).

     Байдуже ставлення до духовного світу дитини неприпустиме, бо духовна убогість, яка є причиною такого ставлення, веде до морального спустошення і падіння, і тоді ніщо не зможе замінити найважчої втрати – втрати людини. Щоб ці втрати звести до мінімуму, маємо турбуватися передусім про виховання людської душі. Між освітою та вихованням у деяких школах є розрив: знання, які мають формувати благородство душі, не зачіпають свідомості, не перетворюються в переконання.

     На думку В.Сухомлинського, дуже важливо, щоб дитина мала духовне життя, моральні цінності. «Дитину треба вчити і вчити, що вона живе не в пустелі, а серед людей, отже, кожен твій крок врешті-решт відбивається на твоєму ближньому, тому що ідеш ти кудись з якоюсь метою; кожне твоє слово відгукнеться в душі іншої людини, але як відгукнеться – залежить від тебе. Уже те, що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, – приховує в собі і добро, і зло: все залежить від того, що ти бачиш і як бачиш, – так повчаємо ми своїх вихованців» (Там само. – Т.6. – С.260).

     Дитяче серце чутливе до заклику творити красу й радість для людей – важливо тільки, на думку В.Сухомлинського, щоб свідомо йшла праця. Якщо дитина відчуває, що своїми вчинками приносить радість ближнім, то змалечку навчиться узгоджувати власні бажання з інтересами людей, а це важливо для виховання доброти й людяності, самодисципліни, без якої немає совісті, немає справжньої людини.

     Непорушним педагогічним переконанням Василя Олександровича була істина: «…чуйність і лагідність – та духовна сила, яка здатна вберегти дитяче серце від огрубіння, озлоблення, жорстокості і байдужості, від безсердечно-тупого ставлення до всього доброго світлого в житті, насамперед до сердечного, теплого слова» (Там само. – Т.2. – С.355). Можливо, у декого ці слова викличуть іронічну посмішку: що ж, будемо ласкавими, а вони нам на голову сядуть… Не сядуть, вважає В.Сухомлинський, бо зло в дитячому серці породжується тільки грубістю та байдужістю дорослих.

      Але слід пам’ятати, що ласка – це не сюсюкання і не всепрощення, це – людяність, так би мовити серцевина гуманістичної педагогіки, для якої істина: людина людині друг і товариш – не красива фраза, а основа стосунків між людьми. Педагогіка є сплавом ідей і гуманності, як слушно зазначив Василь Олександрович: «…це ідея людяності, помножена на доброту кожного вчителя як живої особистості, як неповторного людського серця з його радощами і горем» (Там само. – Т.2.- С356).

     Морально-ціннісний досвід, що нагромаджується в дитинстві, утверджується у свідомості дитини із пізнанням перших найважливіших життєвих істин. Проте, багато що маленькій дитині ще неможливо розтлумачити: прекрасні слова про благородство не завжди сприймаються нею, та відчути серцем красу людяності здатні навіть малюки. З перших днів створення «Школи радості» В.Сухомлинський прагнув, щоб кожний вихованець переживав радість, горе, прикрощі й незгоди іншої людини, бо чим більше дитина турбується про інших, тим добрішим стає її серце : «Восени і навесні ми часто ходили в гості до колгоспного пасічника дідуся Андрія. У старого не було сім’ї, самотність – його велике горе. Діти відчули, що дідусь Андрій радіє кожному нашому приходові…Серця малюків ставали чутливішими до настрою, переживань, почуттів людини. Діти самі почали думати, яку радість можна принести старому» .

     Чутливість до радощів і горя інших виховується тільки у дитинстві, бо у цьому віці серце особливо відкрите до людських страждань, горя, туги, самотності. Дитина легко уявляє себе на місці іншої людини. « Пам’ятаю, –  пише В.Сухомлинський, – як одного разу, повертаючись з лісу, ми проходили повз самотню, відкриту всім вітрам хату. Я розповів дітям проте, що тут живе інвалід Великої Вітчизняної війни: він хворий, не може посадити яблуні, винограду. У дитячих очах з’явилися сльози. Кожна дитина переживала самотність хворої людини. Ми посадили 2 яблуні і 2 кущі винограду – це був наш дарунок людині, а придбали неоціненне – радість творення щастя для іншої  людини».

     Людина може стати другом і товаришем іншій людині за умовами, якщо горе іншого стає її особистим. Щоб дитина серцем відчувала іншу людину – так можна сформулювати виховне завдання, яке поставив перед собою Василь Олександрович.

     Учити відчувати – це найважче, що є у виховані, вважає видатний педагог. Він переконаний, що дитина відчуває найтонші переживання іншої людини тоді, коли вона робить щось для щастя, радості, у душевного  спокою людей. Любов маленької дитини до матері, батька, бабусі, дідуся, якщо вона не натхнена творенням добра, перетворюється на егоїстичне почуття: дитина любить маму, оскільки вона є джерелом її радощів, а треба виховувати у  дитячому серці справжню любов – тривогу, хвилювання, турботу, переживання за долю іншої людини. Справжня любов народжується тільки у серці, яке пережило турботу про долю іншої людини. Як важливо, щоб у дітей був друг, про якого треба піклуватися. Таким другом для вихованців Василя Олександровича став пасічник дідусь Андрій. Педагог переконувався, що чим більше дитина піклується про іншу людину, тим чуйніше стає її серце до товаришів та батьків.

     Жити в суспільстві – означає вміти пожертвувати своїми радощами в ім’я благополуччя, спокою інших людей. Мабуть, кожному доводилося зустрічатися з таким явищами: перед  дитиною горе, нещастя, сльози, а вона втішається своїми радощами. А буває й так, що мати намагається відвернути увагу дитини від усього похмурого, сумного, дбаючи лише про те, щоб син не зронив жодної краплини з повного келиха радощів. Це нічим не прикрита школа егоїзму. «Не можна приховувати від дітей похмурих сторін людського життя. Нехай діти знають, що у нашому житті є не тільки радості, а й горе. Нехай горе інших входить до серця дитини».

     Моральне обличчя особистості залежить ще й від того, з яких джерел черпала людина свої радощі у роки дитинства. Якщо вони були бездумними, споживацькими, дитина виростає егоїстичною, глухою до людей. Дуже важливо, щоб вихованці зазнали вищої радості – хвилюючих переживань, викликаних піклуванням про людину.

     Морально-ціннісного досвіду дитина набуде і за умови, якщо вона навчиться правильно бачити добро і зло. Тут, вважає В. Сухомлинський, треба з великою обережністю вдаватися до слів про добро, не зловживати  закликами до творення добра, – більше того, щоб високі істини про благородство, людяність, у які людство вклало так багато страждань, не перетворювались для дитини у заяложену фразу. «Бережіть дитину від доброчесного марнослів’я і солодких теревенів, – закликає Василь Олександрович, – хай добро живе у душі, у вчинках, а не на язиці. Серце болить, коли бачиш, як у багатьох школах вихователі необачно заохочують словесну доброту, пустопорожнє базікання про доброту. Замість того, щоб запалити у дитячому серці вогник людяності і доброти, який би, образно кажучи, освітлював зсередини дитяче серце, розгойдують молоточок дзвіночка, що багато дзвонить про доброту, а насправді доброго діла й немає. Підуть малюки до дідуся «у порядку шевства» принесуть відро води, нарубають дров – і задзеленькав дзвіночок: ось які ми хороші, добрі, людяні, ось як високо несемо ми людську честь…»

     Від того, як у дитинстві людина ставиться до билинки, пташеняти, залежить сердечність, душевність, чуйність її стосунків з батьком і матір’ю, братом і сестрою, другом. Якщо семилітня дитина не пережила горя, коли побачила пташку з перебитим крилом, то доводити їй у 16 років, що ламати дерева і руйнувати гнізда – зло, така ж марна справа, як говорити про кохання 70-річному дідусеві, котрий ніколи і нікого у своєму житті не кохав. З цього приводу В. Сухомлинський писав: « До вступу в зрілий вік кожна людина мусить викохати, випестити, виплекати своє дерево людяності, щоб перші кроки самостійного життя збіглися з цвітінням квітів, з дозріванням плодів на цьому дереві. Хай же зерно людяності проросте й дасть живучі пагони ще у дитинстві; животворними соками землі і яскравим сонячним промінням для цих пагонів є турбота про людину. Добрі почуття потрібні не для того, щоб людина милувалася власною добротою, а щоб була доброю до людей. Ми вважаємо одним із найголовніших завдань своєї виховної роботи те, щоб кожна дитина любила, берегла, плекала життя, щастя, спокій інших людей».

      Отже, діяльна турбота про життя, щастя, спокій іншої людини – основа душевної краси. Справжнє піклування вихователя про долю дитини починається тоді, коли йому вдається домогтися, щоб вона поділилася часточкою своїх духовних сил з іншою людиною, щоб найвищим щастям для неї була турбота про щастя іншої людини, щоб уміла керувати своїми діями, вчинками, поведінкою, намірами. Моральною особистістю, Людиною вона стане тоді, коли в її душі назавжди оселяться лагідність, чуйність, душевність, сердечність.

 

 «Вміння бачити прекрасне робить людину і дитину добрішою, мудрішою, духовно багатою». В.О.Сухомлинський

 

         В.О. Сухомлинський стверджував: «навчання і виховання в жодному разі не повинні починатися за партою…За партою дитина не розкривається перед  Вами …Інтенсивна розумова праця відбувається тоді ,коли дитина опиняється віч-на-віч із синіми лісовими сутінками ,зі струмочком , що жебонить у балці , з метеликом ,що пурхає над квіткою , внутрішній духовний світ маленької дитини відкривається тоді, коли дитина напружує розумові зусилля для того , щоб пояснити незрозуміле явище природи ».

    Василь Олександрович Сухомлинський відзначав, що для гармонійного розвитку дитини потрібно використовувати все, що дає природа . День за днем він водив дітей на лоно природи : в сад , у поле, на берег річки, щоб діти відчули різноманітність звуків, запахів , кольорів . Тут ,біля першоджерел знань, він терпляче вчив їх дивуватися, милуватися природою, вчив передавати у слові красу і різноманітність навколишнього світу, проникати в його таємниці. В.О.Сухомлинський прагнув прищепити дітям новий погляд на звичайне, навчити їх бачити навколишню красу, пробудити в них захоплення таємницями, викликати бажання стати допитливими дослідниками, а отже і мислителями. Уроки серед природи В.О.Сухомлинський назвав «мандрівками до джерела живої думки». Він робив усе, щоб перетворити години навчальних занять передусім на уроки мислення. Під його керівництвом діти розмірковували над причинами і наслідками, вчилися помічати суттєві зв’язки у явищах, робили свої перші відкриття.

   « Людина була і завжди залишається дитям природи, – писав В.О. Сухомлинський, – і те, що споріднює її з природою, має використовуватися для її залучення до багатств духовної культури. Світ , що оточує людину, – це передусім світ природи з безмежним багатством явищ, із невичерпною красою. Тут у природі, – вічне джерело дитячого розуму ».

    Мислення серед наочних образів природи – обов’язків етап успішному розумового розвитку дитини. Якщо дитина в ранньому дитинстві не пройде школи мислення, їй буде не під силу навчання, не відкривається радість самостійної творчої праці. Ось чому, вважав В.О.Сухомлинський, перші уроки мислення доцільно проводити не в приміщенні, а серед живої природи. « Йдіть у поле, в парк, – закликав він вихователів, – пийте з джерел думки, і ця жива вода зробить Ваших вихованців мудрими дослідниками, допитливими людьми, поетами ».

  Основна мета уроків мислення серед природи – навчити дітей думати. « Досягнути цього, – вважав В.О.Сухомлинський, – можна тільки навчивши їх спостерігати, дивуватися, радіти пізнанню, перетворювати думку на слово, творити казку ». В.О.Сухомлинський писав: « Я ставив за мету: закарбувати в свідомості дітей яскраві картинки дійсності, досягнути того, щоб процес мислення відбувався на основі живих, образних уявлень…»

   Уроки мислення серед природи – ефективний засіб розвитку мовлення дітей. Під час мандрівок на природу значно збагачується словниковий запас дітей, вони вчаться описувати звуки і барви навколишнього світу. На лоні природи образ, емоція, думка і слово сполучаються в органічній єдності, що реалізується у формі дитячої творчості, зокрема у казці.

    « Слово, творчість, – на думку В.О.Сухомлинського, – найдоступніша для дітей форма творчого самовираження ». Проте цієї діяльності потрібно вчити. На уроках, серед природи педагог ненав’язливо, але послідовно навчав своїх вихованців складати казки.

    Спілкуючись із природою, діти не тільки вчаться пізнавати світ, мислити, вони вчаться розуміти прекрасне. Збагачується духовний світ дитини, її почуття, облагороджується її душа. « Прогулянки дітей у ліс, на луки, річку, колгоспне поле – це не розвага, – пише В.О.Сухомлинський, – це справжні уроки, під час яких дитина пізнає світ, вчиться мислити, розуміти і усвідомлювати складні різноманітні її явища, доцільність законів її розвитку».

   В.О.Сухомлинський вважав, що вміння бачити прекрасне робить людину і дитину добрішою, мудрішою, духовно багатою. Отже, спілкування з природою сприятливо позначається на навчально-виховному процесі, тому що книга природи – це колиска дитини. Справді, чим більше відкриттів зробила маленька дитина, тим глибше пережила вона радість мислення, тим ширше коло питань постає перед нею: чому, як, що це таке? І тоді активізуються духовні сили, що спрямовані на пізнання, знаходження відповіді. Поступово бажання спостерігати й думати стає потребою дитини: вона все хоче випробувати сама, перевірити на власному досвіді.

   Відчуття і розуміння краси природи вважається важливою передумовою багатогранної активної діяльності, що облагоджує людину. Ні в чому  не доводиться бути таким терплячим, як у вихованні у дітей відчуття краси. В.О.Сухомлинський радив привести дітей на луг і сказати їм: « Подивіться, як гарно!» Почути від них стверджуючу відповідь ще не означає, що їх захопила краса. В.О.Сухомлинський підкреслює, що інколи доводиться довго чекати, коли раптом за сприятливого збігу обставин якогось дня, в якусь мить серце дитини сповниться щастям… Чекати цієї миті, вірити, що вона настане, підготувати її – ось завдання й обов’язок педагога. Виховання почуттів – найважче в роботі вихователя.

    Сама природа не виховує. Залишивши дитину саму, наодинці з природою, можна сподіватися, що дитина під впливом природи стане розумною, морально прекрасною. На виховання дитини буде впливати тільки активна взаємодія з природою.

