Школа душевності, добра, щирості.

 (консультація для батьків)

 Існує не спростована й до сьогодні думка: духовність передається від матері до дитини впродовж перших трьох-п’яти років її життя. Це відбувається через душевне спілкування як взаємодію, в ході якої визначається цінність та унікальність партнерів, виникають суб’єкт-суб’єктні взаємини. Так крок за кроком дитина опановує моральні норми та вибудовує власне емоційно-ціннісне ставлення до явищ дійсності. І цілком зрозуміло, що партнером малюка у такій взаємодії має бути духовно розвинений дорослий, а не «побутовий прагматик». Життя впродовж тисячоліть переконливо доводить: якщо в душу малюка не закладати віру в добро й справедливість, він не зможе вирости людиною з розвиненим почуттям власної гідності. Важливо, щоб батьки вміли бачити й відчувати, як їхній малюк пізнає добро і зло, захищали ніжне дитяче серце від руйнівних впливів.

Чуйність і лагідність – духовна сила, здатна вберегти серце маляти від грубощів, злоби, жорстокості, байдужості.    Треба вчити на практиці любити й берегти почуття, яких немає.  І найперша роль тут, звичайно, належить сім’ї.

Емоції, пов’язані з розгляданням дорогих для родини речей, розповіді про історію їхньої появи в родині, прояв при цьому дорослим свого ставлення до всього, про що йдеться, природно передаються дитині.

Як відомо, емоційна пам’ять, особливо дитяча, надзвичайно міцна. Маємо подбати, щоб у ній спліталось безліч найтонших ниточок, пов’язаних з життям родини, найдрібніші деталі, які зближують людей, роблять родину міцною. Саме у перші роки життя, коли людина невідривно прив’язана до рідних і домівки, такі хвилини відкритості та щирості глибоко западають у душу малюка. Так поступово і складається міцний фундамент ціннісного ставлення дитини до близьких людей, родини, рідної землі.

Ще один емоційний ланцюжок, який міцно єднає дорослих і дітей – теплі, прості, «звичайні розмови» про родинні справи, в який проявляється увага одне до одного, турбота, підтримка, спільна радість з приводу якихось знаменних для родини моментів життя. Бажано, щоб дорослий прицільно проявляв особливу увагу до дитячих забавок, помічав вибіркове ставлення дитини до чогось, обережно намагався розпитати у доньки чи сина, чим воно пояснюється.

Ця робота потребує від дорослих особливої делікатності, адже йдеться про пробудження в дитячій душі дії чи не найтоншого інструмента – емоцій серця.

Дорослим важливо усвідомити: в такому процесі виховання немає місця ніяким формам осуду, заперечення, негативним висловлюванням у ситуаціях, коли дитина на щось не так розуміє і чинить усупереч правилам.      Численними дослідженнями доведено: чим більше дитина обділена повноцінною батьківською любов’ю, тим глибше западають у душу «колючки дитинства без любові», і тим важче потім нівелювати їхній згубний вплив.

Comments are closed.

Post Navigation