Методична робота

З педагогами проведено тренінг “Навчаємо дітей полілогу”

Тренер вихователь-методист Бурковська О.А.

Під час колективного перегляду до педагогічної ради, педагоги мали змогу переглянути:

Інтегроване занняття екологічного змісту “Бережемо природні ресурси – захищаємо Батьківщину “ (старша група №’12, вихователь Парфенюк Н.В);

Розповідь-бесіду на тему:  “Бережемо природні ресурси рідного краю” (середня група №4, вихователь Смажна О.С.)

Заняття гуртка “Барвистий світ” на тему: “Як зберегти деревце, квітку та захистити песика” (Керівник гуртка Дідковська С.І.)

В рамках проведення Тижня виховання екологічної культури у дошкільників було проведено:

31.01.2019р. Екологічну розвагу з вихованцями старшої групи №2.

Вихователі: Довгалюк О.В., Богатир Т.М.

Музкерівник: Письменюк Л.Г.

12.02.2019р. Семінар-практикум “Формування у дошкільників навичок екологічної поведінки в природі та економного ставлення до природних ресурсів через освіту сталого розвитку”.

Педагоги переглянули заняття природничого змісту  з пріоритетом пошуково-дослідної діяльності на тему “Де заховалася повітря” (Середня група №3, вихователь: Савич Н.П )

  • музично-екологічну розвагу “Збережемо планету Земля” (Старша група №10, вихователі: Онук Н.П, Леонова І.Ю, музкерівник: Карплюк Н.)

Під час ділової гри “Карусель” на тему: “Залучаємо дитину до екологічного виховання”,  організовану вихователем-методистом  Бурковською О.А., педагоги  змогли поповнити свої знання в області екологічного виховання і навчились застосувати їх в практичній діяльності та вибирати найбільш ефективні форми  організації виховної та освітньої роботи з дітьми.

Методи духовного розвитку дошкільнят

Рекомендації для педагогів 

Під духовно вихованою людиною В.О.Сухомлинський розумів високоморальну, гуманістичну спрямовану, фізично досконалу й естетично розвинену особистість, віддану  своєму народу, Батьківщині, не байдужу до горя й біди інших людей, яка співчуває іншому і в разі потреби надає дієву допомогу.

Тож, з педагогічного погляду, духовність – певний тип ставлення людини до природи, суспільства, до самої себе; самовираження людини в системі її мотивів життєдіяльності; потреба в пізнанні світу, себе, сенсу й призначення свого життя , потреби діяти для інших.

Духовність – здатність до самостворення і творення культури. Це – найвищий рівень розвитку особистості, на якому регулятором її життєдіяльності є високі людські цінності, які й спонукаютьїї до творення культури.

Поняття “духовність”, як і будь-яке інше, полі аспектне за своєю характеристикою. Це не одна особистісна якість чи риса характеру, а своєрідний інтелектуально-чуттєвий, емоційний стан особистості на позитивному тлі поведінки й діяльності людини, що характеризує її як цілісну особистість.

Саме духовність людини як ціннісний зміст і спрямованість її життя, її духовний досвід надає значеності та спрямованості всім її психічним процесам – почуттям та емоціям, волі, уяві, мисленню,мовленню. Отже, людина, з педагогічних позицій , є духовною істотою, якщо її цікавлять цінності життя, якщо вона здатна розрізняти добро та зло й обирати добро, створювати світ цінностей та орієнтуватися на них.

Уявлення про дитину як духовну істоту, що усталилося в сучасній освіті, спонукає педагогів змінити стратегію освітньо-виховної роботи з дітьми: перенести акцент з розвитку розумових здібностей і навичок на духовний розвиток, безумовно, не за рахунок розумової сфери, а в єдності з нею.

Духовність – це насамперед творча спрямованість особистості, наснага, енергія людини. Її не можна дати чи прищепити дитині ззовні, її можна лише розвинути, створивши як у сім’ї, так і в дошкільному закладі відповідні умови для саморозвитку, прояву індивідуальності, “поле” любові та довіри до довколишнього світу та інших людей.

Отже, під духовним розвитком особистості дошкільника розуміємо набуття ним інтегрованої особистості якості: самостійності в життєдіяльності, творчої здатності до саморозвитку, “самореалізації”, самоорганізації, самовдосконалення та самоствердження; засвоєння загальнолюдських моральних, духовних, етичних та естетичних цінностей; сприйняття краси, здійснення добра, справедливості, усвідомлення себе і Всесвіту. Маємо пам’ятати: духовність дитини проявляється тільки в її діяльності, поведінці.

Серед методів освітнього впливу на духовну сферу дитини, формування проявів духовного типу поведінки перевагу варто надавати іграм та ігровим вправам: організовувати в дитячому садку і родинах творчі ігри (сюжетно-рольові, драматизації за літературними творами, конструкторсько-будівельні), розробляти і вводити у повсякденне ділове й особистісне спілкування з вихованцями дидактичні ігри і вправи, проблемно-пошукові ситуації не тільки інтелектуального, а й морального, емоційно-ціннісного, художньо- естетичного, творчого спрямування.