     Особливе значення має виховання засобами природи в ранньому дитинстві, коли душа дитини є надзвичайно вразливою, чутливою, ніжною. Перші уроки розвитку духовної культури потрібно проводити не в чотирьох стінах, не перед дошкою, а серед не вичерпного багатства природи, неповторної її краси. Такі уроки допоможуть виховати у дітей любов до природи, захоплення красою і гармонією, дбайливе ставлення до неї. За допомогою яскравих прикладів В.О.Сухомлинський демонструє, як у дітей виникають благородні почуття, коли вони спостерігають за життям малих пташенят в гнізді, доглядають молодняк на колгоспній фермі, вирощують квіти і плодові дерева, закладають сади, виноградники, доглядають столітні дуби.

     Отже, у вихованні духовного благородства краса природи відіграє значну роль: виховує здатність дитини відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ. Природа – джерело добра, її краса позитивно впливає на духовний світ. Під впливом природи юне серце облагоджується найвищою людською красою, добром, правдою, людяністю, співчуттям, непримиренністю до зла.

До уваги пропонується лекція:

Народна педагогіка про трудове виховання дітей дошкільного віку.

  1. Взаємоз’язок праці і народної педагогіки.
  2. Роль народних трудових традицій у вихованні дітей.
  3. Особливості прилучення дітей до праці в українській родині.
  4. Фольклор, свята річного календаря у трудовому вихованні дітей.

Уся народна педагогіка ґрунтується на праці. За народною оцінкою праця- першооснова життя суспільства, головний засіб створення матеріальної і духовної культури („Без труда нема добра”, „Будеш трудитись – будеш кормитись”, „Праця людину годує, а лінь – марнує”). Емпіричний досвід переконує, що найкраще дитина засвоює необхідні знання, вміння і навички в практичній діяльності, яка виявляється спочатку у формі гри. Правильно організована праця облагороджує людину, забезпечує її нормальний фізичний, розумовий і моральний розвиток („ Щоб людиною стати, треба працювати ”, „ Хто багато робив, той багато знає ”, „У праці краса людини ”) відвертає від поганих думок і вчинків. З давніх-давен вважалося, що навіть у найбільшому горі душу очищає, зцілює і повертає до життя саме праця („ Праця в горі утішає ”.)

Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити. Тому найбільшу’ кількість крилатих висловів кожен народ присвятив саме праці. У народі кажуть, якщо хочеш мати в своїй сім’ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав іх можливості працювати. Неробство неодмінно веде до нещастя. („Від неробства до злочину один крок”, „З ледарями поведешся – горя наберешся”). За народними першознаннями тільки той може бути щасливим, хто працює („Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається”, „Ледачий не буде щасливий”). Народ ніколи не відривав щастя від праці, навіть тоді, коли праця була для нього прокляттям. Любов до праці, уміння працювати є найкращою спадщиною, яку батьки можуть залишити своїм дітям, і, якщо в середовищі трудівників не існувало проблем батьків і дітей, то здебільшого ‘ завдяки тому, що їх згуртувала праця, Люди праці бачили в дітях свою майбутню зміну, спадкоємців, помічників і годувальників. Навіть про вік сина селянин звичайно відповідає: ’’Та вже пастушок, погонич, робітничок, косар”. Праця найвище мірило цінності людини. Обравши своїм провідним гаслом принцип „Хто не працює, той не їсть”, народна педагогіка бореться за реалізацію його на практиці. Праця в ній є першою необхідністю і обов’язком кожного. Народні традиції родинного виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити в молоді, які психологічно, так і морально, постійний потяг до праці, причому такий сильний, щоб вихованець соромився власного байдикування, обурливо ставився до ледарів і нероб, в умовах бездіяльності почував себе ненормально, що навіть в уяві не допускав собі такого, що можна жити не працюючи.

Народна система трудового виховання дітей в сім’ї струнка і багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім’ї навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника. В Україні побутував звичай, за яким повитуха відтинала новонародженій дівчинці пуп до гребеня, щоб вміла добре прати, а новонародженому хлопчикові – до сокири, щоб був добрим майстром. Пупок засихав, його зберігали в різьбленній скриньці, яка лежала в скрині. А коли дитині час було йти до школи, їй давали свій пупець розв’язати, щоб розум не був зав’язаний.

Як бачимо, українська родина етнопедагогічно однаково високо цінить, як фізичну, так і розумову підготовку дитини до навчання в школі.

У трудових родинах працюють всі без винятку, крім тяжкохворих, діти допомагають трудитися батькам, батьки не можуть у своїй праці обійтись без дітей; як тільки дитина навчилася нести ложку від тарілки до рота, вона працює – не для того, щоб потренуватися в праці, а тому, що ніхто з людей, які оточують дитину, без праці не уявляє собі життя. За розпорядком господарських робіт слідкував батько, який щовечора підсумовував зроблене і давав доручення кожному членові сім’ї на наступний трудовий день. В дитячій праці строго враховувались вікові можливості. Це можна прослідкувати на пастухуванні:кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. Але до випасання коней залучались лише хлопчики. Народна педагогіка враховувала стать дітей.

Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на три етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6-7 років), помічний або визначальний (7 – 15 років) і основний або завершальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі, протягом 2-3 років, дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарні норми поведінки, і, звичайно, вступає в працю психологічно, засвоюючи слова „праця”, „працювати” в основному через такі ефективні виховні засоби, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця („Ой люлі-люлі, бай), „Ладусі”, „Сорока- ворона”, „Кую-кую чобіток”. Персонажі в них наділені здебільшого казковими, барвистими рисами, привабливими для малят. Візьмемо хоча б цикл колискових пісень про котика, які закликають котика працювати – дитину колисати, дрова рубати, копати грядку, ловити рибку, піч топити, мести хату й сіни. Киця, яка ухиляється від праці, зазнає навіть фізичного покарання: „Бити кицю, бити – не хоче робити”. Ганебно й красти. За те, що кіт „вкрав у баби квітку”, стала Галя кота бити, щоб не вчився так робить. І як висновок: „- не вчися, коте, красти, а вчися, коте роботу робити. Бери ціп іди на тік жита молотити”.

Сорока-ворона, ділячи кашу між дітьми, не дає їсти ледареві „Бо цей дров не носив, діжі не місив, хати не топив, дітей гулять не водив”. І навпаки, той котик, який сумлінно працював, одержить нагороду: „Дамо тобі та у твої лапи, дамо тобі сала, щоб дитина стала”.

Та найвища нагорода – пошана від людей. Не випадково колискова пісня „Ой, був собі котик”, закликає: „Не вчися, котику красти, а вчися робити – черевички шити. Та й не дорогії – по три золотії. Будуть люди купувати, будуть тебе шанувати”.

Дружну і наполегливу працю славить, наприклад пісня „Два півнички”. Бабуся не хоче продати бичка (пісня „Та продай, бабусю, бичка”), бо він багато працює. А звідси цілком логічно перед дитиною постає висновок, що коли на світі працює все живе і гарний лише той, хто працює, то й вона повинна працювати. У багатьох колискових піснях мати, звертаючись до свого сина чи доньки із закликом працювати, висловлює надію, що з них будуть гарні трудівники, помічники батьків: ”Люлі-люлі дитино, поїдемо по сіно, візьмем тебе з собою, ти нам будеш слугою. Ти нам будеш коні пасти, а ми будем сіно класти”. З уст матері в свідомість дитяти також вселяється надія, що воно виросте і, навчившись працювати, зможе прогодувати її в старості.

Праця як могутній чинник родинного виховання червоною ниткою проходить через усі жанри й види українського фольклору. Їй приділено дуже велику увагу в народних казках. Працьовиті персонажі казок завжди розумні, чесні, правдиві, скромні, людяні, доброзичливі, а ледарі – тупі, хвалькуваті, брехливі, з черствим і холодним серцем, здатним на жорстокість і злочини. Герої казок за чесну і сумлінну працю одержують нагороду, а за бездіяльність зазнають покарання. Гультяям і неробам народ часто виносить смертний вирок –  „Дідова дочка і бабина дочка”. Зле ледащо було покаране.

Широко представлена праця в українських загадках. Трудовий процес людини, господарське знаряддя і результат праці – провідна тема багатьох загадок: („Ходить пані на майдані, туди гляне – трава в’яне” (коса косить). Подібні загадки спонукають дитину замислюватись над значенням людської праці, виховувати почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.

Народна педагогіка не тільки проголошувала обов’язок працювати, а й втілювала його на практиці. Вже з перших кроків батьки залучають дітей до посильної прані, у різних її видах, пов’язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний Інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місце займає дитяча гра, цей період трудового виховання називається ігровим. Взаємозв’язок праці з грою виявляється по-різному: гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбиваються в грі, ігрові моменти включаються в процес праці.

У своїх іграх діти відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов’ю до їхньої праці.

До 7 років хлопчики й дівчатка здебільшого граються спільно (ігри „чорнодуб”, „квач”, „гуси-лебеді’). Однак є ігри для хлопчиків („коні”, „пиж”, „журавель”) та дівчаток („ляльки”, „ластівки”).

Як, бачимо, народна педагогіка послідовно відстоює потребу раннього залучення дитини до посильної праці. Чим раніше дитина вступають у трудову

діяльність, тим краще, бо це повністю відповідає вродженому потягу людини щось робити, діяти. Гасити цей природний потяг не слід.

Провідними прийомами на першому етапі трудового виховання в родинній етнопедагогиці є показ і спостереження, які розширювали кругозір дітей та давали перші уявлення про різні види праці. Ці прийоми в основному охоплюють повідомлення дітям, елементарних знань про сільськогосподарську працю, риболовство, ремісництво, формування загальних уявлень про працю на основі щоденних спостережень і безпосереднього сприймання, цілеспрямований вплив на емоційний світ дитини через зосередження її уваги на тих сторонах життя, які пов’язані з трудовою діяльністю людини.

Коли дитині виповнювалось сім років, у селі на хлопчика надавали штани, і він ставав погоничем, поганяв воли під час оранки, пас телят, овець, свиней і допомагав по господарству. Дівчинці ж пов’язували поверх сорочки запаску і називали її кралею, бо починали вчити прати. Дівчата няньчили малят, пасли телят, овець, гусей, допомагали матері в хатній роботі.

Потім наступав другий, помічний етап у родинному трудовому вихованні, коли діти ставали активними помічниками батьків. Праця хлопчиків і дівчаток розмежовується дедалі більше, стає розгалуженішою, бо охоплює ширше коло виробничих галузей. Моральна підготовка до самостійної праці також набирає нового нюансу. Вона узгоджується з підлітковим віком з притаманними йому психологічними властивостями. Народна педагогіка націлює на те, щоб підлітки були помічниками дорослих не тільки в праці, а й разом з ними готувалися і відзначали трудові громадські і родинні свята, які супроводжуються барвистими народними обрядами, захоплюючими іграми, піснями, славлять працю та її результати, звеличують трударя, демонструють його красу. Педагогічне значення громадських і родинних трудових свят велике. Саме під час участі в трудових святах і обрядах кожна людина відчуває особливу піднесеність, бурхливий приплив свіжих сил і енергії, дістає багато позитивних вражень. Після тривалої наполегливої праці трудове свято для людини є завжди бажаним. Участь підлітків у підготовці до свята, як і саме святкування, має чималий виховний вплив. А тому народна педагогіка розглядає свята й обряди як одну з основних форм системи трудового виховання.

Народна педагогіка прагне дати підростаючому поколінню всебічну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги: подбати прo вдалий початок робота („Добрий початок – половина справи”), працювати енергійно („Робить, як мокре горить”), працювати зосереджено, не поспішаючи і  не відволікаючись від головного („Хто спішить, той людей смішить”, „Коли почав орати, то у сопілку не грати”), бути витриманим, наполегливим і організованим, не боятися труднощів („Поки не упріти, доти не вміти”), доводити розпочате до кінця („Кінець – справі вінець”). В родинах дбали про навчання дітей ткацтва, столярства, ковальства, кравецтва, малярства. Профорієнтація розпочиналась з шести-семи років.

Відкриття обдарованості теж припадало на молодий вік. Мати-кравчиня прищеплювала дочці змалку любов до своєї професії. А батько-хлібороб з раннього віку навчав свого сина, що хлібороб –  найголовніша професія на землі, до того ж доводив це не тільки словами, а й ділом, беручи хлопчика з собою в поле, показуючи як сіють гречку. А тому професійний вибір підлітка міг випливати з його нахилів, роду занять батьків, а також тих видів праці, які були поширені в тій чи іншій місцевості. Дуже авторитетною в цей відповідальний момент була порада батьків. Серед українських народних переказів і сповідань зустрічаємо ряд цікавих розповідей на цю тему: „У сім’ях селян, ремісників, робітників батьки прагнули передусім навчити дітей того, що самі знають. І не дивно, що часто одна й та сама професія традиційно передавалась у сім’ї з покоління в покоління. Українці здавна відомі, як чудові хлібороби, гончарі, муляри, столяри, ткачі. Народні умільці нерідко були чудовими педагогами, які вміли тонко, зі знанням справи здійснювати професійний відбір молоді до поширених серед населення професій, прищепити любов до своєї професії багатьом іншим людям, передати їм свої знання, уміння й навички. Та й помилялися вони в професійному відборі рідко. Тільки особливим їхнім талантом у поєднанні з палкою любов’ю до своєї професії можна пояснити те, що майже кожне село в Україні славилось людьми якоїсь професії – садівниками чи пасічниками, стельмахами чи ткачами, бондарями чи різьбярами, ковалями чи теслями, мулярами, шевцями чи кравцями.

Остаточне формування людини – працівника певної галузі за традицією родинної етнопедагогіки припадає на третій основний або завершальний етап трудового виховання, коли юнаки і дівчата остаточно утверджуються професійно, беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і вчинках нарівні з дорослими. Припустимо, якщо в батька-ткача син на другому етапі трудового виховання був лише помічником, який, виконуючи вказівки, підготовляв човник, намотуючи його нитками, змазував пряжу відповідним ‘ розчином, то на третьому етапі він вже міг сісти за ткацький верстат і під керівництвом свого наставника виткати кусок полотна. Завершальним етапом трудового виховання вважається той, коли юнак повністю може взяти ткання полотна на себе, замінивши досвідченого ткача, і розпочати цілком самостійну трудову діяльність.

Народна педагогіка наголошує, що найкращою спадщиною, яку залишає кожна людина, є діла. І найкращий пам’ятник – трудовий. У наших селах і містах існує прекрасна традиція називати іменами людей те добре, що вони виплекали своїми руками: „Степанів сад”, „Василева криниця”, „Солдатський міст”. Про велику увагу до результатів праці свідчить культ хліба в народному світогляді.

Хліб увійшов у життя як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Народ цінить його над усе: „Без .хліба – не до обіду”, „Без хліба – худа бесіда”, Хліб – батько, вода – мати”.

