Рекомендації для батьків, члени сімей яких знаходяться на кризових територіях, та у стані соціальної та політичної напруги

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу у дітей.

Спостерігаючи за своєю дитиною, батьки можуть знайти шляхи, як допомогти їй впоратися зі своїми почуттями. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їхні почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.
Загальні рекомендації для батьків, які живуть у стані соціальної та політичної напруги
Потурбуємось про тіло:

  • побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
  • дайте дитині можливість займатися спортом, танцями, гратися в рухливі ігри. Це допоможе їй зняти напругу;
  • харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не хоче. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
  • дитині і вам необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);
  • не відмовляйте дитині у солодощах. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
  • не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
  • теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.

 Потурбуємось про емоційну стабільність:

  • не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;
  • створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
  • подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;
  • читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
  • якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло (вкрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
  • якщо дитина «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);
  • дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
  • дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
  • поговоріть з дитиною про почуття, які вона відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;
  • зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.

 Подбаємо про осмислення подій:

  • Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.
  • Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
  • У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.
  • Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.
  • Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.

 Особлива важливість гри:

  • зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати у військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад у вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;
  • вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
  • заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);
  • велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.

Реакція дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.
ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психотерапевта.

 Важливо:

  • Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.
  • Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.
  • Менше таємниць і натяків (вони ще більше лякають дитину).
  • Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне запитання.
  • Підтримувати надію на краще.
  • Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.
  • НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
  • Не залишати дитину наодинці зі своїми переживаннями, проте і не докучати їй.
  • Ні в якому разі не соромити дитину і не звинувачувати в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
  • Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.
  • Заручитися самим надією на те, що травму можна пережити.
  • Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається впоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.
  • У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.

Свірщ К. О.

Comments are closed.

Post Navigation