Значні потенційні можливості мають спостереження і милування у природному, культурному, соціальному довкіллі; екскурсії; читання художньої літератури; слухання народної, класичної, сучасної музики; розглядання творів мистецтва ( декоративно-вживаного, живопису, графіки, скульптури, архітектури); бесіди і розмови з дітьми на різні теми, зокрема й обговорення реальних ситуацій дитячого буття та взаємин з однолітками, старшими за віком людьми. Продовженням обговорення таких реальних вражень зі старшими дошкільниками можуть бути бесіди про філософські поняття добра і зла, справедливості й кривди, сміливості та боягузтва, чесності та обману, гарного і повторного тощо. Ефективним також є самостійне складання дітьми розповідей-міркувань духовної тематики, що сприятиме виробленню у них у власних ставлень і оцінок, суджень, цінностей.     Усе це стане підґрунтям для формування переконань, світоглядної позиції особистості.

Закріпленню та унаочненню духовних сентенцій сприятиме розглядання картинок, що ілюструють події та явища , причини і наслідки дій та вчинків людини, обговорення моделей поведінки, варіантів роз’яснення морально-етичних ситуацій за допомогою фігурок фланелеграфа, засобами анімації на інтерактивній смарт-дощці.

Виходячи з цього, що діяльнісний підхід один з пріоритетних в організації освітньої роботи з дошкільниками і що тісна інтеграція набутих знань і уявлень з життєвим досвідом дітей – важлива педагогічна умова їхнього особистісного зростання, дорослі мають систематично давати дітям можливість само проявлятися та само реалізовуватися в різних видах вільної, самостійної діяльності.

Школа душевності, добра, щирості.

 (консультація для батьків)

 Існує не спростована й до сьогодні думка: духовність передається від матері до дитини впродовж перших трьох-п’яти років її життя. Це відбувається через душевне спілкування як взаємодію, в ході якої визначається цінність та унікальність партнерів, виникають суб’єкт-суб’єктні взаємини. Так крок за кроком дитина опановує моральні норми та вибудовує власне емоційно-ціннісне ставлення до явищ дійсності. І цілком зрозуміло, що партнером малюка у такій взаємодії має бути духовно розвинений дорослий, а не «побутовий прагматик». Життя впродовж тисячоліть переконливо доводить: якщо в душу малюка не закладати віру в добро й справедливість, він не зможе вирости людиною з розвиненим почуттям власної гідності. Важливо, щоб батьки вміли бачити й відчувати, як їхній малюк пізнає добро і зло, захищали ніжне дитяче серце від руйнівних впливів.

Чуйність і лагідність – духовна сила, здатна вберегти серце маляти від грубощів, злоби, жорстокості, байдужості.    Треба вчити на практиці любити й берегти почуття, яких немає.  І найперша роль тут, звичайно, належить сім’ї.

Емоції, пов’язані з розгляданням дорогих для родини речей, розповіді про історію їхньої появи в родині, прояв при цьому дорослим свого ставлення до всього, про що йдеться, природно передаються дитині.

Як відомо, емоційна пам’ять, особливо дитяча, надзвичайно міцна. Маємо подбати, щоб у ній спліталось безліч найтонших ниточок, пов’язаних з життям родини, найдрібніші деталі, які зближують людей, роблять родину міцною. Саме у перші роки життя, коли людина невідривно прив’язана до рідних і домівки, такі хвилини відкритості та щирості глибоко западають у душу малюка. Так поступово і складається міцний фундамент ціннісного ставлення дитини до близьких людей, родини, рідної землі.

Ще один емоційний ланцюжок, який міцно єднає дорослих і дітей – теплі, прості, «звичайні розмови» про родинні справи, в який проявляється увага одне до одного, турбота, підтримка, спільна радість з приводу якихось знаменних для родини моментів життя. Бажано, щоб дорослий прицільно проявляв особливу увагу до дитячих забавок, помічав вибіркове ставлення дитини до чогось, обережно намагався розпитати у доньки чи сина, чим воно пояснюється.

Ця робота потребує від дорослих особливої делікатності, адже йдеться про пробудження в дитячій душі дії чи не найтоншого інструмента – емоцій серця.

Дорослим важливо усвідомити: в такому процесі виховання немає місця ніяким формам осуду, заперечення, негативним висловлюванням у ситуаціях, коли дитина на щось не так розуміє і чинить усупереч правилам.      Численними дослідженнями доведено: чим більше дитина обділена повноцінною батьківською любов’ю, тим глибше западають у душу «колючки дитинства без любові», і тим важче потім нівелювати їхній згубний вплив.