Хліб – джерело життя. Він приносить у сім’ю достаток, радість, його берегли, як святиню і  дітей вчили з повагою ставитись до .хліба, до зерна як символу людського добробуту й трудової доблесті. Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині прищеплювалось на кожному кроці. Дітям постійно нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Під час їди старші стежили, щоб ні в кого не впала крихта хліба на долівку. За це дуже сварили. Якщо хтось ненароком випускав шматок хліба на землю, то мусив його негайно підняти і поцілувати, тобто вибачитись перед хлібом.

Поважливе ставлення до хліба утверджували на святах і родинних урочистостях, які супроводжувались обрядами його вшанування. Люди носили в кишенях шматки хліба, щоб ними частувати дітей.

Коли дорослі поверталися з ярмарку, то для дітей був найдорожчий окрайчик хліба, який дорослі приносили „від зайчика”. Хліб присутній у вигляді короваю на весіллі.

Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею.

Арсенал засобів виховного впливу з метою формування в дітей та молоді шанобливого ставлення і любові до землі в народній педагогіці дуже багатий. Це

насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красу й велич рідної землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад дорослих, зокрема ‘ батьків у ставленні до землі, хліборобської професії, залучення дітей з раннього віку до сільськогосподарської праці.

Усе найцінніше, що має людина – життя, щастя, здоров’я, радість, довголіття, віра, любов, духовні й матеріальні блага, йде від землі. Із землею народна педагогіка пов’язує всі свої заповітні мрії, надії і сподівання, Тому серед численних добрих народних побажань чільне місце займає вислів доброзичливості: „Будь здоровий, як вода і багатий, як земля”. А того, хто посмів осквернити землю своєю негідною поведінкою, дошкульно б’є народне прокляття: ’’Щоб його земля не прийняла”, „А бодай тебе кидало об суху землю!”.

Найвище виявлення поваги до чогось передається доземним уклоном, що символізує шанобливе ставлення до землі і тієї людини, яка на ній  трудиться і живе, примножуючи добрі земні справи.

Формою організації праці в родинній педагогіці для дітей до 7 років були індивідуальні та групові доручення.

Автор лекції – Кузьмук Лідія Іванівна                                                                09.02.2018р.

Пропонується лекція “Народна педагогіка про фізичне виховання дітей раннього та дошкільного віку”

  1. Народний світогляд на новонароджену дитину.
  2. Піклування про здоров’я, особливості догляду, матеріальне та духовне оточення.
  3. Традиції виховання, вірування, обереги.
  4. Використання фольклору у вихованні здорової дитини
  5. Народна гра у фізичному вихованні дітей.

Народна педагогіка ставить піклування про здоров’я та фізичний розвиток дітей на перше місце.(« Нема щастя без здоров’я», «Здоровому все здорово»).

З цього по суті розпочинається виховання дитини в сім’ї. Зразу ж після появи немовляти на світ батьки вважають своїм першим і головним обов’язком піклуватися про здоров’я. Особливо ретельного догляду потребує новонароджена дитина. Вона обмежена в рухах і абсолютно безпорадна в усьому. Її треба тримати в теплі і чистоті, часто купати і годувати.

Народна педагогіка виділяє ряд ритуалів і оберегів, які пов’язані з народженням дитини: вибір імені, відвідини породіллі, вибір кумів,обряди прилучення дитини до хати, сім’ї та до общини, церковне хрещення, обід на честь новонародженого, обряди очищення породіллі та обряд першого по стриження дитини (через рік).

Існує багато подій, які українці завжди пов’язують із народженням дитини. Вперше дитину кладуть в колиску і виконують магічні дії, щоб передбачити її долю: хлопчику клали молоток «щоб добрим майстром був» або заносили в хлів «щоб добрим господарем був». Дівчинці в постіль клали голку або веретенце «щоб мила(пряла)добре» або підносили до вогнища – щоб «доброю господинею була» .

Ще з древності вибір імені дитини мав магічну силу: ім’я було оберегом. Потім християнська церква вибір імені дитини взяла в свої руки. Дітей нарікали іменами святих в день яких вони народилися або враховували побажання батьків. В літературі ми зустрічаємо факти, коли священики мстилися батькам, даючи ім’я дитини, яке часто спричиняло нещасній багато горя. Пригадайте Нимидору з роману Н. Левицького «Микола Джеря».

Турбота про здоров’я дитини проявлялась у першому купані і в наступних, коли у воду клали різноманітні зілля: череду, м’яту, квітучі трави. Після купання дітей витримували деякий час в теплих одіялах, потім одягали у сорочку, але перед тим обов’язково міряли: зводячи над животом лікоть лівої руки з коліном правої ноги і навпаки. Це була свого роду гімнастика і турбота про правильну статуру.

Відповідальний момент у житті дитини був вибір батьків-дублетів-кумів. Звідки виник цей культ я вам вже розповідала. Як правило в куми запрошує батько новонародженого. Віддаючи хліб зі сіллю вибраним особам, він просить їх бути кумом чи кумою. Таке запрошення є почесним. Тому і відмовлятися від кумівства не можна. Після запрошення в куми між рідними і почесними батьками встановлюються дружні взаємини. За активної участі кумів відбувалося наречення дитини і навіть посвята в повноліття. Народна педагогіка вимагає, щоб діти з повагою ставилися до почесних батьків, слухали їх порад, виконували їх вказівки.

У куми запрошувалися рідні або сусіди чи знайомі. Існує звичай брати «стрічних » кумів. Але це практикувалося із міркуванням, коли діти часто вмирали, то вважалося, що таке кумівство дасть змогу обманути долю і відвернути сили, що шкодять здоров’ю дитини.

Важливого значення український народ надавав першому постриженні дитини: зістрижене волосся кидали на воду: « щоб дитина росла, як з води», або спалювали: «хай іде з димом, щоб дитина горя не знала», або закопували під плодовим деревом: «щоб коси росли», «щоб кучерява була». Знищення волосся данина найдавнішій магії. Давні слов’яни вважали, що необережно викинуте волосся чи нігті можуть підібрати чаклуни або лихі люди і зурочити людину. Тому найвищим виявом довіри було дарування пасма волосся закоханих.

У слов’янських народів був звичай на знак перемир’я віддавати один одному відрізане волосся. Перше по стриження дітей відбувалося найчастіше в рік (іноді до року). Для хлопчиків ритуальним було по стриження у підлітковому віці – символ переходу з-під опіки матері під опіку батька. Дівчаток вперше заплітали у віці від трьох до 5-ти років.

Новонароджену дитину зразу ж заохочують до рухів: показують іграшки, подають голос, спонукаючи дитину повертати голову, розмовляють, усміхаються, активізуючи «комплекс пожвавлення» кладуть палиці, беруть за руки, намагаючись посадити.

Коли дитина оволодіває повзанням її рухи майже не обмежуються колискою чи певним простором – дитина повзає по хаті, стінах, виповзає на вулицю . Дбають і про загартування: дитина до року майже завжди боса, на неї не одягають багато одягу – сорочка обов’язково, решта тіла, як правило оголене.

Велике значення нормального фізичного розвитку зумовлювалося цілком реальним життєвими потребами. У діяльності трудової людини завжди постає немало таких проблем, для подолання яких потрібні чималі фізичні зусилля. Сила і витривалість, стійкість і спритність в народі високо ціняться. Ці риси батьки прагнули виховати в своїх дітей. Крім того, народ давно збагнув, що фізичне виховання нерозривно пов’язане з іншими сторонами особистості.

Емпіричним шляхом народна педагогіка дійшла висновку, що вдале просування фізичного розвитку дитини сприяє виробленню таких важливих її рис як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, колективізм, здатність до переборення труднощів.

У народі х покоління в покоління передаються казки, легенди, думи, оповідання про людей наділених надзвичайною фізичною силою – богатирів Іллю Муромця, Кирила Кожум’яку, Котигорошка. Велич богатирів у тому, що їхня надзвичайна фізична сила поєднується з моральною довершеність. В українському епосі поряд з чоловіками – богатирями є і жінки-богатирі: Настасія Микулична, Настасія – Королівна, Маруся – козацька дочка. Це переконливо свідчить про однакове ставлення народної педагогіки до фізичного виховання, як юнаків, так і дівчат.

Фізична і розумова діяльність завжди перебувають у тісному зв’язку «Сила без голови маліє, а розум без сили мліє», однаково репрезентуючи позитивні ознаки особистості «Сила та розум – краса людини». Піднесення рівня фізичного розвитку поліпшує розумову діяльність «В здоровому тілі – здоровий дух», працездатність «Щоб працювати, треба силу мати».

Особливо чітко простежується зв’язок фізичного виховання з трудовим. Народна педагогіка високо підносить значення фізичного розвитку тому що, він створює добрі передумови для повноцінної праці. Батьки знають, що своєчасний розвиток рухових навичок, міцне здоров’я допоможуть своєчасно оволодіти трудовими діями. Тому при створювання нових сімей враховували поряд з усіма іншими якостями, також фізичну зрілість молодих. Дівчата здорові, жваві,гарні мали більше шансів вийти заміж «Личко дівку віддає». Прихід у сім’ю кремезних зятя та невістки вселяв тверду надію, що в неї влилися нові робочі руки. Тай гарантій більше, що в здорових батьків, народяться здорові діти.

Отже, значення фізичного виховання в народній педагогіці зумовлюється тим вагомим вкладом, яке воно вносить у зміцнення здоров’я підростаючого покоління та правильний його фізичний розвиток, збільшення тривалості життя, формування в молоді найважливіших морально-вольових якостей, прищеплення відповідних санітарно-гігієнічних навичок, здійснення підготовки до участі в продуктивній праці і до захисту рідної землі. Велика увага до фізичного виховання в родинній етнопедагогіці зумовлена високим гуманізмом народу. Добре розуміючи, що хвороба чи каліцтво травмує людину( «Коли немає сили, той світ не милий») народ бореться за здоровий спосіб життя. А народна мудрість заклинає: «Бережи одежу знову, а здоров’я змолоду». Великим щастям для людини вважається збереження здоров’я і працездатності до самої смерті( « Не смерть страшна, а недуга»). Тому щоденно люди вітаючись між собою зичать одне одному здоров’я.

Народна педагогіка вимагає, щоб батьки піклувалися про фізичний розвиток дитини, всіляко заохочували її до рухів. Чим більше дитина рухається, тим краще росте і розвивається. ( «Як дитина бігає і грається, то їй здоров’я усміхається»). Коли дитя швидко росте, розвивається то батьки відзначають: «Росте, як каченя на воді», «Росте, як на дріжжях». Щоб дитина швидко навчилася ходити, дорослі приставляють її до спеціальних візочків – ходунків.

Велике значення має правильне харчування. Для дітей найціннішим вважається молоко матері. Крім того, дитя гартують, прищеплюючи певні гігієнічні вміння і навички. Ще у Влесовій книзі читаємо: «В чистім тілі – чистий дух». Від древніх українців вимагалося 5 разів на день вмиватися.

Найпоширенішим, найдійовішим і до того ж загальнодоступним засобом фізичного виховання дітей в народній педагогіці є оздоровчі сили природи – сонце, повітря і вода.

Народна педагогіка всіляко заохочує перебування дітей на повітрі, сонці. Ще древні слов’яни поклонялися Ярилові і хворих виносили на сонце.

Воду використовували як для забезпечення санітарно-гігієнічних норм, але і як медико-прфілактичний засіб. Вже на 2-гий день після народження дітей купають. Так у купіль хлопчика кладуть любисток (щоб любили), гілочку дуба (щоб був міцний, як дуб), барвінок, тую (щоб довго жили), чорнобривець (щоб був чорнобровий), а в купіль дівчинки – ромашку (щоб рум’яна була), калину (щоб красна була), гілочку вишні (щоб гарна була), любисток (щоб люб’язна була).

Підростаючи діти купалися самостійно в озері, річці, а дома у ночвах, використовуючи мило(золу). Схвально відгукується народна педагогіка про лазню ( «Хто лазню знає, той хворіб не має»), як відома в Україні з давніх років. Вода здавна в багатьох народів є символом чистоти, здоров’я. Отже з доброзичливих народних побажань то і голосить: «Будь здоровий, як вода» . Здавна малих дітей випускали голими під зливний теплий дощ, з надією, що діти після цього краще ростимуть. Одяг у гарячу пору носять простий і шиють його так, щоб до тіла був широкий доступ сонця і повітря. У теплу пору року дітей привчають ходити босоніж влітку – прекрасний спосіб гартування людського організму, надійний засіб запобігання плоскостопості. Самец е підтримував В. Сухомлинський.

Слід зазначити ,що не усе в народній педагогіці є прогресивним. Це стосується, зокрема, тугого сповивання немовлят, «щоб дитина росла струнка, мала рівненькі ручки і ніжки», попереднє розжовування їжі матір’ю при годуванні дитини, вдавання до ворожби і шептунів при захворюванні дитини.

У підході до фізичного виховання дітей родина педагогіка спиралася на раціональне ядро народної медицини, в основі якої лежав нагромаджений протягом віків народний досвід, відкриті народом ефективні засоби і прийоми лікування, які передавалися з покоління в покоління.

Так, однією з важливих рис народної практики з фізичного виховання було її певне профілактичне спрямування, застереження батьків від можливих промахів. Народна педагогіка стежить за тим, щоб у шлюб не всупали люди з кровними зв’язками, що шкідливо позначаються на потомстві, або взагалі призведе до бездітності. З таких самих міркувань занадто ранні шлюби (Тому дуже погано, коли діти дітей родять).

Народна педагогіка різко виступає протии куріння ( «Хто цигарки палить, той у гріб спішить»), пияцтва («Горілка з ніг людей збиває»), статевої розпусти («У гуляки діти вовкулаки », «Розпусник гуляє – гнилу душу має»).

З метою здійснення нормального фізичного розвитку дитини етнопедагогіка звертала увагу на необхідність додержання режиму дня, харчування та сну, рівномірного чергування роботи і відпочинку.

Піклування українського народу про здоров’я, надання йому першочергового значення починається з епохи слов’янства. Першочергова роль здоров’я у життєдіяльності людей зумовлюється їхніми потребами. Здоров’я вимагала трудова діяльність.

Живучи серед войовничих народів, стародавні слов’яни особливу увагу зосереджували на військовому вихованні молоді. За свідченням сучасників наші предки відзначалися силою, витривалістю, сміливістю, винахідливістю та підприємливістю.

Враховуючи ці фактори, батьки зразу ж після народження дитини піклуваляся про її здоров’я. Велике значення у цьому мала колискова пісня, різноманітні повір’я, купання, ігри, загартування, праця. В народі добре знали: чим більше людина рухається, тим вона швидше і краще розвивається («Як дитин бігає і грається, то їй здоров’я усміхається»).

Традиційні засоби і форми оздоровлення людей дістали подальший розвиток за часів Київської Русі.. Поступово починається складатися чітка система фізичного і психофізичного виховання дітей та молоді, що забезпечувало міцне здоров’я. Велике освітнє та виховне значення для теперешніх поколінь мають легенди і перекази про надзвичану фізичну силу Київських богатирів, яка завжди поєднувлася з моральною довершеністю. Це єднання було і залишається ідеалом виховання всіх наступних поколінь.

Вершиною українських оздоровчих систем став культ фізичної досконалості запорізьких козаків. Це твердження обгрунтоване такими основними положеннями:

  1. Запорізьки козаки ніколи не обирали старшинами фізично недосконалих людей.
  2. Свій вільний час практично всі запоріжці присвячували виконанню фізичних вправ.
  3. Одним із основних критеріїв переходу молодика до «істинного запорожця» була його фізична підготовленість.
  4. Посилене фізичне виховання дітей і молоді в січових школах і школах Джур.
  5. Велика кількість легенд та переказів про надприродні можливості козаків.

Водночас запорожці були людьми глибоко релігійними. Гармонійне поєднання цих 2-х культів, тобто високої моралі і фізичної досконалості притаманне українцям ще з Київських часів, творить справжніх лицарів, еліту і гордість українського народу.

Великою популярністю користувалися ігри і забави. Але проце ми будемо говорити пізніше.

Поряд із народними іграми і забавами наші предки використовували в зміцненні здоровя із лікувальною метою світанкову росу. Щоб не пріли ноги ходили босоніж до схід сонця. Дівчата спеціально вставали вдосвіта, щоб вмитися росою і, таким чином, побутися прищів і стати рум’яною.

На Поліссі був поширений дуже цікавий звичай ( збирати росу) що своїм корінням сягає ще язических часів і співпадає із святом Юрія. Селянки збирали біля своїх нив росу, якою скроплювали один одного, бажаючи міцного здоров’я і щастя. Потім росу зливали в пляшечки, щоб вигоювати нею рани. Аби зібрати росу, волочили по тряві ряднину чи скатертину, яку потім викручували.

Велике значення в збереженні міцного здоровя має особиста гігієна. Мудрість народу ще з предавніх часів ввела компоненти гігієни у традиції, звичаї та обряди. Загальновідомі такі звичаї: закривати на ніч посуд з їжею чи відро з водою (Щоб туди не потрапив чорт), заборонено витиратися одним рушником (Щоб не посваритися), «Щоб не зустріли відьми» не можна було виходити з хати не митим.

Деякі профілактичні заходи в народі окреслилися формулою «гріх». Гріхом вважалося їсти яблука до Спаса. Дійсно, вживання незрілих плодів могло викликати шлункові захворювання.

Поки зозуля не закує, а соловейко не защебече, заборонялося купатися, що теж виправдано: вода недостатньо прогрівалася. Ці та багато інших заборон, що були дуже поширені в Україні, хоч і примітивні, але раціональні в своїй основі.

Народні рухливі ігри – один із найдавніших і найгуманіших засобів фізичного виховання дітей. Оздоровчий характер мали різноманітні молодіжні ігри та забави, які були тісно повязані з календарними обрядами та святами.

Прихід весни наші предки зустрічали веснянками – хорові пісні з іграми і танцями, в яких органічно поєднується слово, рух, мелодія.

У всіх весняних іграх існує 3 головні форми руху дівчат і хлопців. Найбільш поширена – колова. Гравці беруться за руки, утворюють коло, крутяться за сонцем і співають пісень у «Короля», «Коструба», «Ящура», «Зайчика» й «Перепілочку».

Весняні ігри з покрученою формою рухів зустрічаються у « Кривому танці», «Ромен землі», «Шумі». В цих рухах немає чіткого ладу і визначеної мети.

Третя форма – рух двох протилежних рядів, як наприклад у «Жель-мані», «Прісі», «Виступні». В цих іграх спостерігається образ змагання, боротьби.

Всі весняні ігри грунтуються на міфіологічній основі, що відображають рух землі, небесних світил, хмар, тощо. З часом магічні обряди втратили своє значення, ігри залишилися в побуті дітей та молоді. В іграх поєднувались спритність і гнучкість, вправність і кмітливість, наполегливість і витривалість, вони розвивали пам’ять, увагу, зосередженість.

Народна педагогіка знає немало ігор, які сприяють фізичному розвиткові дітей: «Гуси-лебеді», «Піжмурки», « Третій-зайвий», « Мисливці і качки», «Квач». Поставлена мета в них досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання та перенесення предметів. Рухливі і спортивні ігри виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, ініціативу, товариську взаємовиручку, привчають долати психічні і фізичні навантаження, гартують організм, створюють у дітей бадьорий і веселий настрій. Спортивні поєдинки дуже захоплюють молодь. У них беруть участь не тільки діти, а й дорослі. На Україні рідко які свята обходяться без силових змагань та різних випробувань. Кожен старається змалку навчитися плавати. Там, де є річка, озеро, ставок плавати і пірнати повинні вміти всі діти. Аколи діти пасуть десь корів на вигоні, то граються мячем, влаштовують такі ігри, як «свинку», «не-патичок» та ін.. Добре сприяють фізичному загартуванню їзда на самокаті чи велосипеді, плавання на човнах, їзда верхи на коні. Діти охоче вчаться стріляти з лука, стрибати в довжину і ширину, через різні природні перепони – струмки, рівчаки, спритно лазити по деревах, піднімати тягар, боротися, далеко кидати якийсь предмет, бігти за обручем чи паперовим літаком, котити деревяні коліщата. Великою радістю для дитини є гра в сніжки, ліплення снігової баби, катання на санках, лижах і ковзанах.

12.01.2018

Автор лекції – Кузьмук Лідія Іванівна

Пропонується лекція “Народна педагогіка як продукт історичного розвитку та її використання у вихованні сучасної дити”.

Людина з’явилась на світ і перед батьками постає завдання, як виховати її здоровою, розумною,чесною. У результаті виховних дій мільйонів людей протягом віків сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викристалізувався у велику педагогічну мудрість – народну педагогіку.

Педагогіка у загальному розумінні слова – не наука про виховання, освіту і навчання підростаючого покоління. Народною називають ту педагогіку, яку створив народ. Це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду трудящих мас, що виробляються в домінуючих серед народах поглядах на мету і завдання виховання, у сукупності народних засобів, умінь і навичок виховання і навчання.

Термін «Народна педагогіка» перше в науковий обіг ввів К. Д. Ушинський, а на Україні – О. В Духнович.

Народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі завдання і засоби народної педагогіки відображенні у фольклорі, казках, легендах, прислів’ях, приказках, піснях, а також іграх, танцях, прикладному мистецтві, музиці святкових обрядах,традиціях трудового і сімейного виховання.

Народна педагогіка – це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам’яті народу, постійно ним використовується, систематично збагачується й удосконалюється. Це школа сім’ї і отчого дому, материна і батькова наука, перший університет життя, через який проходить кожна людина.

Це ніжна мамина колискова, приваблива батькова іграшка, чарівна бабусина казка, цікава дідусева бувальщина, це загальний народний танець, весела гра й забава, це відповіді на численні «чому», це мудре застереження від необачного вчинку.

Слід відзначити, що поряд з терміном «Народна педагогіка» існує введене чуваським педагогом Г. Волковим, поняття «етнопедагогіка» пов’язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій.

Практика показує, якщо близькими чи ідентичними були матеріальні умови життя етносів, то свій вплив виявляли, скажімо, територіально-географічні фактори. Коли тут висхідні позиції урівнювалися, то спрацьовувалися відмінності рис і якостей національного характеру в межах історико- генетичних передумов формування національного менталітету. Тому об’єднуючи досить влучним виразом «виховної мудрості» в кожного етносу система поглядів на мету, завдання, форми і засоби, прилучення підростаючих поколінь до життєвого досвіду старших має свою самобутню природу.

З покоління в покоління суспільна людина опробовувала і відбирала складові виховної практики. Причому єдиним орієнтиром цих процесів була лише людина з її природними потребами, соціальними зумовленостями з духовними запитами. Грунтуючись на повсягденних життєвих реаліях, виховні концепції етносу часами були жорстокими, надміру категоричними, проте це не заперечувало їх гуманістичності. І якщо не акцентувати якісь крайні погляди на дитину і шляхи та засоби її олюднення, соціалізації та в комплексному, систематичному баченні практики вирішення даної проблеми, зокрема в українців, завжди на першому місці було пошанування особливостей виховання, а відтак – поважливе ставлення до соціального вихователя, яким завжди визнавався народ.

  1. Народна педагогіка склалася історично, зі зміною і розвитком, способів виробництва, всієї сукупності, суспільних відносин. Вона постала з проблем матеріального життя суспільства. Вже в дородовому суспільстві здійснювалося виховання дітей з метою прищеплення їм життєвих навичок і трудових умінь. Змістом виховання і навчання був реальний процес повсякденного, побутового і трудового життя людей. Основними засобами спостереження, показ і багаторазові повторення різних дій, мисливці вчили дітей прийомів полювання, майстри – способів виготовлення предметів. Все це надавало вихованню безкласового, загально-народного характеру, однакового для всіх дітей за винятком відмінностей, зумовленого їх статевими і віковими особливостями.

З появою приватної власності й економічним відокремлення сімей, перетворення їх в основні господарські осередки суспільства виникло відокремлення виховних функцій. У ролі педагога виступає не община, а насамперед сім’я, батьки. Отже, суспільне виховання замінюється індивідуально-сімейним вихованням. Причому міняються не тільки форми, а й зміст і цілі виховання.

Народна педагогіка набуває класового характеру. Вона перестала бути виразником інтересів і прагнень усіх членів суспільства. З появою класів, з’являється два види моралі. Життя стає складним і суперечливим. Постає проблема спеціальної підготовки до нього, що було зумовлене необхідністю раціонального усвідомлення суперечностей моральної практики. Перехід від зовнішнього регулювання поведінки людини, через формально показові дії, до внутрішнього, на основі відповідних моральних принципів, сприяв піднесенню народної педагогіки на новий, вищий рівень її розвитку. Адже в центрі народної педагогіки вперше стає мета – формування духовних якостей особистості. Звичайно, сформувати народні риси людини, які регулювали б її вчинки, не так легко. Арсенал народної педагогіки завдяки постійній соціально-науковій, навчально-виховній творчості трудящих поступово, поповнюється різноманітними засобами впливу на особистість. Система виховних дій народної педагогіки стає дедалі цілеспрямованішою. Велику роль відіграють народні традиції.

З розвитком класового суспільства східнослов’янські племена злилися в єдину давньоруску народність. Відбувся перехід УІ – УІІІ ст. від безкласового суспільства до класового з утворенням феодальних відносин.

За феодального ладу народна педагогіка охоплювала виховну практику трудящих селян, а серед міського населення, – підмайстрів, чорноробів, учнів. Офіційна ж педагогіка слугувала панівній верхівці – феодалам, духівництву, купцям. Про те не можна сказати, що народна і неофіційна педагогіка були антагоністами. Офіційна педагогіка базувалася на народній, зокрема з питань виховання загальнолюдських цінностей.

Мета народної педагогіки в капілістичному суспільстві – виховання людини – борця, формування духовного світу.

В так званому соціалістичному суспільстві народна педагогіка, як самостійної науки не визнавалась, її перевели в розряд придатку до офіційної, а точніше розчинили в ній – «наукова педагогіка стала народною».

Метою такої «народної педагогіки» було виховання людини примарного комуністичного суспільства.

На нинішньому етапі розвитку суспільства народна педагогіка розглядається, як самостійна наука. Про це свідчить чисельні статті, у педагогічній пресі, матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Традиції виховання у світовій народній педагогіці», яка відбулась в м. Рівне 6-8 червня 1995р.

На цій конференції визнано, що український народ має самобутній педагогічний досвід, а народна педагогіка Європейський характер, який визначається впливом нашої національної системи виховання на виховання в Європейських державах.

Мета – виховання національно-свідомих, духовно-багатих, працьовитих громадян суверенної України, іншими словами – людини, творця радості та щастя на землі.

Поради для батьків щодо виховання

морально-патріотичних якостей у дітей

  • Під час прогулянки розкажіть, що саме розташовано на вашій вулиці. Поговоріть про призначення кожного об’єкта.
  • Звертайте увагу дитини на красу рідного міста.
  • Дайте дитині уявлення про роботу громадських установ. Простежте за роботою співробітників цих установ, визначте цінність їх праці.
  • Разом із дитиною беріть участь у праці з упорядкування й озеленення території дитячого садка, свого двору.
  • Розширюйте власний світогляд.
  • Учіть дитину правильно оцінювати свої вчинки і вчинки інших людей.
  • Читайте книжки про Батьківщину, її героїв, традиції, культуру свого народу.
  • Заохочуйте дитину до підтримки порядку та зразкової поведінки в громадських місцях.
  • Сформуйте у прийдешнього покоління почуття відповідальності і поваги до історії і культури рідного краю.
  • Закріплюйте знання про рідне місто, його культурні та історичні цінності.
  • Виховуйте в дитини почуття власної гідності як представника свого народу, толерантне ставлення до представників інших національностей.

    Дайте дітям уявлення про нелегку історію України, виховуйте почуття гордості з своїх предків, вдячності за їхні подвиги, вірність і відданість Батьківщині.

    21.09.2017

До уваги батьків!

НАКАЗ Міністерства освіти і науки України від 06.01.2015 р.

ЩОДО ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ У ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

ДЕТАЛЬНІШЕ ТУТ

Інструктивно-методичні рекомендації щодо організації роботи груп для дітей старшого дошкільного віку при загальноосвітніх навчальних закладах

Лист МОН №1/9-411 від 13.08.14 року

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

№1/9-411 від 13 серпня 2014 року

Міністерство освіти і науки, за підсумками Всеукраїнської наради від 09.07.2014 року щодо змісту, цілей та завдань дошкільної освіти, з метою забезпечення реалізації права дитини, за бажанням батьків, на здобуття дошкільної освіти до 7 років, поширення практики відкриття при загальноосвітніх навчальних закладах груп для дітей старшого дошкільного віку, надсилає інструктивно-методичні рекомендації щодо організації роботи таких груп.

Просимо довести зазначену інформацію до відома працівників районних (міських) управлінь (відділів) освіти і науки, керівників, педагогічних працівників дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів.

Заступних Міністра П. Ю. Полянський

Додаток до листа МОН України
від 13.08.2014 № 1/9-411

Законами України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту” передбачена безперервність і наступність між усіма ланками освіти, визнана пріоритетна роль дошкільної освіти як обов’язкової первинної її складової та необхідність створення необхідних умов для її здобуття. Незважаючи на те, що за останні роки спостерігається позитивна тенденція щодо збільшення кількості дітей, охоплених дошкільною освітою, значна частина дітей за різних причин не відвідує дошкільні навчальні заклади, у яких максимально забезпечується системний підхід до реалізації завдань дошкільної освіти, в тому числі здійснюється планомірна, нефорсована психологічна підготовка до школи з урахуванням вікових, індивідуальних можливостей дітей. Тому актуальними завданнями сьогодні е: урізноманітнення форм охоплення дошкільною освітою дітей, які не відвідують дошкільні навчальні заклади; сприяння особистісному зростанню кожної дитини.

Одна з форм здобуття дошкільної освіти може бути забезпечена шляхом організації груп для дітей старшого дошкільного віку на базі загальноосвітніх навчальних закладів. При цьому, освітня робота з ними має розглядатися як здійснення комплексу педагогічних заходів, спрямованих на загальний розвиток дитини (фізичний, психічний, пізнавальний, соціально-моральний тощо); створення передумов для формування основ загальних навчальних умінь та навичок (організаційних, інтелектуальних, комунікативних), різних життєвих компетенцій, які б забезпечили дитині успішну учбову діяльність не тільки у першому класі, а і на наступних життєвих етапах.

До цих груп залучаються діти п’ятирічного віку, які з різних причин не відвідують дошкільні навчальні заклади, а також шестирічні діти, які підуть до школи у сім років. Групи створюються з метою здійснення концентрованого системного підходу до соціальної адаптації, фізичного, пізнавального, мовленнєвого, емоційно-ціннісного, художньо-естетичного розвитку дітей перед початком шкільного життя.

За рішенням територіальних органів управління освітою групи дітей старшого дошкільного віку комплектуються керівником дошкільного або загальноосвітнього навчального закладу, на базі якого працюватимуть. Приміщення комунальних загальноосвітніх навчальних закладів для розміщення таких груп надаються безоплатно.

Кількість дітей у групі визначається засновником, але не має перевищувати 20 осіб.

Групи при загальноосвітніх навчальних закладах можуть працювати повний або неповний день, із забезпеченням харчування і без нього (це залежить від місцевих умов та бажання батьків). Як правило, ці групи функціонують короткотривало (до 4 годин, без харчування) з урахуванням періодів найвищої працездатності: з 9.00 (10.00) до 12.00 (13.00) чи з 15.00 (16.00) до 17.00 (18.00) години, упродовж усього навчального року чи сезонно (не менше трьох місяців), щодня (5 разів на тиждень) або 2-3 рази на тиждень.

Штатні розписи закладів, які мають такі групи, встановлюються і затверджуються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Робочий час педагогів вираховується відповідно до тижневого навантаження та тривалості перебування дітей у цих групах, з урахуванням Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів. Безпосереднє керівництво та контроль за роботою груп, в яких діти здобувають дошкільну освіту, здійснює керівник дошкільного або загальноосвітнього навчального закладу, на базі якого працюють ці групи, спеціалісти і методисти відповідних органів управління освітою.

Освітня робота з дітьми цих груп проводиться з урахуванням гуманістичного, особистісно орієнтованого, інтегрованого, діяльнісного, системного, культурологічного та інших сучасних підкодів. Вона здійснюється за принципами науковості, актуальності, свободи вибору і достатності змісту, цілісності та логічності, систематичності, повторності та концентричності, перспективності і наступності, реальності заходів, природовідповідності, урахування регіональних і місцевих умов. Освітній процес будується відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти, змісту чинних освітніх програм та з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей розвитку дітей.

У 2014/2015 навчальному році чинними є наступні програми.

Комплексні освітні програми:

  • “Впевнений старт”, програма розвитку дітей старшого дошкільного віку (авт. кол.: Андріетті О. О., Голубович О. П. та ін.);
  • “дитина”, програма виховання і навчання дітей від 2 до 7 років (наук. кер. Проскура О. В., Кочина Л. П., Кузьменко В. У., Кудикіна Н. В.);
  • “дитина в дошкільні роки”, освітня програма (наук. кер. Крутій К. Л.); – “Українське дошкілля”, програма розвитку дитини дошкільного віку (авт. кол.: Блан О. І., Возна Л. М., Максименко О. Л. та ін.);
  • “Соняшник”, комплексна програма розвитку, навчання і виховання дітей дошкільного віку (авт. Калуська Л. В.);
  • “Я у Світі” (нова редакція), програма розвитку дитини дошкільного віку (наук. кер. Кононко О. Л.);
  • “Стежина”, програма для дошкільних навчальних закладів, які працюють за вальдорфською педагогікою (авт. Гончаренко А. М., Дятленко Н. М.).

Парціальні освітні програми:

  • “Про себе треба знати, про себе треба дбати”, програма з основ здоров’я та безпеки життедіяльності дітей віком від 3 до б років (авт. Лохвицька Л. В.);
  • “Казкова фізкультура”, програма з фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку (авт. Ефименко М. М.);
  • “Грайлик”, програма з організації театралізованої діяльності в дошкільному навчальному закладі (авт.: Березіна О. М., Гніровська О. З., Линник Т. А.);
  • “Радість творчості”, програма художньо-естетичного розвитку дітей раннього та дошкільного віку (авт.: Борщ Р. М., Самойлик Д. В.);
  • “Скарбниця моралі”, програма з морального виховання дітей дошкільного віку (авт. Лохвицька Л. В.);
  • “Граючись вчимося. Англійська мова”, програма для дітей старшого дошкільного віку, методичні рекомендації (авт.: Гунько С., Гусак Л., Лещенко З.).

Ці програми розробляються як цілісні документи, де програмові вимоги викладено за принципом наступності, тобто поступового ускладнення матеріалу відповідно до віку дітей (від трьох до шести років). Тому зміст роботи, передбачений для вихованців старшої групи, які постійно відвідують дошкільні навчальні заклади, не можна переносити без коректив у роботу з п’ятирічними дітьми, що не мають досвіду педагогічного впливу. В такому випадку більш адаптованою для роботи з дітьми старшого дошкільного віку в групах підготовки до школи на базі загальноосвітніх навчальних закладів е програма розвитку дітей старшого дошкільного віку “Впевнений старт”.

Ефективність освітнього процесу як в дошкільних навчальних закладах так і при забезпеченні інших форм здобуття дошкільної освіти, в тому числі в групах підготовки до школи на базі загальноосвітніх навчальних закладів, багато в чому залежить від забезпечення якісного навчально-методичного супроводу програм. Це навчально-методичні, методичні посібники, рекомендації для педагогів та батьків; навчальні посібники, енциклопедії, хрестоматійні збірки, робочі зошити, альбоми для спільної роботи дорослого з дітьми. Зазначені види навчальної літератури, варіативно об’єднані автором або самим педагогом у навчально-методичні комплекти, сприяють налагодженню тісної психолого-педагогічної взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу та реалізації інтегрованого підходу до формування різнобічно розвиненої особистості дошкільника. Тому доцільним і правомірним е використання в освітній роботі з дітьми комплектів навчальної літератури (односпрямованих, різноспрямованих, тематичних, комбінованих), які відповідають вимогам освітнього стандарту та орієнтовані на виконання завдань чинних програм.

Інформація про наявне програмно-методичне забезпечення дошкільної освіти міститься в Переліку навчальних видань, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання в дошкільних навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році, з яким можна ознайомитися на сайтах

Міністерства освіти і науки України (www.mon.gov.ua) та Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (www.iitzo.gov.ua).

Під час організації роботи зі старшими дошкільниками педагогові слід враховувати основні закономірності їхнього фізіологічного, психічного та соціального розвитку, а відтак визначити зміст, обсяг та форми роботи. Провідною формою організації освітньої роботи в групах для дітей старшого дошкільного віку на базі загальноосвітніх навчальних закладів залишаються заняття. При цьому слід уникати дублювання шкільних уроків за формами проведення, змістом завдань, методами і прийомами навчання, способами організації дітей, не варто також підпорядковувати зміст дошкільної освіти логіці навчальних шкільних дисциплін.

Заняття традиційно розподіляються за розділами: ознайомлення з довкіллям та природою, розвиток мовлення та художня література, логіко-математичний розвиток, навчання елементів грамоти, підготовка руки дитини до письма, образотворча діяльність, музика, фізична культура. Проте такий розподіл е умовним з огляду на можливу інтеграцію в їхньому змісті різних розділів програми, змістових ліній, ліній розвитку тощо. До розкладу можуть також вводитися заняття з іноземної мови, хореографії, плавання, комп’ютерної грамоти тощо.

Кількість і тривалість занять (як правило, в першій половині дня) має відповідати віковим можливостям дітей. Для дітей старшого дошкільного віку передбачається 3 заняття на день при 3-5-денному робочому графіку на тиждень, їх тривалість має становити 25-30 хвилин. У перервах між заняттями (10-15 хв.) проводяться динамічні паузи (комплекси фізичних вправ, рухливі ігри), організовується трудова діяльність. Розміщення дітей під час занять має бути зручним для них самих і педагога та періодично варіюватися (за столами і партами окремо розставленими, зсунутими по 2, розміщеними півколом; сидячи на стільцях, килимку у колі та ін.). Це сприятиме запобіганню втоми, уникненню статичних навантажень, динамічній зміні видів діяльності.

У процесі занять з дітьми увага приділяється поступовому формуванню у них базових навчальних умінь (слухати і чути мову педагога, розуміти звернення до них, вказівки, інструкції та діяти відповідно до них, аналізувати зразки, відтворювати і змінювати їх, контролювати результати своєї діяльності, дотримуватися заданого ритму діяльності, організовувати своє робоче місце тощо). На початковому етапі навчання ці діти потребують особливої підтримки і заохочення для подолання труднощів на власних позитивних досягненнях.

Чільне місце у житті дошкільників посідає гра, як ефективна організаційна форма, провідний метод та засіб розвитку, навчання і виховання дітей. Тому навчання старших дошкільників у процесі спеціально організованих занять та у повсякденному житті має насичуватись іграми і вправами розвивального, дидактичного характеру — та з різною змістовою спрямованістю: мовленнєвою, логіко-математичною, українознавчою, природознавчою, екологічною, художньо-естетичною, руховою та ін.

У центрі уваги педагогів груп дітей старшого дошкільного віку має бути завдання щодо формування у дітей мотиваційної готовності, яка у тому числі включає: правильне уявлення про школу, певне позитивно-емоційне ставлення до неї; бажання йти до школи, вчитися без тиску зовні; позитивне ставлення до вчителя, розуміння його професійної ролі і позиції; готовність взяти на себе роль учня.

Особлива місія – у методичних служб навчальних закладів, районних, міських та обласних управлінь освіти. Вони мають надавати спеціальну консультативну допомогу родинам та педагогам, залученим до різних форм охоплення дітей старшого дошкільного віку, в організації роботи, доборі змісту, плануванні, виходячи із загальної тривалості періоду перебування 5-6- річних дітей в закладі, кількості занять впродовж тижня та інших чинників.

Кінцевим результатом освітньої роботи груп для дітей старшого дошкільного віку на базі загальноосвітніх навчальних закладів е сформованість у майбутніх першокласників психологічної і фізичної готовності до шкільного життя й переходу у новий соціальний статус – школяра.

Директор департаменту
загальної середньої та
дошкільної освіти Ю. Г. Кононенеко

21.01.2018року.

Корисні поради

ШАНОВНІ БАТЬКИ!

Якщо Ви хочете:

– переглянути з дітьми добрі та цікаві мультфільми, то зайдіть на сайти:

v11

http://www.ex.ua/153697

http://aburmu4.tv/news/multflmi/502742-popelyushka.html

http://www.nosiki.cv.ua/load/multiki_onlajn/66

http://my-ua.info/?m1prm=5

http://nebo.at.ua/publ/pro_ditej/multfilmi_dlja_ditej/26

http://ukrmult.org.ua/

http://kinoprostir.com/multfilm/ukrayinski-multyky-onlajn.html

– зайняти дітей грою або погратись разом з ними, то відвідайте наступні сайти:

tiger-1359228372

http://dnz155.at.ua/publ/didaktichni_igri_ta_posibniki/znajdi_riznicju_na_dotik/8-1-0-85

http://abetka.ukrlife.org/g_entre.htm

http://petryk.com.ua/ua/articles/144.html

http://doshkolnik.org/igri/index_uk.html

ОНЛАЙН:

Пазли – http://pustunchik.ua/games/puzzles

Розвиваючі – http://pustunchik.ua/games/logical

Музичні ігри http://www.muz-urok.ru/muz_igra.htm
http://www.yayoye.com.ua/muzichni-instrumenti-online-gra/45483/

– ознайомитись з сучасними формами роботи та зайняти своїх дітей, то зайдіть на сайти:

223671_html_m2916def4

Вчимось співати(прогорнути сторінку) – http://zaspivaj.com/narodni.html

Малювати –http://cl.rushkolnik.ru/docs/8082/index-138814.html

Працювати з папером

http://vidido.ua/index.php/pogliad/article/kviling_jak_skrutiti_krasu_z_paperu/

– оригамі – http://deti.e-papa.com.ua/samorobky/7/

– аплікація – http://deti.e-papa.com.ua/samorobky/10/

З пластиліном – http://dnz1.s.goroo.org.ua/tvorcha-majjsternya/

– прочитати дітям казки, вірші, оповідання легенди… :

kazki054

http://abetka.ukrlife.org/kazki.html

http://nashakazka.org.ua/

http://maluk.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=365&Itemid=164

14.10.2017 р.

Памятка для батьків

«Чого вчиться дитина в сімї ?»

(вихователь-методист Бурковська О. А.)

Ви можете довго читати дитині лекції про правила поведінки, навчати її бути доброю, ввічливо спілкуватися з людьми, пробачати і любити. Але насправді більшість знань у цій сфері діти отримують, спостерігаючи за діями і вчинками своїх батьків. Тому закономірно, що ваші діти стають вашим дзеркальним відображенням. І саме батьківські вчинки, а не слова моделюють особистість дитини! Тож звертаємо увагу на

10 основоположних понять, розуміти які дитина вчиться у сімї.

  • Щасливий шлюб. Модель сім’ї дитина переймає зі своєї родини. Що щасливіший ваш шлюб, то більше шансів на сімейне щастя в майбутньому у вашої дитини.
  • Повага. Непросто навчити дитину поважати. Вона сама має побачити й відчути таке ставлення. Найкращий спосіб продемонструвати дитині повагу в сім’ї – це виявляти її одне до одного.
  • Обов’язки. Дитина має знати, що кожен член сім’ї повинен виконувати певні обов’язки. Оскільки вона ще маленька і її обов’язки – це вчасно їсти і лягати спати, на власному прикладі покажіть дошкільнику, що таке справжні обов’язки і їх слід виконувати. Саме від вас дитина дізнається, що є обов’язки жінки і чоловіка, матері й батька. Відтак у її свідомості починають вибудовуватися правильні моделі поведінки в сім’ї.
  • Рівноправя і компроміси. У дитячі роки дитина ледь розуміє значення цих понять, адже батьки завжди діють за принципом «усе найкраще – дітям.» Оскільки в особі мами й тата дошкільник бачить маленьку соціальну групу та спостерігає за стосунками в ній, він буде копіювати їхні моделі у своєму середовищі – на дитячому майданчику, у дитячому садку.
  • Радість сімейного буття. Лише зі щасливими і люблячими батьками, дитина теж зможе стати щасливою і зрозуміти, що сім’я це найбільша цінність людини.
  • Конфлікт. У жодному разі не можна влаштовувати скандал на очах у дитини. Демонструйте їй, як мирно й розумно уникати, розв’язувати конфліктні ситуації.
  • Безумовна любов. Лише постійно перебуваючи в атмосфері щирої і безумовної любові, дитина може зрозуміти, що це таке. Не пізнавши своєчасно цього почуття, вона навряд чи зможе його відчути і проявити у дорослому житті.
  • Вибачення. Просіть вибачення одне в одного в присутності дитини, нехай вона бачить і чує це. Усі мають право на помилки. Нічого страшного, якщо хтось оступився, розлютився або забув щось зробити, гірше, якщо він не вибачився за це перед близькими людьми.
  • Почуття. Багатьом людям складно виражати свої почуття, вони соромляться і приховують їх. Але як можна соромитися самого себе і бути не щирими? Такі проблеми родом із дитинства. Тож не соромтеся говорити, наприклад, своєму чоловікові, як ви його кохаєте, цінуєте, тощо.
  • Щедрість. Покажіть дитині, що з близькою людиною потрібно ділитися всім – від крихти хліба до почуття та емоцій.

22.09.2017 р.

Поради для батьків щодо художньо-естетичного розвитку дошкільників

Для розвитку вашої дитини в образотворчій діяльності важливо створювати належні умови в цьому напрямку:

  • Відвідуйте зі своєю дитиною художні виставки,мистецькі заходи в місті, дитячі вистави в ляльковому, драматичному театрі. Це виховує естетичні смаки дитини.
  • Обладнайте для своєї дитини куточок творчості, де дитина зможе вільно створювати художній образ .
  • Надайте дитині право вибору зображувальних матеріалів враховуючи вікові можливості дитини. Дітям раннього віку підготуйте магнітну дощечку, лінолеум для малювання крейдою,олівці,великий шматобоїв для малювання,який можна скотчем прикріпити до дверей або альбом. Для дітей 3-4 років доступними мають бутифломастери, фарби,яскраво ілюстровані книжки з реалістичними зображеннями для перегляду, кольо-рове тісто для створення пластичних образів, глина. Дітям 4-6 років дуже важливо підготувати руку до письма в школі.
  • Залучайте дітей до роботи з тістом під час приготування блюд з тіста, ви-пічки зокрема, давайте можливість творити під час прогулянки крейдоч-ками на асфальті,восковими крейдочками , фломастерами, гуашевими та акварельними фарбами, кольоровими олівцями, ліпити пластиліном.
  • Допоможіть дитині вирізати прості форми ножицями по прямій,заокруг-литикути в квадратних формах перетворюючи їх чарівним чином на овочі , фрукти, м’ячик для котика, колесо для машини …вирізати за силу-етним контуром малюнок зі старого журналу.
  • Не опікуйте надміру свою дитину , не бійтесь надавати дитині більше са-мостійності . Це дозволить уникнути проблем з адаптацією дитини до навчальної діяльності в дитсадкута надалі в школі.
  • Надайте можливість дитині стати ілюстратором улюблених мультфіль-мів, казок, тренувати руку, штрихуючи розмальовки.
  • Визнавайте неповторну індивідуальність творчості вашої дитини.
  • Давайте особистий приклад у ставленні до мистецтва, до самостійної образотворчості.Підтримуйте бажання дитини творити.
  • Організовуйте вернісажі в родинному колі.
  • Не захвалюйте дитину,намагайтесь давати позитивну оцінку роботі, ана-лізуючи недоліки для подальшого стимулювання до творчості.
  • Подаруйте дитині кілька хвилин уваги для співтворчості, допоможіть від-крити наш барвистий світ в його неповторності і в майбутньому ваші зу-силля повернуться вдячністю дитини, що не боїться творити і керується особистим девізом : «Я все можу!»

08.09.2017 р.

«Золоті» правила

для батьків майбутніх першокласників

1. Не марнуйте часу дитини! У ранньому дитинстві малюк найкраще сприймає нове, накопичує знання.2. Фор
муйте самоповагу!
Висока самооцінка додає сміливості, упевненості, учить ризикувати. Діти мають усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.
3. Навчіть дитину спілкуватися! Є шість умов, за яких дитина виробляє корисні навички: щира любов до батьків; приязне ставлення до оточуючих; зовнішня привабливість (одяг, манери); можливість спостерігати соціальне спілкування (поведінка батьків, учителів); висока самооцінка; достатній запас слів; уміння підтримувати розмову.
4. Пильнуйте, щоб дитина не стала «телеманом». Сидіння перед телевізором гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку, що відповідає за розвиток мовлення. Із часом у дитини можуть виникнути ускладнення в спілкуванні
5. Виховуйте відповідальність, порядність. Слід не лише пояснювати, що добре, а що погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.
6. Навчіть дитину планувати сімю. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї виховують краще за будь-які лекції.
7. Подбайте про гарне оточення. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким дружать ваші діти, поцікавтеся репутацією школи, до якої вони підуть.
8. Будьте вимогливими! Дітей з високою самооцінкою, почуттям особистої гідності, умінням робити щось краще за інших, виховують, зазвичай, у сім’ях, де до них ставляться високі вимоги. Але не будьте тиранами!
9. Привчайте дитину до праці!
Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає до певних зусиль.
10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай вони вчаться на особистих помилках, звикають робити щось краще за інших. Якомога більше спілкуйтеся з дітьми!

Батьки для дитини мають бути гідним зразком поведінки і вчинків.

Тож піклуйтеся про свій авторитет!

Пам’ятка для батьків

Організація трудового виховання в сімї

Шановні батьки!

* Залучаючи дитину до праці, ви насамперед дбаєте про її успішність у дорослому житті й створюєте умови для розвитку таких важливих якостей як самостійність, упевненість у власних силах, цілеспрямованість, працелюбність, повага до праці інших.

* Пам’ятайте: основні трудові вміння з різних видів праці у дитини формують педагоги дошкільного закладу. Проте щоб уміння перетворилися на сталі навички, їх конче необхідно постійно закріплювати в щоденному житті родини.

* Щовечора, забираючи дитину з садка, перегляньте інформацію в куточку батьків, аби дізнатися, яке цікаве завдання ви можете виконати зі своїм малюком удома.

* Розпитуйте дитину про те, як минув її день у дитячому садку: чим він був заповнений, про що вона дізналася, чого навчилася за цей день, які події плануються у майбутньому.

* Цікавтеся, чи все з того, чого навчають у дитячому садку, вдається вашому малюкові.

Разом обговоріть причини успіхів і невдач. Спробуйте повторити з дитиною вдома те, чого її навчили в дитячому садку.

* Постійно демонструйте позитивне ставлення до трудової діяльності та проявів самостійності з боку дитини. Заохочуйте і схвалюйте її зусилля і досягнення.

* Поспостерігайте за своєю дитиною і спробуйте визначити. Який вид праці їй найбільше до вподоби, поділіться результатами своїх спостережень з вихователем.

* Виберіть спеціальний день і разом з сином чи донькою придбайте матеріали для трудових справ відповідно до інтересів дитини ( набори дитячих столярних інструментів, «Юний городник», матеріали для вишивання, плетіння з бісеру тощо).

*Пам’ятайте: «чарівні слова» спонукають дитину до будь-якої діяльності, зокрема й до трудової, навіть не цікавої, на перший погляд: «Спробуй разом зі мною…».

*Пояснюйте значення трудових дій, які виконуєте разом з дитиною чи окремо. Мотив праці (для чого і для кого це робиться) має бути зрозумілим малюкові.

* Не забувайте ввечері розповісти синові чи доньці про свій день, свою працю на роботі й удома, поділитися власними досягненнями та проблемами. У доступній формі й добираючи адекватний вікові дитині зміст, обговоріть свої проблеми, щоб вона відчула вашу повагу та партнерське ставлення.

Бурковська О. А.

Методист ДНЗ

27.11.2017 р.

Консультація практичного психолога (День відкритих дверей)
для батьків дітей старшого дошкільного віку


«Формування внутрішньої позиції школяра у старших дошкільників»

Батьки вважають, що ди­тина готова до школи, якщо вміє чита­ти, писати й рахувати. Та цього замало для успішного оволодіння навчальним матеріалом. Важливо, щоб вона мог­ла мислити і захищати власну думку, розв’язувати проблемні ситуації, взає­модіяти з однолітками та доросли­ми, вміла оцінювати свої можливості та вчинки тощо. Бажання стати учнем, учитися з’являється наприкінці дошкільного віку майже в усіх дітей. Воно пов’язане з тим, що малюк починає усві­домлювати своє становище, яке не відповідає його віковим можливостям. Він уже не задово­лений тими способами наближення до життя дорослих, які дає гра.

Мотиваційна готовність виявляється у настрої дитини, її прагненні, бажанні йти до школи, яке поєднується з тим, як вона уяв­ляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію.

Більшість дітей прагне стати школярами, пов’язуючи це бажання передусім із зовнішні­ми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі при­таманної дітям допитливості (бажання опанувати грамоту, читання тощо). Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов’язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, то вона виявляється неспроможною взяти на себе обов’язки учня. Тому основними компонентами мотиваційної підготовки є правильні уявлення про навчання, як важливу й відповідальну діяльність, а також пізнавальний інтерес до довкілля.

Навчальна діяльність відбувається завдяки двом групам мотивів: соціальним — пов’язаним із зовнішньою привабливістю процесу нав­чання (бути першокласником, відвідувати школу, стати кимось у майбутньому тощо) та пізнавальним, пов’язаним безпосередньо із самим змістом і процесом навчання. Саме поєднання цих двох груп мотивів є «внут­рішньою позицією школяра» і вважається кри­терієм готовності до шкільного навчання.

Показники сформованості внутрішньої позиції школяра

ü Відмова від переважання дошкільно-ігро­вого, індивідуально-безпосереднього спо­собу існування.

ü Наявність позитивного ставлення до нав­чально-пізнавальної діяльності.

ü Встановлення нового типу стосунків з до­рослим як з учителем, носієм та трансля­тором знань.

Першокласники ще не дуже добре усвідомлюють, навіщо потрібно вчитися. Спочатку їх цікавить зовнішня приваб­ливість навчання: шкільна атрибутика, зміна соціального статусу тощо.

На момент приходу до школи у шестирічок переважають широкі соціальні мотиви, дуже різні за змістом і формою — від зміни соціального статусу, певного престижу, потреби у спіл­куванні до запобігання невдачам. Ці мотиви здебільшого формуються під впливом оточен­ня: родини, однолітків, дошкільного закладу. Пізнавальні мотиви, спрямовані на отримання нових знань, що випливають із потреби у ро­зумовій діяльності, а також пов’язані із задоволенням природної допитливості, посідають незначне місце. На формування пізнавальних мотивів значною мірою впливає готовність ді­тей систематично докладати зусилля, бажання отримати нові знання, самостійно працювати.

У багатьох дітей не скла­дається об’єктивне уявлення про школу: воно або надто ідеалізується, неадекватно опти­містичне, або надто негативне: школа викликає побоювання (як щось чуже, тривожне, небезпечне).

Велику роль у становленні мотивації до нав­чання відіграють і рідні дитини. Якщо вони ляка­ють її: «Підеш до школи — побачиш, що це таке» (формується страх перед невідомим), «Скоро будеш учитися у школі, там побачиш, який ти ро­зумний» (невпевнені у розумових здібностях дитини) — занижують дитячу самооцінку, формують зневіру в свої сили, то вже через певний час мотивація просто щезне.

Як зробити так, щоб дитина із задоволен­ням пішла в школу?

1. Дати дітям поняття, що таке школа, пере­рва, урок, дзвінок.

2. Грати разом із дитиною в школу.

3. Читати малюку літературу про шкільне життя.

4. Розповідати маляті про школу, про свій позитивний дитячий шкільний досвід.

5. Заздалегідь познайомити дитину зі шко­лою, вчителькою та майбутніми однокласни­ками.

Сам факт вступу до шко­ли змінює суспільне становище дитини — у неї з’являються обов’язки, своє шкільне життя. Змі­нюється її статус і в сімейному оточенні: вона має право на робоче місце в кімнаті, на необ­хідний для занять час, на розваги й відпочинок. Саме це й підносить дитину у власних очах, зміцнює значущість навчання. Батьки мають знати, що мотиваційна готовність до навчання у школі виявляється у прагненні дитини до нав­чання, бажанні бути школярем, у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; в володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціаль­ного розвитку.

Усе це забезпечує психологічні передумо­ви для включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов’язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутньогошколяра. Якщо в дитини сформувалися адек­ватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та по­ведінки у класі, взаємини з учителем і школя­рами. І через певний час дитина із задоволенням, піднесенням, упевненістю йтиме до шко­ли, знаючи, що вона — розумний, та успішний учень, що в неї, якщо не сьогодні, то завтра, обов’язково все вийде. Тому до школи вона йде для того, аби навчитися чогось нового, цікаво­го, а потім обов’язково поділитися з рідними, розповісти друзям, навчити їх того, чого сама ще вчора не знала.

Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може успішно навчатися в школі. Шлях розвит­ку кожної дитини індивідуальний. Хтось по­чинає ходити раніше, ніж інші, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви.

Відомо, що готовність дитини до школи за­лежить від багатьох чинників і людей, які беруть безпосередню участь у вихованні, але насампе­ред від батьків.

Виховувати дитину — велике мистецтво, тому що сам процес виховання — це безперервна робота серця, розуму і волі батьків.

Створення позитивного ставлення до школи у дошкільника

  1. Найкраще розпочати підготовку до школи з ігор, під час яких дитина набуває нових знань умінь і навичок, а також розвиває свої здібності. Мова ігор дуже добре зрозуміла дитині, оскільки на цьому етапі вона засвоює культуру саме таким чином.
  2. Прагніть не створювати у дитини враження, що заняття та ігри з нею є сенсом вашого життя, тому грайтеся з малюком, наприклад, під час приготування вечері на кухні («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Назви всі предмети на столі одним словом», «Чому одні продукти кладемо в першу шафу, а інші – у другу?» тощо), по дорозі в дитячий садок, у машині, в автобусі («Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п ять назв квітів, посуду, меблів…» тощо).
  3. Заняття вимагають систематичності: 10-15 хвилин щодня дадуть кращий результат, аніж година-дві у вихідні.
  4. Не забувайте оцінювати успіхи дитини, а при невдачах підбадьорюйте її дії словами: «Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Якби ти зробив так (показ, по­яснення), то було б іще краще».
  5. Діти емоційно чуйні, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру, або ви погано почуваєтеся, то краще відкласти заняття. З поганим настроєм, через силу не грайтеся з ди­тиною. Ігрове спілкування має бути цікавим і для неї, і для вас.
  6. Сходіть із дитиною у школу, де вона вчитиметься, покажіть їй, де роздягальня, їдальня, туалет.
  7. Розповідайте дитині про розпорядок дня у школі, про те, чим займаються діти під час уроку, в яких випадках можна звернутися до вчителя.
  8. Поділіться власним досвідом шкільного життя, звичайно, якщо він позитивний («Коли я вперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учителька нам показала, розповіла»), розкажіть про смішний випадок на уроці.
  9. Читайте розповіді про школу, школярів, учителів.

10. Прагніть створити у дитини адекватне, об’єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутнього учня. Адже відоме перестає бути не­зрозумілим, таким, що турбує і лякає!

Як розвивати мовлення дітей

1. Розмовляйте з малюком якомога частіше. Ваше мовлення повинно бути граматично правильним.
2. Будьте уважними до того, що намагається сказати вам малюк. Вислуховуйте його та давайте відповіді на всі запитання, адже це вчить дитину не тільки розмовляти, а й мислити.
3. Якщо дитина помиляється, коли говорить, ставтеся до того поблажливо, бо ваші критичні зауваження можуть вплинути так, що малюк , боячись помилитися, повільніше розвиватиметься.
4.Розвивайте вміння малюка слухати та бути уважним. Грайте з ним ігри, що сприяють розвитку вміння слухати та чути, учіть слухати і розрізняти навколишні звуки.
5. Часто діти вміють отримувати все бажане без допомоги слів. Привчайте дитину до того, щоб вона якомога повніше висловлювала свої бажання, говорила нові слова. речення, фрази.
6. Учіть дитину невеликих віршиків, казочок, адже запам’ятовуючи їх та повторюючи, вона вивчає нові для себе слова, тренує пам’ять та увагу.
7. Учіть малюка будувати зв’язні розповіді про те, що його оточує, описувати малюнки в книжках. Це допоможе дитині уявити події, що мають відбутися, зуміти знайти форму для розповіді про них та висловлювання.
8. Постійно вводьте нові слова, що зображують предмети навколишнього світу, явища та події, пояснюйте значення нових слів, що зустрічаються в мовленні, казках там віршах, що ви читаєте.
9. Опановуючи мовлення, дитина починає використовувати його не лише для спілкування з іншими людьми, але й для того, щоб планувати власну діяльність. Навчайте розповідати про те, що він планує робити спочатку вам. Такі розповіді допоможуть дитині швидше навчитися планувати свої дії та розповідати про них.
10. Якщо ви приділите розвитку мовлення дитини достатньо часу, сили та уваги, то з часом ваш малюк обов’язково порадує вас чудовою вимовою, умінням гарно розмовляти, правильно будувати речення, в нього сформується природне чуття мовлення, любов до слова – писаного чи сказаного.

Приємного вам спілкування!

Свірщ Катерина Олександрівна

Свірщ К.О.
практичний психолог

Щоб ігри сприяли розвитку дитини, дорослим необхідно

• більше розмовляти з дитиною (під час розмови потрібно змінювати інтонації, робити паузи, щоб малюк також міг висловитися), оскільки це забезпечує мовний розвиток;

• заохочувати дитину досліджувати нові предмети, торкаючись їх (при цьому називати властивості предмета: твердий, м’який, хо­лодний, гладенький та ін.);

• придумувати різноманітні ігри з маленькими лялечками (або розмальованими пальцями), нехай вони живуть реальним жит­тям. Такі міні-вистави сприяють розвитку мовного запасу ди­тини;

• пропонувати дітям музичні інструменти (барабан, маракаси та ін.). Биття в барабан задовольняє потребу малюка виплеснути енергію, якої у нього дуже багато. А під музику діти танцюють і стрибають. Така можливість допомагає малятам краще відчути своє тіло;

• познайомити малюка з книжками. Спеціальні видання із сюрп­ризами, кольоровими картинками неодмінно зацікавлять дити­ну. Таке заняття допоможе малюку розслабитися.

Сенсорні ігри з дітьми раннього віку

Ігри з фарбами

Кольорова вода

Для гри потрібні акварельні фарби, пензлики, 5 прозорих пластикових склянок (надалі кількість склянок може бути будь-яким). Розставте склянки в ряд на столі і наповніть водою. Візьміть на пензлик фарбу одного з основних кольорів – червоний, жовтий, синій, зелений (можете починати з улюбленого кольору дитини, якщо такий є, це допоможе залучити дитину до гри) – і розведіть в одній зі склянок. Коментуючи свої дії, постарайтеся привернути увагу дитини, внесіть елемент «чарівництва» – «Зараз візьмемо на пензлик твою улюблену жовту фарбу, ось так. А тепер … опустимо в склянку з водою. Цікаво, що вийде? Дивись, як гарно!» Зазвичай дитина заворожено стежить за тим, як хмаринка фарби поступово розчиняється у воді. Можна урізноманітнити ефект і в наступній склянці розвести фарбу швидко, помішуючи воду пензликом – дитина ж своєю реакцією дасть вам зрозуміти, який із способів їй більше подобається.

Змішування фарби

Змішуючи фарби, ми можемо створювати нові кольори. Для цього злийте воду різних кольорів в одну склянку або розчиніть в склянці з чистою водою по черзі кілька фарб. Так, з жовтого і червоного кольорів отримуємо жовтогарячий, з синього і жовтого – зелений, з червоного і синього – фіолетовий.

Яскраві відчуття може подарувати процес малювання акварельними фарбами на мокрому аркуші. Для цього на стіл або на підлогу підкладіть клейонку. Намочіть цупкий аркуш паперу для акварелі (просто зануривши в тазик з водою), і покладіть на клейонку, пригладивши вологою губкою. Занурте пензлик в одну з фарб і обережно проведіть по паперу. Продовжуйте іншими фарбами.

Ніби випадково можна провести по паперу пензликом з водою, але без фарби – вода змішується з фарбами і на аркуші з’являться ніжні, розмиті, світлі півтони. Експериментуйте разом з дитиною!

Ляльковий обід

Накрийте на стіл, розставте склянки, посадіть ляльок і ведмедиків і почастуєте їх різними напоями. У грі червона вода перетворюється в томатний сік, біла – в молоко, помаранчева – в фанту, а коричнева – в каву…

Можна затіяти гру в «Ресторан» або «Кафе», враховуючи досвід і вік дитини. Гра може стати приводом повправлятися в рахунку – порахуйте склянки з напоями, щоб вони відповідали кількості «гостей». Використовуючи стаканчики різного розміру, можна знайомити дитину з поняттям величини.

Ігри з водою

Метушня з водою, переливання і бризканням особливо улюблені ігри дітей. Такі ігри можна організовувати не тільки купаючись, але при будь-якій можливості: заглянути в калюжу на асфальті і спробувати розгледіти в ній своє відображення, хмари, гілки; кидати камінці у ставок і спостерігати, як розходяться по воді кола …

Ігри з водою мають і терапевтичний ефект. Сама фактура води надає приємно-заспокійливу дію, дає емоційну розрядку.

Переливання води

Візьміть пластикові пляшки, пухирці, стаканчики, мисочки різних розмірів. Тепер наповнюйте їх водою: «Буль-буль, потекла водичка. Ось порожня пляшечка, а тепер – повна». Можна переливати воду з одного посуду в іншу.

Відчиняй! Закривай!

Переверніть наповнену водою пластикову пляшку. Потім підставте долоню під струмінь, що випливає з горлечка. Прокоментуйте свою дію словами: «Закрили водичку! Як ти попросиш відкрити воду? Скажи: «Оленка (спонукайте дитину використовувати слово), відкривай! Ось, відкрила – знову потекла вода, Буль-Буль-Буль!» Наступного разу дійте долонею дитини, спонукаючи її закрити і відкрити воду.

Фонтан

Якщо підставити під струмінь води ложку або пухирець з вузьким горлечком, вийде «фонтан». Зазвичай цей ефект приводить дітей у захват: «Пш-ш-ш! Який фонтан вийшов – ура!» Підставте пальчик під струмінь«фонтана», спонукаєте дитину повторити дію за вами.

Басейн

Наповнивши таз водою, організуйте гру в «басейн», де вчаться плавати іграшки. Проведення такої гри рекомендується, якщо дитина вже відвідувал басейн і у нього є реальне уявлення про нього. Супроводжуйте хід гри словесним коментарем: «Ось наші лялечки прийшли в басейн. Який великий басейн! У басейні вчаться плавати – ось так. Попливли!»

Озеро

Наповніть великий таз водою: тепер це «озеро», в якому плавають рибки або качечки: «Ось яке глибоке озеро – багато води! В озері плавають качки. Ось мама качка. А ось її дітки – маленькі каченята. “Кря-кря-кря! – каже качка. – Діти, пливіть за мною!” Ось качечки вийшли на бережок і гріються на сонечку» і т.д.

Море

На наступному занятті цей же таз з водою може перетворитися у «море», по якому пливуть кораблики: «Поплив по морю кораблик і гуде: у-у-у! А хто хоче поплавати на кораблі? Зайчик хоче! (Можна використовувати фігурки, виліплені з пластиліну, які міцно встановлюються на палубі) Ось піднявся вітер! Які сильні хвилі! Перекинувся наш кораблик – давай швидше рятувати пасажирів! А тепер полагодимо кораблик і можна пливти далі »і т.д.

Купання ляльок

Викупайте ляльок у теплій водичці, потріть їх мочалкою і милом, загорніть у рушник: «А зараз будемо ляльок купати. Наллємо у ванночку теплої водички – спробуй ручкою водичку, тепла? Добре. А ось наші лялечки. Як їх звати? Це Катя, а це Мишко. Хто перший буде купатися? Катя? Добре. Давай запитаємо у Каті, подобається їй водичка? Не гаряча?» і т.д.

Ігри з мильними бульбашками

Дітям подобається спостерігати за кружлянням мильних бульбашок, з криками захоплення вони носяться по кімнаті, поки не «зловлять» всі бульбашки, і відразу просять повторення. Але самі видути бульбашки часто відмовляються – це вимагає вправності і певного рівня розвитку дихання. Ми пропонуємо попередньо підготувати дитину до гри з мильними бульбашками. Для цього потрібно навчити її сильно дути, направляти струмінь повітря у потрібному напрямку. Пропонуємо такі ігри:

– «Випав сніг» – дути на шматочок ватки у повітрі, щоб вона не впала.

– «Пливи, кораблик!» – Дути на маленький легкий кораблик на воді.

– «Котись, кулька!» – Дути на маленьку кульку, можна дути через трубочку.

– «Бульбашки» – Дути через трубочку в стакан, наполовину наповнений водою. Гра покаже, чи сформований у дитини цілеспрямований видих.

Граючись з мильними бульбашками, дотримуйтесь правил безпеки. Слідкуйте, щоб дитина не втягував кістка в рот. Він може зробити це за інерцією, якщо звик пити сік з пакетиків через трубочку, або захоче спробувати рідина для мильних бульбашок на смак. Тому використовуйте нешкідливі речовини і потроху.

Мильні бульбашки

Щоб викликати в дитини інтерес до самостійного видування бульбашок, запропонуйте йому крім рамки з купленого пухирця різноманітні трубочки – для цього візьміть трубочку для коктейля, склейте з щільного паперу товсту трубу. Для отримання великого міхура підійде і невелика пластикова пляшка з відрізаним дном. Можна розібрати гелеву ручку і використовувати її корпус – прозору трубочку з твердої пластмаси.

27. 11. 2017 р.

IMG_9528

Кузьмук Лідія Іванівна

завідувач ДНЗ

Рекомендації щодо дотримання безпеки життєдіяльності дитини

Увага, вулиця!

1. З дому треба виходити завчасно.

2. Бігти не рекомендується. Перед виходом на проїжджу частину необхідно зупинитися на краю тротуару, подивитись ліворуч і праворуч, переконатись у відсутності транспорту. Під час переходу вулиці потрібно, тримати дитину за руку, вчити, щоб вона йшла кроком, тоді краще зможе бачити все навколо.

3. Побачивши потрібний вам транспорт, що стоїть з протилежного боку дороги, не біжіть. Поясніть дитині, що це небезпечно. Під час виходу з транспорту не намагайтесь обійти його спереду або ззаду. Поясніть дитині, що водій зустрічної машини не бачить вас з-за перешкоди. Для переходу дороги потрібно пройти тротуаром до найближчого пішоходного переходу.

4. Виходячи на проїжджу частину з дитиною, припиніть зайві розмови. Вона також повинна звикнути, що під час переходу потрібно мовчати і спостерігати. Переходити дорогу необхідно під прямим кутом.

5. Переходьте дорогу тільки на зелене світло, дитина повинна звикнути, що на червоне світло не переходять, навіть якщо немає машин.

6. Під час переходу вулиці і на зупинках міцно тримайте дитину за руку. Бувають випадки, коли дитина виривається і біжить на проїжджу частину.

7. Пам’ятайте, що дитина вчиться поведінки на вулиці насамперед на вашому прикладі і на власному досвіді.

Порушення Вами рекомендацій, що наведені вище, призводить до засвоєння дітьми неправильної поведінки на вулиці, яку виправити дуже важко.

Правила поведінки під час виникнення стихійного лиха

– під час сильного вітру не ховайтеся під деревами, кущами, а тікайте додому;

– не ходіть під стінами будинків, щоб на вас не впали шматки шиферу, шибок;

– не купайтеся і не плавайте на човні під час сильного вітру;

– не відкривайте у квартирі вікна, балкони, коли дме сильний вітер;

– під час грози не ховайтеся під деревом, адже мокре дерево притягує до себе електричний розряд;

– під час грози не можна сидіти біля відчиненого вікна, тримати високо над головою металеві предмети;

– у квартирі необхідно вимкнути всі електричні прилади, телевізор, світло, зачинити вікна, двері, кватирки;

– якщо під час грози ви з дитиною опинилися поза приміщенням, на природі, сховатись треба десь у балці, канаві, не бігти, краще лягти на землю;

не можна купатися у річці під час грози, бо вода – провідник електричного струму.

Стався нещасний випадок: перша допомога

Забив голову. Покладіть малюка у ліжечко. Прикладайте холодні компреси на забите місце й відразу міняйте їх, тільки-но компрес зігріється. У разі нудоти, блювання, запаморочення негайно викликайте «швидку допомогу» – можливий струс мозку.

Порізався або подряпався. Ушкоджене місце промийте ватою, змоченою перекисом водню. Краї рани змастіть йодом або зеленкою. Накладіть пов’язку. Якщо ранка глибока, кровоточить, зверніться до хірурга.

Засунув сторонній предмет у вухо. Ні в якому разі не намагайтеся витягнути його самі, ви ризикуєте пошкодити барабанну перетинку. Терміново доправте малюка до лікарні. У будь-якому разі намагайтеся заспокоїти дитину. Не показуйте їй, що ви хвилюєтесь. Робіть усе швидко, але без метушні.

Ошпарився гарячою рідиною. Ушкоджене місце поливайте холодною водою – це зменшить біль. Пухирець не проколюйте. Якщо обпечене місце більше за дитячу долоню, потрібна термінова медична допомога. До приїзду лікаря прикрийте ушкоджене місце стерильною марлею. Нічим не змащуйте, не присипайте.

Проковтнув ліки. Негайно викличте в дитини блювання, засунувши в рот палець, обгорнутий бинтом і натискуючи на корінь язика. Спробуйте відразу з’ясувати, які саме ліки та в якій кількості проковтнула дитина. Раптова сонливість, слабкість чи, навпаки, різке збудження – ознаки отруєння. Викликайте «швидку допомогу».

Проковтнув мякий предмет. Якщо це круглий, гладенький предмет, не хвилюйтеся, він не завдасть шкоди органам травлення, а вийде через добу з випорожненнями. Гострий предмет може травмувати стравохід, шлунок, кишечник. Якщо дитина скаржиться на болі в животі, необхідна термінова медична допомога. Ні в якому разі не давайте проносне. Годуйте маля тільки м’якою їжею – тушкованим протертим яблуком, картопляним пюре.

28. 11. 2017 р.

Поради
щодо попередження зараження грипом

Вірус грипу небезпечний, але не всесильний. Можна легко уникнути зараження грипом навіть під час епідемії, якщо дотримуватися кількох порад.
1. Уникати скупчень людей — аби зменшити вірогідність контактів із хворими людьми, при тому що деякі з них є заразними навіть до появи очевидних симптомів.
2. Користуватися одноразовими масками за необхідності — щоб захистити себе чи навколишніх від зараження. Хвора людина повинна використовувати маску лише в одному випадку: якщо їй доводиться перебувати серед здорових людей, не захищених масками. Маска ефективна, тільки якщо вона прикриває рот і ніс. Важливо пам’ятати, що у будь-якому випадку маску потрібно замінити, як тільки вона стане вологою чи забрудниться.
3. Регулярно провітрювати приміщення і робити вологе прибирання як у помешканні, так і в робочих приміщеннях, щоб не залишати навколо себе живі віруси й бактерії, що можуть залишатися активними впродовж годин після перебування у приміщенні хворої людини.
4. Повноцінно харчуватися, висипатися, уникати перевтоми — для підвищення опірної здатності організму. Це збільшить шанси запобігти як зараженню, так і важким формам хвороби та її ускладненням.
5. Мати чисті руки – інфекція потрапляє в організм через рот, ніс та очі, яких ви час від часу торкаєтеся руками. Тими ж руками ви тримаєте гроші чи тримаєтесь за поручні, де кілька годин зберігаються в активному стані віруси і бактерії, що залишилися від дотиків рук інших людей. Тому необхідно часто мити руки з милом або обробляти їх дезінфікуючим гелем із вмістом спирту.
6. Користуватися тільки одноразовими паперовими серветками і рушниками -; як після миття рук, так і для того, щоб прикрити обличчя під час кашлю, а також при нежиттю. Багаторазові серветки та рушники, особливо у громадських місцях, суттєво підвищують ризик зараження і широкого розповсюдження інфекції.

Якщо зявилися ознаки хвороби, варто вжити ще кілька нескладних заходів:
– залишатися вдома при перших ознаках хвороби — не йти на роботу або, якщо захворіла дитина, не вести її до школи чи дитячого садочка, щоб не провокувати погіршення стану хворого і не наражати навколишніх на небезпеку, яка може виявитися смертельною для деяких із них;
– не йти до лікаря з найменшого приводу — у випадку грипоподібної хвороби Ви ризикуєте спровокувати погіршення власного стану і створити небезпеку зараження для інших людей. Якщо вас непокоїть стан вашого здоров’я, обов’язково звертайтеся до лікаря, але викликайте його додому;
– ізолювати хвору людину: виділити їй окрему кімнату і посуд, визначити одну людину, яка доглядатиме за нею, і за можливості триматися на відстані 2 метри від хворої людини;
– прикривати рот і ніс під час кашлю та чхання — аби запобігти розпорошенню інфікованих краплин слизу, які є основним джерелом зараження. Бажано робити це за допомогою одноразових серветок, які після використання одразу викидати у смітник. Якщо Ви прикрили рот руками, їх необхідно одразу вимити з милом чи обробити дезінфікуючим гелем, інакше усі ваші наступні дотики становитимуть небезпеку для інших.

Дотримання цих елементарних правил суттєво підвищує Ваші шанси уникнути небезпечного захворювання і допоможе зберегти життя Вам і людям, що знаходяться поручі з Вами.

Поради

щодо запобігання переохолодженню та відмороженню частин тіла

1. Одягайтеся багатошарово. Тобто одягніть на себе кілька легких светрів замість однієї теплої. Це попередить спітніння, яке на морозі небезпечне. Якщо стане гаряче, завжди можна зняти один зі светрів. Із цих же міркувань одяг має бути вільним.
2. Захищайте відкриті ділянки шкіри. Не забувайте вдягати рукавички, а ніс та вуха захищати шапкою, шарфом, піднятим коміром.
3. Візьміть зайвий одяг, якщо плануєте провести цілий день на морозі. Іноді достатньо змінити мокрий одяг на сухий, щоб уникнути переохолодження.
4. Не виходьте на мороз голодним. Обов’язково добре поїжте, краще щось висококалорійне. Замерзли — також з’їжте що-небудь.
5. Заходьте кожні півгодини-годину у тепле приміщення, якщо ви проводите цілий день на вулиці.
6. За можливості візьміть із собою термос із гарячою кавою, чаєм чи супом.
7. Працюйте руками, рухайте ними, аби посилити кровообіг у замерзаючих судинах. Так само рухайте пальцями ніг. Можна пострибати з ноги на ногу, тільки не дуже енергійно, це може зашкодити замерзлим тканинам.
8. Не перевтомлюйтеся. Втомлена людина швидше піддається переохолодженню. Як правило, люди, відчувши, що починають замерзати, рухаються дуже активно. Але це також не зовсім розумно, тому що енергія використовується дуже швидко, а сили треба поновлювати.
9. Слідкуйте за прогнозом погоди.
Категорично забороняється:
– торкатися металу, як голими руками, так і язиком. Метал дуже добре проводить тепло, а отже, миттєво забирає його у вас, і у місці зіткнення може виникнути обмороження. Те саме стосується бензину. Він може дуже швидкообморозити шкіру при зіткненні, а отже, під час роботи з подібними матеріалами на морозі неодмінно використовуйте водонепроникні рукавички.
Перша допомога:
– не слід думати, що переохолодження мине саме по собі. Як тільки з’являться його симптоми – воскові плями та оніміння шкіри, – негайно перейдіть у тепле приміщення;
– перша допомога при переохолодженні нескладна: зігрійтеся, поседіти у теплому приміщенні кілька годин, поїжте;
– у разі обмороження слід негайно звернутися до лікаря. У крайньому випадку треба перевдягнутися: зняти мокрий одяг і загорнутися в теплі простирадла та ковдри. Не можна чіпати обморожені ділянки тіла; за відмороження слід дотримуватися принципу “внутрішнього зігрівання” уражених тканин: накладати термоізолюючі пов’язки (ватно-марлеві, бавовняні тощо), вживати теплі напої;
– ні в якому разі не можна зігрівати уражені тканини тіла гарячою водою або біля гарячих батарей, тому що це може призвести до значного поглиблення ураження;
– обов’язково пийте якомога більше рідини — будь-які теплі напої, крім алкоголю. Вони відновлять нормальну температуру тіла та покращать циркуляцію крові. Прийміть знеболювальні та негайно зверніться по кваліфікованудопомогу!

Заходи безпеки на льоду

Зима – чудова пора року, вона приносить багато цікавих пригод. Особливо корисним є відпочинок на льоду. Забави на ковзанах, лижах, санках загартовують організм, зміцнюють здоров’я, покращують самопочуття. Однак не слід забувати про небезпеку, яку може таїти в собі лід.
Запам’ятайте: на лід можна виходити в стійку морозну погоду при температурі повітря не менше – 0°С і тільки під наглядом дорослих.
Найбільш небезпечна крига – перша і остання. В цей час значно підвищується загроза нещасних випадків на льоду.
Минулоріч у Володимирецькому районі потрапили під кригу троє дітей, які з’їжджали санчатами на водойму. Лід був ще надто тонкий. На щастя поруч з водоймою проходили місцеві мешканці. Чоловіки почули крики дітей та кинулися на допомогу. Одного за одним, стоячи в крижаній воді, діставали дітей та переносили на берег. Трагедії вдалося уникнути.
Тому, щоб зберегти своє здоров’я слід пам’ятати наступне:
Міцність льоду можна частково визначити візуально. На водоймах безпечним вважається лід:
для одного пішохода – лід синюватого або зеленуватого відтінку, товщиною не менше 5-7 см. Лід блакитного кольору – найміцніший, білого – міцність у два рази менше, сірий – свідчить про наявність води у товщі льоду;
для групи людей (масові переправи пішки) – товщиною не менше 15 см, (дистанція у колоні по 4 чоловіка 5 м);
при масовому катанні на ковзанах – 25 см.
Необхідно пам’ятати, що ситуація на льоду змінюється майже щогодинно.
Знайте, що під снігом лід завжди тонше, ніж на відкритих місцях. У різних місцях річок та озер товщина льодового покриву може бути різною. У гирлах річок та приток міцність льоду послаблена течією. Особливу обережність слід проявляти у місцях де є джерело, стік води, швидка течія або впадає струмок.
При переході льоду в невідомому місці потрібно взяти палицю, щоб за її допомогою перевіряти міцність льоду (якщо вода з’являється після першого удару, то необхідно негайно повертатись назад).
Категорично забороняється перевіряти міцність льоду ударом ноги.
При переході водойми на лижах рекомендується користуватись прокладеною лижнею, а за її відсутності – цілиною (при цьому треба відстібнути кріплення, зняти петлі лижних палиць з рук, рюкзак повісти на одне плече). Відстань між лижниками повинна бути не менше 5-6 м. Під час руху лижник, який іде першим, ударами палиць перевіряє міцність льоду та контролює його стан.
Користуватись майданчиками для катання на ковзанах, що обладнуються на водоймах, дозволяється лише після ретельної перевірки міцності льоду.
Особливого суворого додержання правил поводження на льоду потребує зимова риболовля.
Небезпечно виходити на лід:
– при потеплінні;
– збиратися на льоду великими групами;
– зупинятися біля крутих обривистих берегів;
– скачуватись на лід на лижах, санках з берегів;
– виходити на лід біля заводів, фабрик, де є стічні теплі води, ростуть кущі та очерет.

Якщо ви провалились під лід:
– не панікуйте, широко розкиньте руки по краях льодового пролому. Якщо можливо, по черзі, тримаючись однією рукою за край криги, намагайтеся звільнитися від верхнього одягу, ранця, важкого взуття;
– намагайтесь вибратися на поверхню не роблячі різких рухів, наповзаючи грудьми на край ополонки. Намацайте ногою протилежний край криги і повільно виштовхуйте себе на поверхню;
– намагайтесь якомога ефективніше використати своє тіло, збільшуючи ним опорну площу;
– вибравшись з льодового пролому, відкотіться, а потім повільно повзіть у той бік, звідки прийшли і де міцність льоду, таким чином перевірена.
Будьте обережні до самого берега.

Якщо у вас на очах під лід провалилася людина:
– сповістіть, що ви йдете на допомогу;
– наближайтесь до потерпілого поповзом, широко розкинувши руки;
– підкладіть під себе лижі, дошку, фанеру (це збільшить товщину опори);
– не підповзаючи до самого краю ополонки, протягніть потерпілому довгу жердину, палицю від лиж, хокейну клюжку або киньте мотузку, зв’язані паски, шарфи і витягніть його на лід;
– якщо ви не один, тоді узявши один одного за ноги, лягайте на лід і ланцюжком рухайтесь до пролому;
– витягши потерпілого на лід, разом з ним повзіть з небезпечної зони. Потерпілого укрийте від вітру і якнайшвидше доставте в тепле місце, переодягніть його в сухий одяг, зігрійте і напоїть гарячим чаєм.

Пам’ятайте, що ваш відпочинок з дітьми не повинен супроводжуватись небезпекою. Будьте обережні при виході на лід!

19. 12. 2017 р.

сканирование0019

Бурковська Олена Антонівна

вихователь-методист


Співпраця з родиною у розвитку здорової дитини

Для здоров’я дитини та для формування у неї організованості важливе значення має навчання з самого малечку дотримуватися певного розпорядку дня. Для цього необхідно проконсультуватись у вихователів дитячого садка, прочитати відповідну літературу, зокрема державні стандарти та нормативно-правові документи.

Варто поміркувати над питаннями:

– відповідність режиму в садку і вдома;

– відхилення і порушення режиму вдома та їхні причини;

– організація харчування відповідно до режиму дня;

– фізичне виховання в режимі дня (ранкова гімнастика, рухливі ігри, прогулянка, сон, гартувальні та оздоровчі процедури);

– чергування активної діяльності дитини з відпочинком, рухами, спокоєм;

– місце гри в режимі дня;

– поступовість переходу від одного режимного процесу до наступного.

Надзвичайно важливо привчити дітей починати день з ранкової гімнастики. Вона має проводитись у добре провітрюваному приміщенні. Необхідно добирати вправи на всі групи м’язів відповідно до віку. Кількість вправ та тривалість ранкової гімнастики залежить від віку, здоров’я та самопочуття дитини.

«Як дитина бігає і грається, то їй здоров’я усміхається» – кажуть у народі. Важливо, щоб дитина багато часу перебувала на повітрі. Використайте прогулянку не лише для того, щоб дитина порухалась, погралася, а й для того, щоб розвинути спостережливість, уяву, мислення, мовлення. Запропонуйте поспостерігати за різними об’єктами (природою, предметами, тощо), скласти казку на основі спостережень, вивчіть з малюком народні прикмети, повір’я та ін.

Велике значення має і організація сну. Зверніть увагу на фактори, які можуть порушити сон дітей (шум, гучні розмови, яскраве сонячне світло або ж штучне освітлення та ін.), на настрій дітей перед сном, чи добре провітрена кімната, де спатиме ваш малюк.

У полі вашого зору мають бути апетит дітей, культура споживання їжі (вміння при потребі подавати хліб та іншу страву, добре пережовувати їжу, жувати із закритим ротом та ін) та культуру поведінки за столом (вміння користуватися столовими приборами, серветкою, дякувати за обід та ін.). Знайомте зі стравами, розкажіть про їхню користь для дитини, якщо вона не зовсім полюбляє їжу, запропоновану вами.

03.12.2017 р.